WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство у змісті та структурі національної освіти - Реферат

Українознавство у змісті та структурі національної освіти - Реферат

найоптимальнішим у людській спільноті є принцип рівних можливостей. Будь-яка нерівність між людьми, спільнотами, державами веде до порушення гармонії розвитку, ставить під загрозу не лише існування людства, а й довкілля;
- в Людині, як і в Природі, закладені початки необмежених можливостей, що можуть бути використані як в інтересах розумного життя, так і проти нього. Необхідно постійно вивчати й розвивати людські можливості у їх життєстверджуючому значенні;
- тому людська свідомість і доброчинність творення мають бути предметом першочергової і головної турботи школи;
- освіта та виховання повинні якомога більш цілісно й системно сприяти пізнанню й розкриттю життєстверджуючих можливостей людини. [4].
Досвід попередників переконує, що творити, виховувати, вдосконалювати можна тоді, коли відомі основа, база, на якій все має відбуватись, і мета, в ім'я якої задумано дійство.
Ми часто тепер чуємо від економістів, підприємців, політиків, державних діячів фразу про необхідність захисту, відстоювання "національних інтересів" України, її народу, держави. І, напевне, не завжди задумуємося над усією масштабністю і змістом самого поняття. А говорити про національні інтереси й не уявляти сутності національної ідеї, історичного покликання народу - значить не усвідомити й усієї повноти явища, а відтак і всього масштабу й характеру необхідних дій для їх реалізації.
У нас же для декого національні інтереси обмежуються в кращому разі ситуативними діями, інтересами галузі, підприємства, фірми, а то й власними запитами. Та іншого, напевне, й не могло бути за умов, коли національна наука, освіта та виховання, які покликані досліджувати подібні явища й формувати їх розуміння, перебувають у глибокій кризі. Масштабні бачення та розуміння мають формуватися протягом усього життя людини. Тоді й тільки тоді ми не будемо свідками таких дивацтв, коли не лише політики, державні діячі, а й відомі науковці говорять, що "національна ідея в Україні ще не сформувалася", що "в Україні національна ідея не спрацювала" або що "ми не знаємо, яку державу будуємо", тощо.
Наукою, яка обрала об'єктом своїх досліджень народ України, його самопізнання й самотворення, має стати українознавство. Формула "має" вжита тому, що, по-перше, саме українознавство вперше в українській науці представляє знання про народ, природу й державу України в їх органічній єдності та взаємодії на синтезованому рівні знань: досліджує й розкриває феномен українства, закономірності, досвід та уроки етно-, націєтворення, матеріального й духовного життя, розвитку етнічної території; по-друге, тому, що українознавство й сьогодні все ще не стало надбанням всієї української спільноти. І це в той час, коли засади його творяться на великих традиціях. Воно опирається на фундамент, який залишили нам попередники-українознавці: Г. Сковорода, М. Максимович, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, М. Грушевський, В. Вернадський, С. Єфремов і ціла плеяда діячів НТШ.
Особливо відчутні зрушення тут відбулися з проголошенням незалежності України, коли протягом 15 років було створено три спеціалізовані інститути: при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (з червня 2000 р. НДІУ МОНУ), академічний ім. І.Крип'якевича у Львові та при Івано-Франківському державному університеті, Центр українознавства при Національному університеті імені Тараса Шевченка, дві філії НДІУ МОНУ у Верховині та Сімферополі. Зміцнюються наукові контакти українознавчих центрів України і діаспори.
Та чи не найбільш помітною в цей період стає діяльність колективу НДІУ МОН України. Завдячуючи йому, здійснюються перші системні дослідження з українознавства і як науки, і як навчальної дисципліни. Зокрема, створені концепції українознавства як окремого інтегративного навчального курсу і як методологічної основи освітньо-виховного процесу, підготовлені програми для всіх типів навчально-виховних закладів, створені підручники, посібники, бібліографічні довідники. На основі всеукраїнського й зарубіжного досвіду створено навчальні програми та плани для підготовки фахівців з українознавства, ведеться робота по розгортанню курсів підвищення кваліфікації вчителів та викладачів українознавства. Розроблено освітню програму з українознавства та положення про кафедру українознавства для вищої школи. Колективом Інституту було підготовлено й видано збірник, до якого включено "Концепцію національної освіти", програми для різних типів освітніх закладів України та діаспори.
Є певний досвід впровадження наукових і науково-методичних розробок з українознавства в освітній процес у навчальних закладах Чернівецької області, Львівщини, Кривого Рогу, Сімферополя, який активно поширюється через щорічну Міжнародну науково-практичну конференцію "Українознавство: стан, проблеми, перспективи розвитку". З 2001 р. на засадах самоініціативи й безкорисної самовідданої праці науковців Інституту, його директора зокрема, здійснюється видання науково-педагогічного журналу "Українознавство", який став своєрідним центром координації наукових досліджень, узагальнення та поширення освітньо-виховного досвіду.
І все ж від зробленого немає повного задоволення. Бо здобутки науки тільки тоді чогось варті, коли вони стають надбанням усієї спільноти, допомагають у вирішенні її злободенних питань.
З українознавством цього все ще не сталося. Поза увагою управлінців залишається виконання постанови Кабінету Міністрів України про введення українознавства у навчальні плани як інваріативної дисципліни. Українознавство не включене до переліку спеціальностей, затверджуваного Кабінетом Міністрів України. Не набули загальнодержавного статусу розроблені ще в середині 90-х рр. програми та навчальні плани з українознавства для вищої й середньої школи. Не формуються замовлення на видання підручників і посібників з українознавства. Створення ж у вищих навчальних закладах кафедр українознавства відбувається по формальному периметру. В них механічно об'єднуються й читаються скорочені курси історії України, філології, суспільствознавства тощо.
Фактично, булопризупинено проходження та підготовку до прийняття на загальнодержавному рівні проекту Державної цільової програми "Українознавство", в якій серед іншого пропонувалося особливу увагу звернути на підготовку педагогічних кадрів українознавців, створення відповідної інфраструктури, наукової та матеріально-технічної бази, в т.ч. впровадження наукового доробку в навчально-виховний процес.
Реалізація зазначеного могла б бути покладена в основу конкретних дій по розбудові в Україні дійсно національної освіти та виховання.
Література
1. Державний стандарт базової і повної середньої освіти // Освіта. - 20 січня 2004.
2. Інститут українознавства. Довідник до 10-річчя діяльності. - К., 2002.
3. Кононенко П., Кононенко Т. Освіта ХХІ ст.: Філософія родинності. - К., 2001.
4. Токар Л. Українознавство в розвитку національної освіти та виховання // Зб. наук. праць НДІУ. - Т. 1. - К., 2003.
5. Філософія освіти ХХІ століття. Виступ Міністра освіти і науки України, Президента АПН України, академіка НАНУ В.Г.Кременя на науковій ювілейній Сесії АПН // Освіта. - 18 - 25 грудня 2002.
6. Ющенко В.А. Турбота про вчителя - надія на майбутнє. Виступ на Всеукраїнському педагогічному форумі 24.05.2005.
Loading...

 
 

Цікаве