WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавчі виміри побудови громадянського суспільства в Україні - Реферат

Українознавчі виміри побудови громадянського суспільства в Україні - Реферат

Дністрового, залишивши їх наодинці зі своїм сумлінням, маючи на увазі, що в наш немилосердний час дехто може й таким чином заробляти собі на харчі.
Та є й інший бік справи - подібні "дослідження" постають уже надто "доречними" для окремих політиків та управлінців.
Своєрідний прояв діалектичної єдності деструктивних дій нещодавно виявив спільноті мер Донецька О. Лук'янченко. Через пресу він рішуче заявив, що навчальні заклади Донецька ще не готові до переходу на україномовне навчання. І взагалі така постановка питання для нього не що інше, як "спроба політизувати навіть навчальний процес". На ділі ж це, за його словами, призводить "до чергової профанації".
Парадоксальність таких думок , настроїв та дій тим разючіша, що проголошуються вони й на 12 році незалежності України з її законами про мову, освіту та на фоні настійних закликів "розпочати" будівництво громадянського суспільства.
Якими ж мають бути висновки з подібних думок, настроїв та практичних дій для іншодумців - українського народу? Першим і визначальним має стати висновок, що громадянське суспільство в конкретній етнонаціональній спільноті й країні не може бути побудоване на засадах чужої мови й чужого інтелекту.
В іншому разі, то буде громадянське суспільство іншої спільноти, іншої країни. Бо мова - це, в першу чергу, ідея, думка, духовність, душа народу, це зв'язок усіх його поколінь, їхніх дій у реалізації свого історичного покликання.
Коли ж мета, засоби й чинники самореалізації народу дисонують, тоді виходить якесь безглуздя, а не цілеспрямовані дії. В такому випадку можна розраховувати хіба що на результат, яким завершилося будівництво Вавилонської вежі.
Саме свідомість (самосвідомість), мова, культура, наука, освіта, виховання народу в їх єдності й мають стати тими наріжними каменями, на яких тільки й може бути зведена цілісна будова громадянського суспільства. Але за неодмінної умови, що вони виростатимуть із природної сутності життя народу в усіх різновидах його прояву.
З гіркотою доводиться констатувати, що й у духовній сфері маємо нині більше втрат, ніж здобутків.
Великий Платон колись казав: "Покажіть мені систему виховання і я скажу в якій державі ви будете жити". Думка легко трансформується й на громадянське суспільство. Його можливі сутнісні характеристики нескладно розгледіти тепер навіть через чисто кількісні показники.
Лише за останні роки в Україні закрито 360 шкіл, переважно в сільській місцевості й понад 2 тис. дитячих садків та одночасно 1200 освітніх новобудов переведено в категорію довгобудів.
Ще більш тривожним бачиться факт переходу освіти в Україні, особливо спеціальної та вищої, з категорії загальнодоступної в категорію малодоступну принаймні для основних верств населення; перетворення освіти та виховання в приватну справу, що не може не позначитись на її змісті, спрямуванні, якісних параметрах.
Тепер на кожній дошці оголошень, кожній зупинці транспорту можна прочитати: "Фірма" пропонує контрольні, курсові роботи, дипломи проекти тощо. І всього за якихось 6 - 8 грн. за сторінку. То ж для майбутнього "фахівця", його атестації на перший план постають не знання, а гроші.
Повсюдне декларування освіти як національної: звання національних університетів, академій, інститутів, коледжів і т. д. надаються чи не всім бажаючим (майже як ордени та медалі за Б.Нушичем), а це девальвує саму ідею, сутність національної освіти. Змінюються підходи не тільки до організації, а й до визначення принципів розвитку освіти, добору критеріїв її атестації. Головним у навчанні й вихованні проголошується формування навиків і вміння заробляти гроші. Тобто визначальними стають не духовні, етичні, естетичні, а технологічні, фінансово-економічні, політичні виміри, що не може не позначитись на психології й свідомості майбутніх громадян України. В такому разі й зміст освіти та виховання суперечитиме сутності громадянського суспільства, головним принципом якого є - бути людиною серед людей.
Такі підходи, власне, є тепер "надбанням" не лише системи освіти. З деякого часу вони утверджуються й в інших галузях духовної сфери. Зокрема, таких різновидів мистецтва, як: музика, співи, театр, кіно, телебачення, реклама тощо. Термін "шоу-бізнес" тепер став своєрідною візитною карткою для більшості артистів, музикантів, співаків і навіть поетів. Може виникнути запитання, а яке відношення все це має до побудови громадянського суспільства? Відповідь може бути однозначною - безпосереднє й визначальне як у позитивному, так і негативному сенсі.
Це переконливо засвідчив ще один американський автор (немає пророка у власному домі) - колишній радник двох президентів США П.Д.Б'юкенен у своїй книзі "Смерть Запада" (М., 2003. - 446 с.).
Проголошена на Заході "культурна революція" (точніше антикупьтурна), стверджує автор, загрожує людству духовною смертю, бо має на меті знищення традиційних цінностей, якими впродовж тисячоліть живилася справжня культура. Реалізація ідей "культурної революції", на думку П.Д.Б'юкенена, перш за все, й передбачає знищення істинної культури народів, а вже після того переключити свої зусилля на сферу політики, яка й має довершити поневолення морально роззброєних і деградованих спільнот, сексуально розбещених та звільнених від історичної пам'яті індивідів.
З огляду на це П.Д.Б'юкенен пропонує повести рішучу боротьбу проти антикультури на всіх ділянках суспільного життя, долучивши до цього всі версти населення.
Така аргументація та ще й в устах представника країни, яка є чи не головним творцем і поширювачем зразків сучасної антикультури, могла б стати більш ніж переконливою, як би не деякі недоречності. Виникає запитання: чому ж так довго йшов до своїх висновків автор?Чому він в якості дорадника двох президентів США практично нічого не зробив, щоб продукування такої, з дозволу сказати, "культури" було якщо не призупинене, то принаймні локалізовано землею Заходу? Бо тепер вона, як вірус СНІДу, практично уже безконтрольно поширюється і країнами Сходу і Півдня, і Півночі, роз'їдає психологію, спотворює душі мільйонів й мільярдів молодих людей на планеті.
Щодо України, то ми, як завжди, у перших шеренгах. Діємо за народним висловом: "всі лошат погубили, а ми ще туди їдучи".
З легкої руки ідеологів "культурної революції" українська духовна сфера перетворилась на свого роду смітник для всілякого культурного "секонд-хенду" а точніше, духовного непотрібу. Все гірше, що є сьогодні на Заході і проти чого там останнім часом повели рішучу боротьбу, перекочувало до нас: на наші сцени екрани, сторінки засобів масової інформації. І як своєрідна вирва тепер немилосердно поглинає все, що ще живе й здорове, породжує розгубленість, зневір'я та страх у спільноті.
Під час відзначення 25-річчя київського театру на Лівому березі Дніпра його режисера Є Метлицького запитали, чи зробив би він тепер по часі щось інакше? Той відповів, що позитивний результат (визнання та любов глядача) начебто не спонукають до того. Та виникають сумніви. Чи варто було тратити стільки сил...? "Ці сумніви з'явилися тому, що сьогодні я не бачу реальної перспективи олюднення тих процесів, які на моїх очах розвиваються в суспільстві. Одичання відбувається ще
Loading...

 
 

Цікаве