WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавчі виміри побудови громадянського суспільства в Україні - Реферат

Українознавчі виміри побудови громадянського суспільства в Україні - Реферат

цьому фоні національна самосвідомість продовжує деградувати. Доходить до неймовірних і курйозних речей, які в нормальних спільнотах були б просто немислимі. У 2003 р. у Луганську викрито групу шахраїв, які за З тис. доларів "допомагали" землякам стати євреями з подальшою еміграцією до Ізраїлю. І таки встигли відправити туди кількох "фальшивих" євреїв. Коли ж до цього додати, що за минуле 10-ліття понад 7 млн. уже не "фальшивих євреїв", а дійсних етнічних українців подалися до чужих країв, то легко уявити де і як будуть вони формувати свою громадянськість.
Виділяючи залежність матеріального й духовного, системи й індивіда, все ж зауважимо, що проблему побудови громадянського суспільства не можна розглядати тільки в одному ракурсі: суспільство - громадянин, а й неодмінно через взаємодію громадянин - суспільство.
Громадянське суспільство не лише формує громадян, а й саме твориться ними.
Такою ж двоєдиною бачиться й взаємодія матеріального та духовного життя спільноти. І було б необачним і нічим невиправданим у творенні громадянського суспільства покладатись тільки на матеріальний бік справи, чекати того часу, коли відбудуться суттєві зміни в соціально-економічній та політичній сферах.
Творення духовних підвалин буття спільноти, їх стан на кожному історичному етапі може такою ж мірою як сприяти, так і протидіяти утвердженню ідей громадянськості.
І тому турбота про стан духовності, її зміцнення повинна проявлятись на всіх рівнях, в усіх клітинах спільноти: у сім'ї, родині, оселі, селі, районі, місті, області, державі, у системі освіти й виховання, в засобах масової інформації, закладах культури, діяльності церкви і навіть у рекламі.
Усе має бути спрямоване на пробудження свідомості, виховання почуття обов'язку та відповідальності, творення моральних критеріїв і стереотипів добра та зла, справедливості й несправедливості, прекрасного та потворного на кожному рівні й на кожному кроці.
Без такої спільної турботи розраховувати, що все відбудеться само собою, або на основі дій лише в окремих сферах, чи за допомогою якихось розпоряджень та указів було б легковажно.
Ціле (а саме таким бачиться громадянське суспільство) формується на засадах єдності й відповідності усіх його складників: економічних, етнонаціональних, соціальних і духовних.
Та незаперечним є те, що творення такої цілісності має починатись з розроблення самої ідеї, концепції громадянського суспільства, їх усвідомлення й сприйняття громадянами, створення чіткої й привабливої системи духовних орієнтирів на всіх рівнях спільноти. При цьому визначальним у їх дієвості має стати принцип відповідності, тобто наскільки адекватним у реальному житті виявиться поступ суспільства по відношенню до встановлених орієнтирів, наскільки вдасться побудувати його за законами правди, совістливості й справедливості; наскільки скоординованими виявляться дії всіх засобів і чинників творення.
І особлива роль тут має належати державі, але не в плані (як декому здається) визначення характеру, змісту, форм діяльності структур громадянського суспільства, їх підпорядкування, а в створенні оптимальних умов для розвитку, законодавчого забезпечення найширших прав та обов'язків. Через систему законодавства й контролю держава має домагатись незаперечного впровадження основних принципів та норм життєдіяльності громадянського суспільства.
На жаль, ці чинники розширення функцій та посилення ролі громадянських структур у системі суспільного й державного життя, як і раніше, залишаються на рівні декларацій, заяв та намірів.
І частіше всього до них вдаються як до засобу політичної імітації, своєрідної підстави, коли необхідно під виглядом "суспільної творчості", "громадської думки" провести в життя ті чи інші рішення певних політичних сил та під час виборів. Саме тоді на світ з'являються такі акції як: громадські слухання, громадські форуми, конгреси, громадські читання, обговорення тощо.
Пошлемося на роль найбільш масових громадських організацій - профспілок. У радянській період їх проголошували навіть школою комунізму. Але як тоді, так і тепер (коли й формально їх функції обмежені сферою захисту суто професійних інтересів) від них мало що залежить у реальному житті. Вони не мають права навіть законодавчої ініціативи, не говорячи про реальні впливи на перебіг подій. Про це свідчить, зокрема, і факт визначення урядом та затвердження Верховною Радою мінімальної заробітної плати в Україні (205 грн.) без будь-яких консультацій з профспілками. Спроби утвердження власної позиції чи наполягання на ній, як правило, закінчуються змінами не лише в концепції дії, а й кадровими змінами в керівних центрах громадських структур. Лише останнім часом ми стали свідками таких прецедентів у Національній спілці письменників, АН Вищої школи та ін.
То ж, дбаючи про розвиток ініціативи, творчості громадян, держава має відмовитись від будь-яких форм диктату й робити все, щоб забезпечити на ділі партнерські форми співпраці усіх структур спільноти.
Такі зміни мають відбуватись перш за все в духовній сфері при формуванні та реалізації державної політики в галузі культури, освіти, виховання..
Бо коли спробувати з'ясувати, що ж у наш час визначає поступ спільноти, рівень її цивілізації, то серед усіх інших складників ми неодмінно назвемо: свідомість, науку, освіту, виховання, культуру, те, наскільки вони за своїм змістом, характером дії відповідають поставленій меті та завданням спільноти.
Трохи раніше уже зверталася увага на те, що свідомість громадянина сучасної України формується переважно за межами його національної сутності й національних інтересів.
Чому так відбувається? Передусім тому, що для серйозних і стійких змін у свідомості, психології, моралі людей не достатньо одного словесного заперечення старих основ світосприйняття, твердження, що вони не відповідають новому світобаченню й світорозумінню українця, його інтересам.
У реальному житті необхідно віднайти (створити) чіткі, конкретні й, головне, конструктивні аргументи , які б на ділі довели свою перевагу над минулим, суперечливим, антигуманним. І тоді не буде надпотреби для утвердження новогокожного разу вдаватись до темних кольорів і відтінків у висвітленні історії, а буде найбільша потреба у тонах світлих, перспективних і які самі зроблять більше в свідомості, ніж будь-які заклики та прокльони.
Йдучи шляхом логіки в пошуках відповіді на запитання: якою ж має бути свідомість громадянина незалежної України, ми неодмінно прийдемо до того, з чого починали, а саме - з'ясування сенсу життя розумного, самопізнання й самотворення як на рівні індивіда, так і багатоманітних спільнот, і такої найбільш стійкої з них, якою є етнонаціональна спільнота.
Що знаємо ми про власну сутність, про природу нації, її історичне покликання, національні інтереси в найширшому їх розумінні? На жаль, поки що мало. Навіть сама ідея нації, народу України трактується ще надто довільно: від визначальної ролі в творенні стратегії розвитку до заяв про її відсутність, несформованість, а то й взагалі заперечення як явища архаїчного, віджитого, такого, що стримує новітні світоінтеграційні процеси.
І це не випадково... Практично й до кінця XX ст. процес
Loading...

 
 

Цікаве