WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Писанкарство на Коломийщини - Реферат

Писанкарство на Коломийщини - Реферат


"Писанкарство на Коломийщини"
(науковий реферат)
ПЛАН
1. Вступ
2. Писанка - символ, конденсат певних уявлень у системі свята та обрядів.
3. Мовою древніх передань.
4. Писанковий розпис на Покутті.
5. Коломийські творці дивного, надзвичайного чудового мистецтва:
а) Світлана Стадник
б) Галина Пятничук
6. Легенда про писанку
7. Висновок
ВСТУП
Я писала писаночку
кольори вкладала
Щоби людям писаночка
Радість дарувала
Я хочу розповісти вам про диво-дивнеє українського народного прикладного мистецтва - писанку.
Дивовижно гарні, прекрасні, барвисті, чарівні - і ще яких слів потрібно дібрати, щоб змалювати всю ту красу, яка випромінюється з великодніх писанок.
В сиву давнину людина жила в тісному зв'язку з довколишнім світом, який був наповнений дивами. Існуючи в гармонії з природою та за її законами, людина дуже поетично сприймала її предмети і явища, оживляла їх у своїй уяві, віруючи, що й вони усі існують за власними законами, виповнені таємничою, могутньою силою. Живими ставали Земля, Вода, Вогонь, Сонце, Зорі тощо. Не все в цьому світі було зрозуміле для людини: дощ, буря, посуха, блискавка, зима, весна, літо, осінь. Вони звідкілясь з'являлися, добре чи кепсько впливаючи на життя людини. Намагаючись знайти спільну мову з навколишнім світом, людина почала малювати знаки-символи, почала свій художній реєстр дивосилам природи. Такі малюнки-символи ми й бачимо на писанках, килимах, гончарних виробах, ювелірних прикрасах, вишивках та інших витворах народно-прикладного мистецтва.
Традиційно писанки в Україні малювали цілу весну - від Колодія і до Зеленої Неділі. До кожного свята писанки мусіли мати свій колір і відрізнятись візерунком. На Колодія малювали "сонечко", "зорі-ружі" на жовтому тлі. На Великдень яйця фарбувались переважно в червоний колір, на Зелену Неділю малювали різноманітні листочки в поєднанні з сонечком та квітами на жовтому тлі. На проводи та інші поминальні дні тар в писанках переважно було чорним, або темно-коричневим.
Мені до душі припала писанка, адже йдучі нашим містом, не можливо не помітити витвір мистецтва, який чарує око, який захоплює подих.
Це писанка! Гордість нашого міста, України, Європи, та взагалі всього світу!
?
ПИСАНКА
Писанка, яка з прийняттям християнства стала символом Христового Воскресіння використовується в релігійних обрядах і відіграє в них велику роль.
Кожний предмет народного мистецтва, поряд з практичним призначенням в обряді, відігравав роль знака соціальних відносин, поскільки уособлював у собі єдність символічного і практичного змісту. Саме у традиційному фольклорному середовищі предмети завжди суть знаки, а знаки - суть предмети. Образно-символічний статус зумовлюється їх функціональним призначенням у семіотичній системі свята та обряду. При включенні в цю систему вони функціонують як "знаки", обрядові символи з певною семантикою, без неї - позбавляться цього символічного змісту, перетворюючись на звичайні ужиткові вироби. В залежності від актуалізації тієї чи іншої властивості, предмети набувають того чи іншого статусу.
Писанка позначена найвищим семіотичним статусом, в ній знаковість, як символ оновлення життя, виражена максимально, а утилітарність - мінімально.
Кожний предмет у семіотичній системі свята несе цілий пучок різних функцій, структурно пов'язаний між собою. Це практична, естетична, магічна функція соціальної і регіональної приналежності. Писанка виконує роль знака -символу, конденсату певних уявлень у системі свята та обряду.
В обрядових діях писанка виявляє полісемантичну символіку, пов'язану перш за все з магічними віруваннями, що беруть свій початок з антропейної, карпогонічної, контактної, продуцируючої типів магії.
Велика роль писанок в обрядах, що беруть свій початок у контактній магії, саме з цим пов'язаний звичай обміну писанками, як побажання щастя, здоров'я.
