WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавчі виміри побудови громадянського суспільства в Україні - Реферат

Українознавчі виміри побудови громадянського суспільства в Україні - Реферат

покараннями. А коли посилали дітей до вчителів, то й тим веліли більше турбуватись про доброзичливість і доброчинність дітей, ніж про їх грамотність та гру на музичних інструментах. Формування якостей спільного, громадянського життя тут бачилося як визначальне й було усвідомлене на всіх рівнях спільноти.
Спираючись на досвід і думки своїх попередників, Арістотель приходить до висновку, що людина - істота суспільна, і що головна проблема її буття - самореалізація в умовах суспільного розвитку.
Він вважав, що саме розум і здатність за допомогою мови в процесі спілкування обмінюватись думками надають людям унікальну можливість не тільки досягти єдності в світосприйнятті, а й взаємодії в творенні. (2).
Ідеї мислителів давньої Греції стосовно сенсу, форм і методів дії громадянського суспільства в подальшому розвивались і поглиблювались у Римі М.Т.Ціцероном (106 - 43 до н. е.), Марком Аврелієм (161 - 180 рр. н. е.), а в епоху середньовіччя й розпаду феодалізму Августином Блаженним, Томою Аквінським, Б.Спіновою, Т.Гоббсом, Д.Локком, Ж.-Ж.Руссо, Ш.Монтеск'є, у 18 - 19 ст. німецькими філософами І.Кантом, Г.В.Ф.Гегелем, К.Марксом та ін.
Самопізнання, як засіб вивчення життя розумного й творення оптимальних його форм та методів, стало провідним і в дослідженнях українського філософа Г.Сковороди, який, серед іншого, наголошував на важливості знання законів громадянського життя кожним членом спільноти, а основою її (спільноти) захисту, плідного розвою вважав правду й справедливість.
І хоч в кожен Історичний період концепція громадянського суспільства зазнавала певних трансформацій, та в головному - природній обумовленості його творення й функціонування, погляди залишалися майже незмінними.
І в XIX ст., оперуючи вже набагато більшим масивом досвіду в сфері економіки, соціально-політичного, духовного життя, К. Маркс приходить фактично до того ж висновку, що й Арістотель: раз людина по своїй природі суспільна істота, то вона, відповідно, тільки в суспільстві може розвивати свою істинну природу. І що про силу її природи необхідно судити не по силі окремих індивідів, а по силі всього суспільства. (4).
То ж від найдавніших часів така методологічна візія стає визначальною в формуванні свідомості, моралі, культури, способу життя багатьох наступних поколінь людей.
Зразки поведінки та дії для них уособлювали ті, хто діяв свідомо, самовіддано й непохитно в ім'я творення загального блага, сприяючи ходу еволюції роду людського. Про таких людей стали говорити як про уособлення, святості, як про героїв, постаті харизматичні. їх впливи були визначальними в формуванні норм суспільної моралі, культури, громадської активності багатьох поколінь людей. (5). Тут можна послатись на основні постулати Біблії, Корану, філософії буддизму, в яких викладені ідеї, принципи поведінки та дії Ісуса Христа, Магомета, Гаутами і які фактично відтворюють уявлення всього роду людського стосовно духовних основ власної поведінки та дії.
Їх уособлення бачимо й у міфічних, літературних, мистецьких образах таких, як: Геракл, Прометей, Ілля Муромець, Кирило Кожум'яка, козак Мамай, Данко тощо.
На противагу якостям, які формують велике служіння людям, самість, егоїзм, корисливість, заздрісливість, пожадливість, підозрілість, не чесність, необов'язковість, зрадливість, підлість, продажливість тощо бачились не тільки як відгомін неуцтва, антигуманності, а й як породження підступного страху. Бо вони, перш за все, не допускали загального зростання й поширення. Тоді як творення загального блага першим своїм завданням ставить розширення та оптимальне використання можливостей суспільного зростання, і відповідно, кожного індивіда.
Та найбільшої шкоди егоїзм, корисливість і т. п. завдають тим, що роблять сліпими індивіда й спільноту, застилаючи очі на шляхи їхнього самовдосконалення та самореалізації, які можуть здійснитись лише в єдиній системі суспільних відносин і людських інтересів. Не може бути щасливою людина, міцною сім'я, нація, суспільний устрій, держава, союз народів там, де править самість, корисливість, егоїзм і т. п. чи на рівні індивіда, соціальної групи, нації чи народу.
Вони є найбільшою перешкодою розвитку, бо заважають людям бачити й реально оцінювати факти, події, тенденції суспільного життя, а натомість ставлять принади й оцінки лише власних привидів. (Сркрат).
Дбаючи тільки про власний добробут та ігноруючи загальне зростання, індивід, спільнота, держава тим самим руйнують саму основу, на якій тільки й може творитись добробут, відбуватись самовдосконалення.
Людська пам'ять найліпшим чином зберігає ставлення розуму до подібних явищ, коли творить стереотипи в свідомості та психіці, беручи за основу факти реального життя й роблячи узагальнення. Кожен може пригадати асоціації, які викликають образи дволикого Януса, Герострата, Калігули, Юди й 30 його срібляків, Мідаса, Кощія Безсмертного, Гобсека, таких персонажів М.Гоголя як: Чичиков, Собакевич, Манілов, Ноздрьов тощо.
Тож однозначно скажемо, що людина від природи покликана до громадянського життя. І їй не дозволено поряд з благом розуму й своєї громадянської сутності ставити будь-що чужорідне, антиприродне - захоплення владою, багатством, життям сповненим насолодою тощо. Сутність поведінки та дії людей, критерії оцінки їхнього буття завжди уособлює духовне начало. Якщо ж духовний початок у нас спільний, основоположний, то спільним має бути й розум, в силу якого ми є істотами розумними. А коли так, то й розум, який велить нам що робити й що не робити має бути спільним, тоді й закон буде спільним і лише тоді ми - громадяни і стаємо причетними до певного громадянського ладу.(б).
Природна необхідність, людське єство, у якому б відчуженому вигляді вони не проявлялись, через інтерес поєднують між собою членів громадянського суспільства. Реальним же зв'язком між ними виступає саме громадянське життя.
Таким чином, спираючись на історичну ретроспекцію підходів до проблеми , її розуміння та вирішення, можемо зробити для себе деякі узагальнюючі висновки, зокрема:
що тільки розумне життя на Землі, на відміну від інших його форм, наділене можливістю впливати на характер, зміст і напрямки свого розвитку;
що вирішальною умовою його продуктивної еволюції є самопізнання, самоорганізація й са-мореалізація відповідно до законів природотворення;
що все це може відбутись лише на засадах формування й розвитку суспільного розуму, адекватних форм і методів його організації та дії, гармонійного поєднання індивідуальних і суспільних, стратегічних і тактичних інтересів як у змісті, так і в формах та методах;
що багатоманіття форм і методів прояву життя розумного об'єктивно не суперечить логіці розвитку, а навпаки, тільки й може забезпечити його самореалізацію;
що завсю попередню історію людство не винайшло більш цілісної, системної й оптимальної форми самоорганізації, саморегуляції й самореалізації як громадянське суспільство;
що за своєю сутністю та дією громадянське суспільство постає як явище комплексне, яке охоплює всі сфери життя, в т. ч.: життя етнонаціональне, соціальне, економічне, політичне, духовне, сферу свідомості, моралі, психології, освіти, виховання тощо й тільки в
Loading...

 
 

Цікаве