WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство та історія України - Реферат

Українознавство та історія України - Реферат

тієї чи іншої засвоєної системи світу. Тому суть теорії проявляється в тих настановах і правилах, що вказують людям предмети для їхньої пізнавально-перетворюючої діяльності, хоча тільки в межах того світу, що визначений горизонтом їхніх знань та масштабом діяльності. Українознавча ж теорія забезпечує пізнавально-діяльний рух людей від відомого до невідомого з метою осягнути й освоїти відкриття всього того, що до певного часу було невідомим в українському світі. Завдяки цьому теоретичне українознавство повинно формувати принципи й процедури як умови використання різноманітних методик дослідження, освоєння і привласнення предметів, присутніх у національно обумовленому світі. Українознавча теорія при цьому набуває необхідного філософсько-методологічного змісту і характеру.
Разом з тим спроможність українознавства бути світоглядно-філософською теорією пізнання буття України у світі, методологією відкриття, освоєння і привласнення чогось раніше небувалого й невідомого не передбачає нігілістичну ревізію і відкидання так званого "старого". Дану обставину потрібно спеціально підкреслити, тому що й сьогодні ставлення до "старого" виражається в його безпідставному ("революційному") запереченні, особливо коли пишуть: "Старі традиції, стереотипи тягнуть суспільство назад, заважають просуванню прогресивних реформ" [2, 148].
Українознавча теорія не налаштована настільки негативістськи, щоб твердити, ніби "старовина" заважає українському суспільству. Крім того, пізнання й використання нового не означає перегляд світоглядного й суспільного статусу старого. Давнина, якою б вона доброю чи злостивою, красивою чи потворною не була у сприйнятті сучасників, - це все те, що як закон визначає появу й існування подій, утворюючих сучасність. Отже, давнина зберігає для сучасників їхнє становище тимчасовості, визначаючи всю систему їх життєдіяльності навіть у тому випадку, коли "старовини" хочуть позбутися. Через неможливість уникнення зустрічі з давниною, таким чином, не слід вважати, що "старовина" - це знак занедбаності й пригнобленості, очікуючих "відродження".
Давнина життєво активна, бо її утворює все те, що визначає омовлені ("оречені") роди й види існувань. Усталений їхньою єдністю світ для людей не буває більшим за систему сучасного функціонування відомих їм народів. Тому в межах розуміння світу як національно омовленої реальності та при адекватному ставленні до неї завжди був і залишається той факт, що "старе" ніколи не "тягне назад". Давнина - це, по суті, будь-який описаний і відомий, отже, історичний, незмінний факт. Він присутній у сучасній ситуації і як певний набір речей та звичок життєдіяльності людей, і як деяке, вироблене предками, предметно різноманітне знання України.
Та коли в суспільстві складається ситуація, в якій українці належним чином не знають своєї сучасності і, отже, дезорієнтовані в ній, український загал разом із своїми провідниками обмежується звертанням до давнини, хибно вбачаючи в ній позачасовий універсальний еталон і схему життєбудівництва. Суспільна функція давнини ("історії") в такому випадку полягає в тому, щоб певним чином компенсувати незнання, що поширилося в національному масштабі. Звертання і засвоєння оповідей про давнину в такій ситуації допомагає сучасникам приховувати власне невігластво, схоластично заповнюючи порожнечу незнання різноманітною балаканиною про те відбуле, уривки якого стали їм відомими тепер. Внаслідок цього перевагу може здобути ілюзорне "відродження начал", хоча давно відомо, що навіть "тисяча нових храмів не гарантує й на сантиметр наближення людини до Бога" [2, 381].
Теоретичне українознавство має бути особливим ще й тому, що властивий йому понятійний апарат повинен створювати адекватну модель українського світу. Проте це не означає, що українознавча модель національного образу світу має бути ідеологічно-філодоксичним продуктом, тобто фантазією, вигаданою виключно для того, щоб маніпулятивно сформувати "для електорату" або "привабливу дійсність", або "ганебну дійсність".
Теоретичне українознавство адекватно формує скоріше драматичну модель українського світу, структура якого включає в себе всю соціокультурну антитетику. Отже, українознавче розуміння України - не апологетико-ідеологічне, а науково-філософське. Саме завдяки цьому теоретичне українознавство постає також і як спосіб організації тих оповідей, що, забезпечуючи адекватну інтерпретацію українського суспільства, сприяють формуванню змісту ідеї як віртуального об'єкта під назвою "Україна". Будучи теоретичним образом історії, українознавство має функціонувати як вивірена методологія всебічного пізнання української нації. Це означає, що не історія України, а українознавча методологія допомагає сформувати й реалізувати науково обґрунтовану державно-політичну стратегію. Визначення цієї стратегії не випливає з урахування суперництва ідеологічних картин українського майбутнього, пропаганда яких періодично загострюється в Україні від виборів до виборів влади. Такі картини специфічні тим, що за їхньою допомогою дехто намагається прикривати своєкорисні вузькопартійні інтереси "вождів" та їх оточення. Дійсна ж теоретично обґрунтована стратегія ґрунтується на врахуванні всієї сукупності розбіжностей, що проявляється між інтересами конкуруючих соціальних груп, які сповідують притаманні їм ідеології. Критерієм правдивості стратегії постає в такому разі сама Україна, котра розуміється і як зміст теоретичної ідеї, і як зміст історії України, що утворюють мікрокосм і макрокосм наукового українознавства.
Література:
1. Деррида Жак. О почтовой открытке. От Сократа до Фрейда и не только. - Минск: Современный литератор, 1999.
2. Л.Губернський, В.Андрущенко, М.Михальченко. Культура, ідеологія, особистість. - К.: Знання, 2002.
3. Єпифаній Славинецький. Лексикон латинський. - К.: Наукова думка, 1973.
4. Єфремов Сергій. Українознавство. - К., 1920.
5. Історична наука: терміни і поняття. - К.: Вища школа, 2002.
6. Історичне джерелознавство. - К.: Либідь, 2002.
7. Історія України. - К.: Анид, 2002.
8. Колич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до ХХІ століття. - Харків: Одісей, 2004.
9. Кононенко П.П. Українознавство. - К.: Либідь, 1996.
10. Мащенко Станіслав. Українські мислителі ХVІІ - ХУІІІ століть на Чернігово-Сіверщині. - Чернігів: Чернігівські обереги, 2003.
11. Пирогов Н.И. Избранные педагогические сочинения. - М., АПН РСФСР, 1953.
12. Пріцак Омелян. Історіософія Михайла Грушевського. // Михайло Грушевський. Історія України-Руси. - К.: Наукова думка, 1991. - Т. 1.
13. Поппер Карл. Відкрите суспільство і його вороги. - К.: Основа, 1996. - Т. 1.
14. Сковорода Григорій. Повн. зібр. тв. - К.: Наукова думка, 1973. - Т. 1.
15. Соціологія. Короткий енциклопедичний словник. - К.:Либідь, 1996.
16. Філософський енциклопедичний словник. - К.: Абрис, 2002.
17. Ящук Т.І. Філософія історії. - К.: Либідь, 2004.
Loading...

 
 

Цікаве