Одного погожого весняного дня у супроводі храмового дзвону душу огортає радість воскресіння Господнього Сина. Цей дух радості переданий із глибини віків, коли пращури наші період пробудження природи пов'язували з народженням Весни і сходом Сонця, а день святкування назвали вони Великим. І, як ознаку цього, передали християнському Великодневі яйце, яке і є символом усього, що народжується. Як свідчить легенда, перше яйце мало всередині не жовток з білком, а зародок цілого світу. І на це світотворче начало людина нанесла знаки-символи, що промовляють до нас мовою таємничих передань.
А хто ж першим взяв до рук писачка? Відлунням тисячоліть звучить запитання нащадків, які, споглядаючи плід віків, прагнуть знайти ключ до розкриття його змісту. Мабуть, робота ця під силу могла бути тільки людям обраним, благословенним сонце-богом, наділеним всеобачним оком, що відчувало, розуміло і втілювало дуже глибоко. Йдеться про так званих "земних богів", що різними територіальними єдностями в Україні називалися по-різному: "волхви, ворожбити, мольфари, відуни, зілійники (зельники, травознави), кудесники, наузники, потворники, обавники тощо"1. А у покутському краї знахарів і чарівників називали ще характерниками.
З оглядки сучасного світосприйняття, розуміння релігії і віри, а також традиційної медицини важко судити про походження і підпорядкування цієї сили. Та беззаперечною залишається її справжня міць і велич. Бо, хоч залежно від певних суспільно-історичних умов різних часів "земні боги" і зазнавали вагомого утиску, вони й до сьогоднішніх днів - часу високого злету наукових і технічних звершень, часто-густо складають велику конкуренцію традиційній медицині.
Продовжуючи думку про ймовірну першопричетність до писачка саме наділених зверхсилою, зокрема до зцілювання, людей, варто згадати, що і багато відомих рослинних мотивів "потрапило на писанки у зв'язку з їх лікувальними властивостями", як зазначив дослідник Михайло Скорик.
З плином літ жінки-"замовниці" самотужки взялися за писачка, маючи вже готові взірці і символи давнини. І народжувалося ремесло, набуваючи локальних особливостей того чи іншого регіону. І стала писанка об'єктом вивчення і аналізу.
Покуття - царина малодосліджена етнографами та мистецтвознавцями. Маловідомі покутські писанки. Сьогодні ж вони зазнають утиску всюдизнаною гуцульською писанкою, що заполонила перєдвеликодні ярмарки і вабить витонченістю виконання та грою яскравих кольорів. Віддаючи належне писанці карпатського краю, все ж охоплює біль через забуття того, що унікальністю і глибиною змісту теж заслуговує на увагу і пошанування.
У 1987 році відкритий єдиний в Україні музей писанок. В ідею створення такого музею було покладено винахід консервації писанок, авторами якого є головний охоронець фондів музею Гуцульщини і Покуття Любомир Кречковський і реставратор Марія Боледзюк.
Основу колекції, яка на нині нараховує 2,5 тисячі писанок, складають твори Гуцульщини та Покуття. Крім цього, у нас є значна кількість творів з інших областей України, атакож - з Бєларусі, Польщі, Канади.
Спочатку музей розташували у Коломийській церкві Благо-віщення, пам'ятці архітектури XVI століття. Після повернення цієї споруди церковній громаді, виникла знову проблема з приміщенням. На нього ми чекали рік. У щойно відремонтованому приміщенні вже побудовано експозицію. Головним чином через брак коштів, не можемо наразі зібрати більшу колекцію. І все ж колекція, якою ми володіємо, - це неоцінима скарбниця культури нашого народу, джерело архаїчних символів, палітра колористичних орнаментальних рішень.
Зупинимося на писанках з Покуття, представлених у нашій колекції. Від покоління до покоління передавалося мистецтво писанки: технологія, орнаментальні мотиви та їх символічне значення. З плином часу орнаменти довершувалися, ускладнювалися, а то й зовсім видозмінювалися.
Були роки піднесення і занепаду. І тому тепер маємо такий орнамент, у якому велику перевагу надано рослинним мотивам, нескладному поділові, кольоровій гамі з
Loading...

 
 

Цікаве