WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство та історія України - Реферат

Українознавство та історія України - Реферат

цілісність й окремішність української нації. Практичне ж українознавство виявило себе політичним рухом за державну самостійність, який потребував національно орієнтованої, системної світоглядної науки про Україну, функцію якої і стало виконувати українознавство.
Причому українознавство в 1-й половині ХХ ст. поширюється в українському суспільстві переважно теоретико-пізнавально, скоріше навіть як науково-дослідна й навчально-освітня програма, що ґрунтувалася на усвідомленні історії України, особливостей українців як самодостатньої нації та її світового статусу. Але соціально-інституційно українознавство почало реалізовуватися як наука про цілісність України й українського геокультурного терену тільки з 90-х років ХХ ст., коли при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка було створено під проводом П.Кононенка Інститут українознавства, що переріс у сучасний НДІ українознавства МОН України. Соціально-практична реалізація українознавства почала розгортатися в навчально-освітній системі України, набуваючи суспільного визнання як "теоретико-методологічна основа не лише всіх напрямків науки: гуманітарних, суспільно-економічних, природничо-технічних, а й освіти, культури, державного управління" [9, 22].
Українознавство в системі національної пізнавально-інформаційної діяльності та української культури в цілому, таким чином, не зводиться до історії України, але і не відділяється від неї. Будучи сукупністю різнотемних наукових і ненаукових знань, що накопичуються й поширюються в Україні на основі різноманітних способів дослідження окремих її сторін, а також внаслідок теоретичного розчленування цих знань на більш конкретні предмети, що досліджуються на основі спеціалізованих методик, історія України нагромаджує величезний безладний інформаційний матеріал. Але, враховуючи часо-просторову тривалість і автохтонність буття українського народу, оповіді й перекази (історія) про його життя переосмислюються, логіко-теоретично впорядковуються, систематизуються, завдяки чому, власне, й постає українознавство. Воно формує та уточнює, враховуючи зміни у знаннях, зміст образу, ідеї "Україна".
Взаємодії між українознавством та історією України через це можна характеризувати як такі, що здійснюються в межах національної пізнавально-дослідницької системи за принципами логіко-структурних відношень: "ідея - поняття", "єдине - чисельне", "моністичне - плюралістичне", "мікрокосм - макрокосм" тощо. Українознавство в них представляє сторону ідеї, єдиного, моністичного і мікрокосмічного, а історія України - сторону понять, образів, чисельного, плюралістичного і макрокосмічного.
Тобто українознавство теоретико-методологічно формулює та інтерпретує Україну як ідею чи як цілісний образ, що постає об'єктом пізнання. Воно виражає його структуру, суть, властивості та закони взаємозв'язку частин і елементів, створює раціональну світоглядно-філософську символіко-категоріальну схему інтерпретації та використання історії в українському суспільстві, в тому числі й у сфері державної політики. Українознавство функціонує ще і як філософський критерій розрізнення подій та явищ українського походження від запозичених у зарубіжжі культуротворчих феноменів, а також від різних антиукраїнських вчинків і тенденцій, що можуть мати місце в Україні і за кордоном. Внаслідок цього, українознавство постає також і як філософське вчення про національний інтерес, а це слугує теоретичною базою розробки політичної стратегії державного управління і соціокультурного відтворення українського суспільства системою освіти.
Історія України в цьому смислі існує як фактологічна, "емпірична" база українознавства або ж як "емпіричне" українознавство. Зосереджуючи увагу на окремих аспектах українського буття як предметах дослідження, історія України не створювала і не створює теоретично цілісний, системний образ України. Тривалий час цей образ, або ідея України, існував у творах українських істориків інтуїтивно, без теоретико-філософської рефлексії. Свідчення цьому - підручники "Історії України", навколо яких точиться схоластична суперечка з приводу того, що треба "включити" в історію або "виключити" з неї.
З формуванням і розвитком українознавства як науки очевидно, що пріоритет потрібно надавати саме йому, бо воно являє собою концентрований вираз творчо-оптимістичного змісту української ідеї, що виступає методологією самопізнання й самовідтворення українського суспільства, філософсько-практичною базою самостійної політики української держави.
Зумовлюється це тим, що українознавство не апелює до історії як до остаточного аргументу, а на основі історії робить власні висновки, отримуючи нове знання, і тим самим відкриває нові можливості для діяльності, які "не випливають" із минулого й сучасного, а мають еврістично-практичну, творчо-новаторську суспільну цінність. Така здатність визначається системністю й синтетичністю українознавства, котре, хоча й спирається на історію, але створює знання, не властиве жодному елементу історичних знань і на базі якого функціонує вся його система.
3. Метод українознавства
Мовлячи про те, що українознавство створює таке знання, яке не властиве у певному смислі жодному елементу історичних знань, маємо на увазі те, що йому притаманний власний теоретико-пізнавальний метод, сформований упродовж його науково-філософського становлення. Особливість цього методу в цілому пов'язана із раціональною чи інтуїтивною інтерпретацією відмінностей, існуючих між механіко-динамічними, і тим самим еквівалентно урівноваженими та дисипативними, отже, внутрішньо неурівноваженими, нееквівалентними системами.
Зазначимо, що динамічні системи були описані в Європі ще середньовічними схоластами на основі аналізу й тлумачення співвідношень "частина - ціле". Зокрема, у полі зору схоластики, а далі й механіко-математичного тлумачення світу й суспільства, опинилися три варіанти інтерпретацій взаємодії цілого (системи) і частин. По-перше, система (ціле) уявлялася як єдність притаманних їй частин, через що її зміст вважався тотожним змісту сукупності частин. По-друге, вважалося, що частина - змістовно більш значуща за ціле, а їхнє співвідношення подібне до співвідношення держави, церкви і суспільства, тобто вважалося, що держава має більшу значущість, ніж все суспільство, а церква важливіша, ніж суспільство і держава разом узяті. По-третє, твердилося, що ціле (система) змістовно завжди дещо інше й більше за сукупність змісту частин. Зумовлене це тим, що система існує на основі цієї сукупності, подібно до того, як існує органічна неподільність. Так, живий організм складається із взаємозв'язку органів, але сам організм являє собою якісно інший зміст, котрий не тотожний змісту сукупності зв'язків власних частин, бо існує тільки як загальний ефект цього зв'язку.
Будучи об'єктом українознавчого пізнання, як вказувалося вище, Україна теоретично розчленовується на основоположні (фундаментальні) частини, котрі стають предметами досліджень певних напрямківконкретних наук та
Loading...

 
 

Цікаве