WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська освіта у світовому часо-просторі - Реферат

Українська освіта у світовому часо-просторі - Реферат

відбувається далеко не завжди.
У підручниках все ще використовуються блоки застарілої інформації, твори малої кількості авторів. Мова підручників з української мови книжна, суха, монотонна, позбавлена емоційності. Стиль викладу, як правило, дедуктивний. Але ж у більшості учнів формування читацьких смаків i потреби роботи з різними інформативними джерелами починається саме зі шкільних підручників. Тому добір текстів, за допомогою яких визначається вищий ступінь людської сутності, духовна діяльність, має бути аргументованим. Сучасний підручник має бути книгою, яку, передусім, цікаво читати, бути зрозумілою при вивченні та мати сучасний дизайн.
На жаль, не сприяє оновленню навчальної літератури й досить бідний ілюстративний ряд, значення якого полягає не лише в оформленні видань, а й у наданні певної візуальної інформації. Використання широкого спектра ілюстрацій у навчальній книзі - фотографій, малюнків, схем - не тільки сприятиме підвищенню ефективності навчального процесу, а й поширюватиме світогляд дитини, збагачуватиме її світосприймання. Важливою є сила емоційного впливу ілюстрації, її спроможність викликати спонтанну зацікавленість учнів, привернути їхню увагу.
Сучасний підручник повинен мати певні педагогічні, технологічні й маркетингові особливості: використання сучасних методик, форм, методів, прийомів роботи, системи контролю й оцінювання знань, сучасної технології створення книги задля високої якості її поліграфічного виконання i, звичайно, врахування вимог ринку навчальної літератури. Тому надзвичайно важливо, щоб на всіх етапах створення сучасного підручника - від рукопису до використання в навчальних закладах - працювали фахівці різних сфер діяльності: наукові співробітники, вчителi-практики, дитячі письменники, антропологи, психологи та ілюстратори дитячої книги.
Найголовнішим видається необхідність зламу у методиці мовної освіти - у баченні мови як такої, бо й дотепер рідній мові відведено пересічний статус лише одного з предметів, тобто об'єкта вивчення. А це положення є принциповим, позаяк за такого підходу єдино можливою позицією суб'єкта виявляється позиція позазнаходження - він поза чи над мовою, а значить йому доступні лише зовнішні обриси мови, її описовість, що залишає незбагненними численні винятки з правил, загадкові механізми словосполучень або apriori встановлені значення зовсім неоднозначних слів, які все ж залишають відчуття неповноти сенсу, який вислизає із загальноприйнятої зовнішньої форми. Тоді як засвоєння можливе тільки зсередини, в інтуїтивному осягненні внутрішніх законів мови, що дивним чином узгоджується з ментально-психологічним устроєм внутрішнього світу українця.
Звісно, не слід забувати і про вивчення лінгвістичної системи української мови, виробляти вміння порівнювати й розрізняти факти й риси системи однієї мови в співвідношенні з системою іншої мови. Аналізовані підручники за своєю структурою і змістом спрямовані на відтворення системного курсу науки. Але це неправильно, оскільки виходить, що учень, який закінчив школу, повинен за обсягом мати знання академіка.
На першому плані у підручнику мають бути проблеми виховання і навчання. Основна мета школи і, зокрема, підручника - вчити думати. Щоб викликати зацікавленість, у підручнику повинен бути вміщений не тільки матеріал, що розкриває зміст програми з української мови, а й інформація, що сприятиме інтелектуальному розвитку, формуванню культурно-естетичної пам'яті. У підручники з української мови потрібно вміщувати матеріал з українознавства, етнопедагогіки, етнофілософії, що допоможе підвищити культуру спілкування як міру розвитку людини, як спосіб її самовираження.
Зміст підручника повинен бути зорієнтований на формування різносторонніх інтересів учнів, спрямований на всебічний їх розвиток, відкривати широке коло проблем, показувати різні сторони навколишнього світу.
Недостатньою видається робота над концептуальними змінами у традиційному підході до вивчення української мови та літератури в школі. Зокрема, за рахунок зменшення науково-теоретичного вивчення мови як лінгвістичної системи слід більше наголосити на поданні її як універсального феномена відповідно до пропозицій сучасної наукової думки.
Крім того, у теоретично-практичному наповненні галузі освіти не враховуються здобутки сучасної етнолінгвістики, етнопсихології, психології тощо, згідно з якими змінено погляд на особистість як таку, а надто - на особистість національну. Тому зміст сучасної освіти не відповідає саме теперішнім реальним соціальним і культурним вимогам суспільства.
Освітні принципи мають бути спрямовані на якнайширше охоплення усіх аспектів життя людини. У мовній освіті цьому сприятиме акцент на етимології слова, його ролі як соціокультурного знака. Доцільно вивчати у цьому аспекті всі рівні мови, наголошуючи саме на зв'язку зовнішньої і внутрішньої форм у побудові мовних одиниць, а також на безпосередньому зв'язку лінгвістичних особливостей з усім комплексом етнотворчих факторів.
Слід переглянути й модифікувати панівну дотепер лінію суто антропологічного світосприйняття у соціально-культурологічному змісті освіти як неактуальну й небезпечну з погляду виховання майбутнього типу особистості й громадянина відповідно до перспективи шляхів суспільного розвитку.
Формування і розвиток мовної діяльності в усіх її виявах як діалогу і розуміння є невід'ємною функцією виховного процесу, що має на меті розкрити і поглибити індивідуальні здібності дитини. Разом з тим, задля її досягнення вивчення мови повинно бути міждисциплінарним, компаративним процесом, що потребує взаємодії різних видів мистецтва й науковихгалузей. До того ж необхідно змінити порядок засвоєння теоретичних блоків відповідно до вікових особливостей людської психіки. Маємо констатувати, що лише поверхово, уривчасто, несистематично й неконцептуально накреслено культурологічну лінію, що не забезпечує вироблення завершеного свідомого уявлення людини про її власний статус як істоти національно й культурологічно маркованої.
Основне завдання освіти - формування й розвиток мисленнєвих і креативних здібностей - спрямоване на актуалізацію потреби пізнання й саморозвитку впродовж усього життя. Вимоги до вивчення мови на практиці мало орієнтують на пошукову діяльність у різних сферах людської діяльності.
Як позитивні зміни, слід відзначити посилення цілісного українознавчого принципу викладання рідної мови на всіх рівнях середньої освіти як освіти національної. Однак не вповні враховано або почасти залишено у зародковому стані такі важливі напрями у вивченні української мови, як мовна картина світу українців, роль української мови у родині, її функціонування на всіх рівнях громадського життя тощо. А той підхід сприяв їй поступовій органічній інкультурації майбутнього громадянина в український соціум.
Для практичного втілення гасла демократизації і гуманізації освіти слід передбачити введення в дію експериментальних лабораторій творчого пошуку за обов'язкової рівноправної участі обох суб'єктів процесу навчання.
Запропонована методика оволодіння мовою теоретично передбачає паралельне
Loading...

 
 

Цікаве