WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська освіта у світовому часо-просторі - Реферат

Українська освіта у світовому часо-просторі - Реферат

і для ще ширшого конгломерату суб`єктів освітнього процесу - всієї Чернівецької області. Там по-своєму не простіша ситуація, ніж у Криму (як і в Харкові, Луганську чи Донецьку, де переважає українське населення), бо там є цілі гнізда словацьких, угорських, румунських, молдовських, російських поселень. Але там по-державному діяли і діють і Обласне управління освіти та науки, й Інститут післядипломної освіти, а тому, відповідно до Конституції України та Постанови Кабінету Міністрів 1998 р. про Державний стандарт освіти, діють і методисти українознавства в кожному районі, і вчителі у кожній школі.
Вийшла в світ фундаментальна теоретико-практична праця - науково-методичний вісник (випуск 4) "Українознавство в системі освіти Буковини" (упорядник Т.А.Мінченко, редакційна колегія: директор ОІППО П.В.Осколов, В.Д.Жукобинська, професори Н.В.Гуйванюк, Г.К.Кожелянко).
Про зміст і спрямування його говорить уже структура: Указ Президента "Про першочергові заходи щодо збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства", виступи міністра освіти і науки С.М.Ніколаєнка на Міжнародному конгресі "Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і в світі" та директора Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти П.В.Осколова і ще кількох десятків керівників управлінь та закладів освіти, вчителів, професорів, діячів культури. Не менш показовими є напрямки інтересу й аналізу доповідачів: "Українознавство в системі управління", "З досвіду викладання інтегративного курсу "Українознавство", "Матеріали пошукових робіт вчителів українознавства", "З досвіду проведення уроків", "Матеріали наукової конференції "Українознавство - наука любові, етики, життєтворчості", "Біля джерел української педагогічної думки". До всіх розділів подано історико-практичні рекомендації.
Читаєш і бачиш дитину, родину, Буковину, Україну, всепланетарний український світ. У єдності історії, характеру, долі та місії.
Піонером в зазначеному сенсі було Київське головне управління освіти й науки, що в середині 90-х років випустило свого роду педагогічну енциклопедію українознавства. Почався процес оновлення освіти, науки, а з ним й України. Та його, як і в кінці 20-х років ХХ ст., обірвала агресивна імперська ідеологія.
Став предметом все європейського процесу і досвід 56 гімназії у Львові (директор Г.В.Лопушанська) та гімназій і філії НДІУ МОН у Кривому Розі (керівник проф. А.Л. Козлов). Однак бачимо і в теорії, і в практиці дивовижний рух не вперед, а назад. Все очевиднішою стає байдужість, а то й нелюбов до українознавчої сфери. Частина освітян просто купається в захмарних емпіреях "все світності". Страшно хочеться бути хай і безособовими Дуньками, але в Європі.
Почався відкат до засад 80-х, а то й 70-х років. Дехто рятувався від нього за ширмами крає- і народознавства, однак відомо: здав перший окоп - здаси і всю бойову позицію.
Але справжні реформатори, як у Кривому Розі, Львові, Одесі, Сімферополі, на Чернігівщині, Миколаївщині, Донеччині, не відступили. Вони усвідомлювали: коли ми в основу виховання і навчання покладемо вузькокрайові реалії та виміри (як те практикував завоблвно Київської області п. Лікарчук) або абстрактні народознавчі (здебільшого як суміш елементів етнографії, фольклору, народних вірувань тощо) псевдо всесвітні орієнтири, то буде мозаїка життя (до того ж - давно минулого), а цілісного феномену України та світового українства, світосприйняття і світорозуміння людей не буде. Буде хуторянське дроблення території, етносу, мови, культури, нації і держави - живильний ґрунт для всякого роду регіоналізму, сепаратизму, псевдоглобалізму як засобів нищення єдності України, деформації і розпаду української національно-державницької свідомості.
Нині переважна більшість респондентів анкетного авдиту відповідає: поглиблення якості освіти та піднесення її рівня й авторитету можливе лише на засадах українознавства - українознавства і як окремого (інтегративного) предмета в Державному стандарті, і як методології всіх освітянських предметів та засобів виховання.
Мотиви переконливі: без пізнання світу і самопізнання неможливі творення дійсності у світлі гуманістичного ідеалу та самотворення. Пригадаємо: усвідомити, "звідки пішла Руська земля, хто в ній першим почав урядувати та як Руська держава стала, є " - вважали за найвищу мету автори "Літопису Аскольда" і Київського літопису... Пізнати, як землю створено, і небо, і природу, і життя, - закликав Володимир Мономах, ставлячи питання питань: "Ти знаєш, що є людина?"
Пізнати себе самого! - ось вища мета і шлях до щастя людини, наголошував Г.Сковорода, бо тільки так вона може самореалізуватися й робити добро людям, відстоювати ідеали справедливості і свободи. У цьому руслі мислення та діяння розвивалися і філософсько-педагогічні погляди Т. Шевченка, І.Франка, М.Максимовича, О.Потебні, Б.Грінченка, М.Драгоманова, В.Винниченка, С.Русової, К.Ушинського, М.Грушевського, В.Вернадського, Г.Ващенка, П.Тичини, О.Довженка, Д.Чижевського, І.Багряного, О.Гончара, В.Сухомлинського... Зауважимо: дійсних знавців і творців світової культури та педагогіки.
Шлях до Неба, Зірок і Вічності,торжества Закону і Благодаті починається з колиски - так вважали найвидатніші педагоги планети. Тому вони закликали пізнавати й бачити Світ у всій його цілісності та різноманітності, але обов`язково - через призму буття свого народу, його інтересів, почуттів і мислення, ідеалів та критеріїв етики й естетики, призначення і долі. Бо, як писав Й.В.Гете, куди б ти не йшов, за тобою йтимуть образи, дух твоєї Батьківщини. Саме тому ще великі князі, митрополити і літописці, гетьмани і полковники, подібно державним діячам і мислителям Греції і Риму, Індії і Китаю, Європи й Америки, ставили на вершину освітньої ієрархії "найнижчу" її клітину - школу-родину: тут формувалися почуття й ідеали, єдність з природою, народом і державою, з високими гуманістично-культурними нормами життя. А згодом навіть у старших класах, в університетах навчальний процес був органічною формою виховання.
Коли в програмах ВНЗ на суспільно-гуманітарні предмети відводиться "аж" 7% часу, то природно задуматись: ми виховуємо національну еліту, інтелігенцію чи лише прагматично мислячих спеців, для яких закони і гуманізм є тільки обгорткою їхньої технократично-споживацької, баришницької психоідеології?!
І паралельно таке питання: якщо в дусі вузькопрофесійної орієнтації готуються вчителі та професура природничо-технологічних предметів, то чи спроможні вони здійснювати справжню освітянську місію?
Покликання школи - формувати людей-громадян демократичного суспільства. Школа не повинна готувати фізиків чи філологів, математиків чи філософів. То - завдання спеціальних середніх і вищих навчальних закладів. А завдання школи - вивчати і пізнавати коди дітей, розкривати їхні природні нахили, обдарування, допомагати їм пізнавати себе і вже на цій основі робити життєвий вибір. А також - в кожній дитині бачити по-своєму обдарованого індивіда.
Особливо аналітично, прогностично має бути здійснена організація дистанційної форми навчання з
Loading...

 
 

Цікаве