WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство та історія України - Реферат

Українознавство та історія України - Реферат

Г.Сковорода, вибудовується горизонт розуміння того чи іншого предмета і коло знань про нього. Це означає, що роз'єднана на різні науки й позанаукові оповіді (концентри знань) історія України з'єднується суб'єктно. Тобто вона в суспільстві функціонує як національна система взаємної залежності дослідників та ерудитів, які в межах пізнавально-інформаційної діяльності доповнюють одне одного здібностями та результатами їх реалізації. Концентризм постає як метод дослідження й систематизації цієї залежності і взаємодоповнення концентрів знань, представлених суспільними зв'язками суб'єктів пізнання різних сторін українського буття, їхньою належністю до спільної національної культури.
Одночасно це означає, що концентри знань - не стала, а досить динамічна і творча величина, що змушує українознавство долати прояви догматико-міфологічної усталеності, брати до відома методичну нетотожність концентрів як довготривалих різнопредметних дослідницьких програм, а також те, що одні програми можуть втрачати актуальність, інші - не поповнюватися новою інформацією, треті - проявляти бурхливу активність, четверті - тільки утворюються і т.д. Отже, концентризм - це аналіз мозаїки досліджень та різних переказів, який дозволяє ставити й розв'язувати проблеми сучасного українського буття, де історія, як сума й суміш адекватно й хибно описаної та присутньої тепер давнини, функціонує як база суспільної творчості і руйнації.
Зауважимо, що сучасне вчення про концентризм є продовженням філософсько-методологічних тенденцій української історії минулих століть. Принаймні вже у ХVІІ ст. Л.Баранович структурував хаотичний, "перемішаний" зміст суспільних відносин на підставі "ангелів" (концептів-центрів), навколо яких теоретично групував те чи інше коло родів буття. Кожен рід мислився у зв'язку з цим як такий, що має спільне начало для співродичів, а не для людей іншого роду.
Така пізнавальна інтерпретація дійсності збереглася в українознавчій думці і в наступному ХVІІІ ст., про що яскраво свідчить творчість Г.Сковороди. Він продовжував інтерпретувати дійсність як єдність "слова-плоті", між якими завжди є "посередник", і підкреслював, що ім'я будь-якої реальності - в її єстві, а єство приховане в імені. Разом з тим кожна "натура" завжди "имеет свой центр, или среднюю главнейшую точку, а околичности своей нигде" [14, 328]. Що ж стосується пізнавально-дослідницької роботи, то Г.Сковорода вчив: "Всех наук семена внутрь человека сокрываются, тут их источник утаен", а ним є сама людина як "безвиновное начало, безначальная вина, в коей и от коей все, а она сама от самой себе и всегда с собою есть и будет" [14, 365].
Політико-теоретично концентризм у 2-й половині ХІХ ст. (і це необхідно особливо підкреслити) був представлений ученням про поступ, під яким розумілася не російська "постепенность", а можливість "йти", "ступати" туди, куди вимагають обставини й умови соціокультурного буття. Тому поступ в українознавстві виступив як інтерпретація суспільних перетворень, котрі є наслідком нееквівалентних, непропорційних взаємодії "центрів". Такими центрами М.Драгоманов, наприклад, вважав різносильні уряди, влади держав, зосереджені, як відомо, в столицях держав. Про те, що поступ розпочинається, як правило, в одному якомусь місці і поширюється в усьому суспільстві, і про те, що поступ у суспільному смислі започатковує окрема творча особистість, вчили І.Франко, С.Русова та інші українські мислителі.
Вчення про поступ в українознавстві, таким чином, не є альтернативним концентризму. Мова йде загалом про різні наголоси в тлумаченні одного і того ж методу дослідження історії України і в користуванні ним у науці та в сфері практичної політики.
4. Українознавство як єдність теорії та історії України
Урахування відмінності концентризму як методу українознавчого дослідження від численних методик, на підставі яких створюється маса оповідей про різні аспекти змісту України як ідеї, вимагає визнання українознавства такою наукою, що поєднує теорію та історію України. Українознавство науково-теоретично, емпірично й теоретико-філософськи виражає існування українського народу (нації), який репрезентує один з багатьох присутніх у світі родів націокультурного буття людей. Адже роди - це народи, тобто люди, що об'єднані спільністю національно-культурного буття. Причому всі народи функціонують як множина субстанцій, зв'язок яких і конституює світ людей.
Суспільний статус українознавства, отже, буттєво ґрунтується на двох взаємопов'язаних видах досліджень. По-перше, це філософсько-теоретичні дослідження, що безпосередньо спираються на концентризм і синтезують змістовне розмаїття оповідей (історій) про Україну, створених внаслідок спеціальних предметних досліджень. По-друге, це емпірико-практичні науки, що утворюють масив оповідей, не ставлячи при цьому за мету формування теорії українського буття. Структурна диференціація українознавства як цілісної науки на теоретичну й спеціально-наукову сторони та зв'язки між ними змістовно вибудовується в межах пізнавально-світобудівничої єдності, що спирається на принцип взаємовідношення мікрокосму й макрокосму.
Мікрокосм, як відомо, - це концентроване, але окремо взяте пізнавальне зосередження властивостей змісту макрокосму. Стосовно науки це означає, що її мікрокосм утворюють теоретичні знання, отримані внаслідок вивчення й аналізу різнопредметних знань, набутих сукупністю спеціальних досліджень окремих аспектів спільного для них об'єкта. Сукупність спеціальних досліджень і знань утворює макрокосм тієї чи іншої науки. Мікрокосм українознавства в цьому смислі має бути представлений теорією, котра логічно поєднує результати різноманітних досліджень України як спільного для спеціальних українознавчих наук об'єкта пізнання. Одночасно наслідки таких досліджень складають весь макрокосм знання, або історію, України.
Отже, в контексті змісту принципу взаємодії мікрокосму й макрокосму українознавство являє таку науку, що поєднує в собі теорію та історію буття українців. Історія в даному разі представляє всю безладну сукупність оповідей і переказів про окремі сторони українського буття. Теорія ж має представляти логічно упорядкований поняттєвий апарат українознавства, що виражає архетипну схему українського буття. Складовою цієї схеми є зв'язок понять, що визначають засади, постійні та перемінні чинники його функціонування.
Але потрібно зауважити, що нині теоретичний аспект українознавства лише почав складатися, в той час як його історичний аспект представлений значно ширше. Такий висновок можна зробити не лише на основі аналізу українознавчої літератури, в якій теоретичні питання українського буття представлені обмежено, але й на основі підстав, за допомогою яких у світовій науці окреслюється специфіка теорії. Згідно цих критеріїв, теорія розуміється як логічно несуперечливий зв'язок понять і принципів, котрі виробляють як суму однобічних, так і цілісних систем світоустрою. Крім того, теорія створює також і схемиповедінки людей згідно із змістом
Loading...

 
 

Цікаве