WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська освіта у світовому часо-просторі - Реферат

Українська освіта у світовому часо-просторі - Реферат

м.Сімферополі, Львівської гімназії №56 у Львові, ліцею бізнесу в Києві, гімназій і ліцеїв у м. Кривому Розі, у Сквирі, в Одесі, практично в десятках ВНЗ Чернівецької області, а паралельно і в дійсно інноваційних закладах діаспори Заходу й Сходу, то побачили б: там здійснюється насправді інноваційний процес. І не на ґрунті чужоземного, а на синтезі вітчизняного й суголосного зарубіжного.
Той досвід почався з розробки концепцій, відповідних викликам ХХ - ХХІ ст. в Україні як суверенній державі, а відтак з надання інтегративної ролі ідеї школи-родини з її філософією домінуючої ролі виховання. Українській мові та українознавству як синтезу національно-державницької ідеї та гуманізму надано роль генератора єдності всіх навчально-виховних предметів - і суспільно-гуманітарного, й природничо-математичного, і технологічного циклів.
Зацікавлення дослідників наснажило б їх дійсними творчими відкриттями та ідеями, філософією української системи освіти, адже вони побачили б: саме цей шлях, а не копіювань і запозичень чужоземних моделей, веде до поступу в освітній сфері.
М.Рильський писав: "Нове життя нового прагне слова". Але справжня новизна - не в нагромадженні словесних "красивостей" та малозрозумілих понять. "Я натомився од екзотики, од хитро вигаданих слів"… Природно, що поет став виразником нового світогляду, естетичного мислення й ідеалу. А сучасні академісти ніяк не стомлюються від хитро вигаданої імперської ідеології.
Тож прочитаймо немалу масу не лише літературних, а й педагогічних "інновацій": вони навіть словесно-інтерглобалістською стилістикою не новаторські суттю, а похідні від закордонних ринків. І якщо в літературі група "новаторів" культивує аморальність і матюки, бо це диктується "ринковою економікою", то в педагогіці - та ж економіка диктує релігію механічного наслідування, гру в інноваційні терміни.
І печально, хоч і закономірно: вони не бачать не лише фундаменту народної освіти, а й самого народу в його етиці і естетиці, філософії і моралі, звершеннях і потребах, власному національному шляху до мети. Чужий об'єкт захоплення вихолостив і їх власні емоції, інтереси, високі мрії, інтелектуальні осягнення. На Заході, як писав М. Хвильовий, наші інтерглобалісти запозичують не Дух Фауста, а психіку позадництва.
Читаєш праці штатних науковців ( як зазначають в анкетах батьки і діти) - і огортає страх: звідки у їхніх душах така порожнеча? Ні любові, ні ненависті. І про художні твори пишуть, як про ляльок на ринку, а історія постає для них лише як череда експонатів на світовому ярмарку, як така собі філія в музеї мадам Тюссо. Наче не було в українців світових здобутків і перемог, а паралельно - океанів крові, мільйонів обернених у рабство або повішених, спалених у мідних биках, тортурованих у казематах!.. Підданих іспиту на життєву волю голодоморами і чорнобилями…
Пишуть і підручники не як вчителі-патріоти, а як платні бухгалтери-писарі, позбавлені мудрого серця і доброго розуму.
Мотивують байдужість, непрофесіоналізм, непатріотизм як закваску антигуманізму посиланням на порочність сучасних поколінь. Мовби ті покоління є не продуктом виховання й навчання старшими - батьками, учителями, професорами, науковцями, управлінцями всіх рівнів влади, - а причиною деформаційних і деморалізаційних процесів. Але це жорстокий самообман.
Ось книжки (керівник проекту - Б.М.Жебровський, упорядник - В.П.Крижанівська) "Українська мова - моя мова" та "Люблю Україну, бо вона моя". Звернімо увагу: не як у науковій редакції "департаменту В.Огнев`юка "Я і Україна" (можна: Росія, Франція, Китай...), а "Люблю Україну, бо вона моя"; як у редакції Інституту українознавства "Я і моя Україна", як вираз філософії школи-родини, підмінений псевдопедагогічним виразом ідеології площинного існування фізичних явищ. Підміна образу України образом довкілля як нанизування часом просто випадкових реалій етнології, географії, фольклору, краєзнавства.
Ось іще книжки.
Блакитні вежі золотого слова". Авторами є школярі і учні Українського гуманітарного ліцею. Ще - діти, але яка мудрість проступає з їхніх роздумів про мову, літературу, життя, Україну! Їм відкриваються таємниці буття і свідомості, добра і краси, величі й поетичності рідної природи. І це закономірно, бо за ними стоять мудрі педагоги дійсно інноваційних закладів освіти.
"Блакитні вежі золотого слова" - це не єдиний витвір ліцеїстів УГЛ Київського університету, де постійно іде пошук матеріально-ідеальних зв`язків життя і освіти, де вища мета - елітність почуттів і помислів, дух пізнання себе і світу, дух пошуку істин, сутнісних чинників єдності людини й природи, віків і поколінь. Тому - ідеал комплексних досліджень з економіки й права, філології і філософії, історії й антропології та археології, національної єдності та історичної місії народу.
І цілком закономірно, що з-під пера директора ліцею Г.С.Сазоненко, її колег вийшли фундаментальні педагогічні дослідження, ліцей підтримує зв`язки з сільськими і зарубіжними закладами освіти й науки; педагоги пильно вивчають і зарубіжні інновації, але знають: форми освіти, її зміст і мету визначають своя земля і природа, нація і держава; без свого обличчя - ми лише маски на екрані чужого телебачення. Тому творять своє, і до них ідуть по науку з усіх областейУкраїни, з Росії і Франції, Канади і США, Угорщини, Латвії, Казахстану...
Прийти б і з АПН, інших науково-дослідних інституцій, висвітлити б цей досвід. І не лише цей.
Навіть з першого знайомства вас вразить Київський ліцей бізнесу, бо й тут яскраво панує дух гуманістичний, державно-національний, відчутна єдність виховання й навчання, освіти й науки, реальний вплив на сучасну педагогічну думку, дух творчості й людяності, а не "ринкової економіки"; технологічних інновацій, принципово підтримуваних і директором ліцею, заслуженою вчителькою Л.І.Паращенко, і її колегами.
Шукаю нарис про досвід цього закладу. Загін педагогів-дослідників і управлінців "безмолвствує", як і про школу-гімназію Н.Руденко у м.Сімферополі, воістину українську школу в строкатому етнічному оточенні. Це школа, для вступу в яку різноетнічні батьки організовують групи (приватні школи) по вивченню державної української мови, показуючи тим самим, що це школа найвищого рівня. Політики і управлінці, які досі розпалюють мовно-етнічні конфлікти, зневажаючи далекоглядність народу, постають подібними до ідеологічних мастадонтів, але й вони мусять визнати: школа стала ядром української освіти усього Криму, частиною асоціації Інституту українознавства МОН - Таврійського університету (в якому відкрито факультет української філології та українознавства) та школи в співпраці з науково-дослідною філією НДІУ, зокрема з питань підвищення кваліфікації педагогів, зовнішнього тестування, дистанційної освіти.
Нагадаємо: з перших 447 школярів українською мовою володіло 9%, а нині у вражаючій еволюції закладу інтегративну роль у системі виховання, навчання, науково-педагогічної діяльності відіграє українознавство.
Саме воно стало "політикою і філософією держави", як атестували його М.Грушевський, В.Вернадський, С.Єфремов, М.Скрипник,
Loading...

 
 

Цікаве