WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство у змісті та структурі національної освіти - Реферат

Українознавство у змісті та структурі національної освіти - Реферат

сказав про причини того, що майже 50% українців тепер перебувають за межею бідності і про те, яке ставлення до бідних і знедолених має формувати освіта. Напевне, коли ми будемо по-новому трактувати категорії "добра" і "зла", "любові" і "справедливості", "честі" і "безчестя", "правди" і "брехні", то неодмінно ці поняття із категорій вічних, моральних перейдуть у звичаєві, які за потребою будуть наповнюватися кожного разу новим змістом.
Свідомо чи за якихось інших мотивів пропонується проблеми сьогодення українців (світоглядні, економічні, соціальні, політичні, моральні) перевести в площину власне освітньо-виховних. Але ж вони ніколи не були, не є і не можуть бути тільки проблемами освіти. Нове покоління українців навчається і виховується не тільки в садочках, школах, університетах, а, в першу чергу, в сім'ї, в суспільному оточенні, на їх моральних принципах, ціннісних орієнтаціях і засобах дії. І коли тут відбуваються збочення, то складно, якщо взагалі можливо, їх виправляти лише засобами освіти. Духовність хоч і має відносну самостійність, але коріння її проростають через усю товщу природних, соціально-економічних, політичних, культурних відносин, які діють у спільноті. Незаперечно й те, що духовний стан спільноти як барометр найбільш повно й об'єктивно відтворює її стан, здатність до самореалізації, передає риси та властивості. Тож цілком правомірно, коли тепер ми говоримо, що саме духовний стан нації слугує визначальним показником життєздатності народу і його країни. Без стійких духовних засад нація не може бути консолідованою, здатною побудувати міцну державу.
І за такого переконання з прикрістю маємо констатувати, що в Україні посилюється духовна криза. Найбільш гостро це відчувається в науці, культурі, в освіті. Відбувається нівелювання моральних орієнтацій, маргіналізація духовних цінностей, руйнування цілісного інформаційного та культурного простору, подальше розмивання підвалин національної консолідації.
Духовна деградація українського суспільства як у дзеркалі відображається в стані та змісті засобів масової інформації, які тепер стають чи не головним чинником "виховання" та "просвітництва".
Нав'язування "кліпової", касетної, інтернетної системи мислення та виховання приводить до втрати висхідних ідей освіти не тільки в її етнонаціональній, а й у загальнолюдській сутності. На зміну етнонаціональним цінностям, які б мали консолідувати суспільство, підсовується сурогат так званої масової культури з її рекламними роликами, бордами, бойовиками, дешевим чтивом, ханжеством, порнухою, чорнухою тощо. Саме такий підхід і призводить до втрати цементуючих начал: мови, культури, віри, пам'яті, внаслідок чого нація, суспільство, держава втрачають свою перспективу. Тепер майже щодня ми є свідками, коли відбувається своєрідне роздвоєння не те що особи, людини, а суспільної свідомості та моралі. Бо інакше не можна атестувати факти, коли ще вчора людину звинувачували у брехні, підтасовці фактів, зловживаннях службовим становищем, корупції, хабарництві, а то й грабіжництві, а на сьогодні вона вже обирається народним депутатом, стає Героєм України, подається через засоби масової інформації, як зразок добропорядності та доброчинності, захисник Конституції, як образ для наслідування. Щоб переконатись у цьому, сьогодні варто пройтися вулицями Києва, і там серед іншого вас зустріне з переконливою заявою Т. Засуха про те, що вона вже пережила свій Сталінград, хоч і не уточнює, з якого боку. І це в той час, коли її морально-духовна половина все ще перебуває в бігах від українського правосуддя. Тож чи варто заради таких цілей змінювати функції освіти?
Освіта і виховання покликані допомогти людям не замкнутись у власному "я", "ми", а у відносно короткий термін стати причетними не тільки до найвіддаленіших (і не лише в минулому) періодів, епох, народів і поколінь, побачити й усвідомити їхнє природне й соціальне підґрунтя, а й зіставити власні ідеї розвитку й засоби реалізації, зрозуміти не тільки те, як усе відбувалося, а й те, як могло б чи не повинно було бути, і в такому висвітленні побачити мету сучасників.
Освіта і виховання постають як інтегруючо-акумулюючі й одночасно генеруючи засоби природосоціального досвіду. Вони є необхідною передумовою творення й розвитку науки, яка досліджує закони розвитку, допомагає усвідомити методологію людського поступу. Те, що освіта й виховання адекватно реагують на всі зміни в бутті людей, має об'єктивний характер. Як і саме життя людей, вони не можуть перебувати в статиці. Але це не означає постійних і кардинальних змін.
Освіта та виховання завжди постають у таких визначальних вимірах:
перший - відтворює природно-історичне покликання людини розумної на Землі, формує досвід та уроки його здійснення;
другий - розкриває особливості та передає форми його етнонаціонального прояву;
третій - відображає специфіку його конкретно-історичних трансформацій на рівні певного соціуму й окремо взятої людини;
четвертий - формує бачення й розуміння вибору науково-обґрунтованих шляхів та засобів людського поступу в майбутньому.
Немає особливої потреби доводити, наскільки важливо в забезпеченні неперервності історичного процесу, в усвідомленні та реалізації людьми (народами) свого історичного покликання домагатись єдності в розумінні сутності освіти та виховання в усіх зазначених вимірах.
Спираючись на віковічний досвід, людство тепер однозначно визначило для себе ті головні підвалини освіти та виховання, на яких тільки й може реалізуватись розумне життя, коли воно мислиться в перспективі, сприяти розвитку духовної сфери як всепланетарного явища.
Серед них назвемо такі:
- тільки знання можуть допомогти людям розв'язати весь комплекс протиріч їхнього буття;
- на Землі тільки людина наділена здатністю пізнання законів розвитку Природи, а тому зобов'язана не лише розвивати її, а й творити своє життя та забезпечувати розвиток довкілля за цими законами, не порушуючи логіки творчості Природи;
- мірою людського поступу, самого життя людей мають бути любов, справедливість, доброчинність і красота творення. Людина покликана в цей світ творити добро, а не зло;
- життя розумне не сумісне з убивствами, нищенням і руйнуванням живої й "неживої" Природи. Найвищим його обов'язком є оберігати довкілля в цілісності й повноті, сприяти його розвитку як основи власного існування;
-неодмінною умовою людського сходження по цьому шляху є свобода вибору, освіта й виховання (самоудосконалення). Насилля, незалежно від форм, в яких воно здійснюється, чи то на рівні особи, чи спільноти (фізичне, економічне, політичне, духовне), є лихом для людства й гніздиться воно в неуцтві. Обмежена (будь-чим) людина не стане духовно багатою й не буде діяти адекватно;
- тільки переконання у своїй історичній доцільності може вести людину, спільноту, людство по життю;
- мірилом людської сутності є творча праця, яка є й завжди буде найвищою цінністю. Творчість людей є основою еволюції, єдиним засобом адаптації й очищення людського буття від всілякого бруду, побічних продуктів розвитку;
- як взаємодія в Природі, співробітництво між людьми на основі довіри не тільки єдиний розумний спосіб співжиття, а й самого існування людей в часі і просторі. Самість, корисливість, егоїзм противні людській природі;
-
Loading...

 
 

Цікаве