WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство у змісті та структурі національної освіти - Реферат

Українознавство у змісті та структурі національної освіти - Реферат


Реферат на тему:
Українознавство у змісті та структурі національної освіти
Для того, щоб сприйняти чи, навпаки, заперечити логіку запропонованої формули подальшого реформування української освіти, необхідно, як мінімум, мати чіткі уявлення: по-перше, про те, що таке освіта, яка її мета та соціальні функції; по-друге, яким чином визначається її зміст і головні напрямки розвитку; і, по-третє, яке відношення до всього цього має українознавство.
У спеціальній і довідковій літературі термін "освіта" трактується, головним чином, як процес і результат засвоєння систематизованих знань, уміння і навичок, як необхідна умова підготовки людини до життя і праці. Сприймаючи таке визначення як відтворення функції об'єкта освіти, не можна не звернути увагу на його (визначення) незавершеність. Поскільки освіта це дійсно, в першу чергу, процес, який творять об'єкт і суб'єкт дії, тому у запропонованому визначенні, на наш погляд, необхідно було б зробити доповнення, а саме: освіта - не тільки процес і результат засвоєння знань, а й неодмінно їх формування та розвиток. Не можна не звернути увагу й на те, що в тих визначеннях освіта й виховання розглядаються як два окремих дійства. Виховання визначається як процес цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особи з метою підготовки її до виробничої, культурної, громадської і т.п. діяльності. І хоч при цьому додається, що виховання тісно пов'язане з навчанням, проте із поданих визначень можна зробити не зовсім коректний висновок, що це дві самодостатні сфери людського буття.
Неправомірність поокремого розгляду понять стає очевидною, коли зіставити їх визначення між собою. Адже у своїй основі вони співпадають. Відповідно умовними, штучними бачаться і всі спроби їхнього розмежування. Значно ближче до істини ті дослідники і практики, які розглядають їх за формулою єдиного навчально-виховного процесу. Дефісне ж поєднання цих двох понять тут скоріше для того, щоб не тільки нагадати обшири та глибину, а й звернути увагу на логіку процесу творення й самотворення людини розумної.
І все ж, у визначенні виховання попередниками є й те, що принципово важливе для усвідомлення напрямків трансформації змісту і форм організації освіти як універсального засобу творення, зокрема положення, що "мета, зміст і форми організації виховання визначаються домінуючими в суспільстві відносинами".
Позитивно сприймаючи цю точку зору щодо змістового наповнення та структурної організації освітньо-виховного процесу, і в цьому разі не можна не помітити якоїсь її частковості, незавершеності принаймні у таких аспектах:
по-перше, що виховний процес як і освіта в цілому, навіть на інтуїтивному рівні, органічно поєднуються (взаємодіють) з природою (довкіллям) людського буття; по-друге, що в трансформації його змісту завжди чітко проявляється конкретно-історичний момент буття народу; і, по-третє, що в логіці його розвитку на шляху самотворення й самореалізації людини (нації, народу) завжди присутня перспектива, яка вимагає дії за відомим принципом, коли один пишуть, а два на умі тримають.
А разом все це й висуває на перший план потребу постійної ідентифікації цілого з усіма часо-просторовими формами його прояву. Важливість такого дійства тим більша, оскільки духовна сфера й освіта, як і саме буття народу, розвиваються суперечливо. Нерідко, як і в цивілізаційному поступі, тут відбуваються злами, рух не тільки по прямій, а й по ламаній лінії, а то й у зворотному напрямку відносно домінуючої в поступі тенденції. І тоді для орієнтації принципово важливим стає цілісне бачення і розуміння основ буття народу, як і засобів його самоудосконалення та самореалізації.
Таким чином, визначення змісту і структури національної освіти не може відбутися інакше, як на основі пізнання (самопізнання) природної сутності людини, нації, народу як цілого, усвідомлення ними значення єдності усіх сфер часо-просторового буття і засобів самореалізації. Відповідно, визначальною метою освіти та важливішою соціальною функцією має стати навчання і виховання людини, нації, народу з метою оволодіння досвідом, уроками і технологіями пізнання, самопізнання, самовдосконалення й самореалізації. Тому в освіті так важливо забезпечити єдність мети, змісту і форм її організації.
Пошуки змісту освіти за межами власної сутності, форм її конкретно-історичного прояву і перспектив самореалізації - справа не тільки не продуктивна, але може стати й шкідливою. Особливо тепер, коли за допомогою новітніх технологій освітній процес набуває небаченої ще динаміки і форм взаємодії з індивідом.
Коли ж виходити з того, що українознавство є наукою цілісного пізнання (самопізнання), творення й самотворення української людини, нації, народу, їх природи, етнічної території (України) в усьому часо-просторовому їх вимірі, що воно досліджує сам феномен українства, закономірності, досвід та уроки його розвитку і прояву у визначальних сферах буття, то стане зрозумілим, наскільки органічним має бути розвиток українознавчої науки і формування змісту та структури національної освіти.
Та складність визначення змісту і форм освітньо-виховного процесу полягає і в тому, що, відтворюючи розвиток єдиного цілого (людини, нації, народу), він кожного разу моделюється в якісно нових умовах і відповідно - формах прояву, поскільки завжди має бути адекватним особливостям самого життя. Додамо лише, що це за неодмінної умови, коли останнє в існуючих формах не заперечує своєї природної єдності. В разі ж, коли таке трапляється, тоді й виникає підґрунтя для прояву протиріччя, а то й конфлікту, між олюдненими матеріальною і духовною сферами буття. І розв'язання їх може бути знайдене лише тоді, коли в суспільстві сформується чітке розуміння причин невідповідності визначальних складників і чинників самого життя: а) сфери соціально-економічних відносин; б) духовної сфери й освіти та виховання зокрема.
Це стає відчутним особливо на крутих поворотах історії, коли відбуваються злами в системі господарювання, управління, розподілу і т.п., різко змінюються вектори руху, світоглядні установки, ідеали, ціннісні орієнтири, моральні принципи, стереотипи в психології тощо. Тому вирішення завдань трансформації освіти та виховання в Україні на сучасному етапі аж ніяк не може бути зведене лише до суто, так би мовити, "внутрішніх" проблем: перемін у сфері управління, збільшення кількості років навчання, впровадження нових технологій та інновацій, застосування більш відповідних форм оцінювання знань і т.п. Вони значно ширші і глибші (глобальніші). В першу чергу це стосується змісту та напрямків розвитку освіти: питань світоглядних, культурологічних, політичних і, неодмінно, стратегічних. Освіта й виховання творять майбутнє спільноти, нації, держави. Ще Платон говорив: "Покажіть мені систему виховання і я скажу в якій державі ви хочете жити".
Тож і питання майбутнього української освіти, її змісту та орієнтирів, форм їхнього прояву мають стати такими ж домінантними для спільноти й держави, як іпитання подальшого соціально-економічного, внутрішньополітичного та геополітичного розвитку.
Формально не можна сказати, що питання змісту освіти у нас залишаються поза увагою. Про них говорять на конференціях, "круглих столах", семінарах, багато про це можна прочитати в періодиці. Але далі розмов справи
Loading...

 
 

Цікаве