WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавчі виміри побудови громадянського суспільства в Україні - Реферат

Українознавчі виміри побудови громадянського суспільства в Україні - Реферат

єдності їх прояву відтворює ідеал спільноти;
що саме з громадянського суспільства починається дійсна історія людського буття як спільноти, зокрема, і в сферах етнонаціональній, соціальній, економічній, політичній, духовній. І лише політичне марновірство здатне породжувати уявлення, що буцім то тільки держава творить і зміцнює громадянське життя, тоді, як насправді, громадянське життя творить і зміцнює державу.
Коли ж держава бере на себе невластиві їй функції творця громадянського життя, то вона все більше відходить від свого функціонального призначення й виступає не від імені спільноти, а від свого власного. Громадянське життя за таких умов втрачає головне - свою громадянськість;
що громадянське суспільство як форма самоорганізації та діяльності спільноти не є раз і назавжди даною величиною. Його структура, рівень відповідності заданій функції, характер діяльності перебувають у постійному розвитку;
що зміна характеру громадянського суспільства його взаємодії з державою, іншими структурними компонентами спільноти можуть відбутись тільки на основі змін, які відбуваються у вирішальних сферах життєдіяльності людей: у соціальних і етнонаціональних відносинах, економіці, політиці, духовному житті, і в першу чергу, в свідомості, науці, освіті, вихованні;
що стан громадянського суспільства в різних спільнотах різний. Він адекватний стану й характеру самого життя спільнот у всіх його вимірах. Характер, зміст, форми й методи діяльності громадянського суспільства виростають із самого життя суспільства. Вони не можуть бути абстраговані від реального життя, як і механічно переноситись від одної до іншої спільноти.
Отже, маємо всі підстави стверджувати, що сила розумного життя в ньому самому, в його стані на кожному етапі розвитку. І саме тому самопізнання у всьому багатоманітті форм розумного життя - це проблема проблем його продуктивного розвитку. То ж маємо ще й ще раз вдуматись у заповіти дельфійських мудреців та оракулів: "Пізнай себе" і "Нічого надміру"!
Виділяючи засадничі положення формування громадянського суспільства необхідно зауважити, що в реальному житті вони не скрізь постають одночасно і в рівній мірі.
Тепер є немало спільнот, зокрема в Європі, де вже склалися певні традиції громадянськості, які можуть послуговувати своєрідними орієнтирами для народів, що з різних причин стали пізніше на цей шлях. Але тільки як напрямок у русі, а не для бездумних запозичень.
Дещо окремішньо в цьому ряду стоїть український народ. З одного боку у нас є великі надбання в минулому, які зафіксовані у Велесовій книзі, Руській правді, Літописі Руськім, козацьких літописах, першій Конституції українського народу, що відома як Конституція П. Орлика, Конституції УНР, Декларації про незалежність народу України, Конституції України та інших матеріалах і документах.
І в той же час традиція української громадянськості може як ні в одній іншій спільноті зазнавала деформацій та гальмування в розвитку. І були вони досить тривалими, а тому не могли не позначитись на системному її (традиції) відтворенні на звичаєвому рівні.
Не дивно, що й у нинішнього покоління українців виникає багато складнощів у пошуках сучасної моделі громадянського суспільства. Навіть у науковому осмисленні існує найширший розбіг поглядів. Максималістські підходи тут зводяться до того:
що в Україні взагалі не було й немає ніяких ознак громадянського суспільства;
що громадянське суспільство в Україні ми тільки маємо ще побудувати; (7).
що ідея громадянського суспільства виростає з його будівництва, а не з ідеї самого життя й таких життєстверджуючих форм її прояву, як ідея нації, народу, вселюдства;
що громадянське суспільство - це сукупність лише неполітичних відносин, що виникають при спільній діяльності людей. (8).
Багато непорозумінь викликає взаємодія громадянського суспільства і держави, етнонаціональних відносин у системі громадянського суспільства. Зокрема, стверджується, що громадянське суспільство - "це розподіл функцій між державою та суспільством внаслідок чого держава захищає глобальні інтереси, а громадянське суспільство інтереси приватні ";
що держава визначає характер громадянського суспільства, а громадянське суспільство визначає характер держави тощо. (9).
На XII щорічній Міжнародній конференції "Українознавство у розбудові громадянського суспільства в Україні" (2003 р.) одна з учасниць стверджувала, що "в Україні немає й не буде громадянського суспільства доти, доки ми не сформуємо ринкових відносин".
Як запереченням такого підходу постає думка, що суспільство, в якому в центрі системи стоїть не сама людина, а засоби її життєдіяльності - не має перспективи. "Ринок як мета, - абсурд. Бездуховність виникає від втрати відчуття цінностей, але бездуховність - не просто відсутність духу, а його спотворення". (10).
Невідповідність суто ринкового підходу до проблеми побудови громадянського суспільства в Україні стає помітною, якщо спробувати знайти відповідь на запитання: а що ж мали на увазі, про яке суспільство говорили стародавні греки, римляни та й наші пращури та прадіди в VIII - XIX ст., коли до ринкових відносин у їх нинішньому розумінні було ще так далеко?
Особливо непокоїть те, якою декому бачиться взаємодія в нашому бутті етнонаціонального й громадянського, оскільки таке бачення виходить за межі суто наукового осмислення проблеми.
Тепер можна навіть прочитати, що саме концепція побудови громадянського суспільства й має стати національною ідеєю українців. (11). Найбільш гарячі від політики голови намагаються переконати, що за умов наростання глобалізаційних процесів і творення світової громадянської спільноти нам треба змінити свою ментальність (саме так, не відживше, архаїчне в ній, не те, що насаджувалось іншими, а все відразу); що тепер і в змісті освіти та виховання необхідно перенести акценти з національного на громадянське, і що все те має бути відтворене в державній політиці. При цьому безпідставно стверджується, що національне суперечить громадянському.
Невідомо, чи задумувались над сутністю таких ідеологем їхні проповідники? Але відомо те, що наша ментальність - це ми самі, це природна етнонаціональна й соціальна наша сутність. Впродовж віків і тисячоліть саме вона творить і наш національний характер, і дух нації.
А звідси: наша ментальність, національний характер, дух нації, національна освіта та виховання аж ніяк не можуть суперечити розвитку громадянської традиції, становленню сучасних структур громадянського суспільства, а головне - реалізації принципів їїдіяльності. Навпаки, їх роль має бути визначальною. Особливо щодо характеру й спрямування діяльності громадянського суспільства.
Саме вони виступають тими запобіжниками, які не дозволять новим поколінням українців у добуванні системного знання відійти ні на крок, щоб не ставити цей процес на грунт національної ідеї й національних інтересів.
Спираючись на висновки, синтезовані в процесі аналізу конкретно-історичних підходів до творення громадянського суспільства та враховуючи реальне його бачення в сучасній Україні, спробуємо собі відповісти на деякі конкретні запитання, які постали тепер перед усією нашою спільнотою. А саме:
Loading...

 
 

Цікаве