WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство в школах Кривбасу - Реферат

Українознавство в школах Кривбасу - Реферат


Реферат на тему:
Українознавство в школах Кривбасу
Українська мова на Криворіжжі фактично ніколи не була проблемою. Ще до революції, коли тут не існувало жодної української школи, вона домінувала і в побуті, і на виробництві. Так звані "носії культури" постійно щось творили (щоб не сказати "витворяли"): то відкрили "театр російської драми" і "присвоїли" йому ім'я Т.Г. Шевченка; то попридумували (а скоріш усього, й поперекручували) легенди і про походження руди (нібито жертовної крові дівчини Рудани), і про виникнення назви міста (начебто від прізвиська козака Кривого, яке обов'язково пояснюють на російський зразок - "сліпого", хоча назва ця відома ще задовго до існування козацтва і має цілий ряд подібних топонімів, на кшталт Мішурин Ріг, Маріїн Ріг і т. ін.). Мабуть, усе те йде від того, що легше придумати, ніж старанно вивчити і знати.
Та чи не найбільше закидів українській мові й усьому українському у Кривому Розі було здійснено відомим уже, так званим "добровільним вибором мови" навчання в кінці 70-х і у 80-х роках минулого століття - тоді і справді розперезалися і "нелюбителі", і "незнавці" України й україністики. Але від усього того жителі міста не перестали бути українцями, бо серед них є "східняки", "західняки", "степовики", представники близького і навіть дуже далекого зарубіжжя, яким живеться тут не гірше, ніж у себе на батьківщині.
За таких умов введення українознавства як навчальної дисципліни для учнів 8-10 класів у Жовтневому ліцеї Кривого Рогу було сприйняте і деякими "керівними органами", і батьками, і дітьми далеко не однозначно. Одні просто допитувалися: "А що воно таке - "українознавство"? Інші замість "якогось там українознавства" просили додати години або до фізико-математичних, або до профільних чи природничих дисциплін - тобто до тих, які, на їхню думку, "дітям важливіші". Ще інші цікавилися: "А що саме вивчатиметься на уроках з українознавства?" Траплялися й байдужі до того, що і як вивчають їхні діти.
Проблем було багато: є ґрунтовна програма для І - ХІІ класів, а підручника з українознавства чи хоча б посібника саме для цих класів немає; відсутній навіть посібник для вчителя - лише окремі розробки уроків. Та чи не найскладнішою проблемою стало нерозуміння того, навіщо зводити воєдино те, з чим так чи інакше учні знайомляться на заняттях з усіх інших дисциплін. Лише в процесі навчання учні стали відкривати, хто є українські математики, природознавці, що є дивовижна українська природа, кухня, медицина, не говорячи вже про ракетобудування і т. ін.
Спираючись на "Програму з українознавства", розроблену Науково-дослідним інститутом українознавства Міністерства освіти і науки України [1], і виходячи з того, що на українознавство в ліцеї відведена лише одна година на тиждень, була розроблена робоча програма з українознавства для учнів 8-10 класів (поки що українознавство введене лише в цих класах). Нею передбачено освоєння, передовсім, того навчального матеріалу, який має вивчатися в кожному даному класі. Але все те багатство тематик ("Я і мій рід, мій край", "Українська природа", "Українська мова", "Український народ", "Наша батьківщина. Серце України - столиця Київ", "Українська історія", "Українська держава" та ін.), яке учні мали б вивчити, починаючи з першого класу (а може, й розглядалося ними на виховних годинах чи під час заходів, або на уроках з інших дисциплін), подавалося вчителем лише у формі коротких оглядів, бесід, співбесід, розповідей, уроків-спогадів тощо.
Саме ці попередні, по-своєму "підготовчі", уроки об'єднували учнів, які, виявляється, вже дещо (а іноді й багато) знають, і вчителя, який ставить за мету не лише поповнити їхні знання про Україну та українців; не тільки їх систематизувати, а головне - поглибити розуміння природних потреб і можливостей усіх тих, хто живе на Україні сьогодні; посилити усвідомлення вічної актуальності народних звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів, свят, які можуть бути прийнятними не лише для українців, а й для людей інонаціонального походження та різних віросповідань.
Від уроку до уроку "діти різних народів" і різних мовленнєво-культурних уподобань з непідробною цікавістю, а в більшості випадків і з великим задоволенням, сприймали й емоційно обговорювали свої власні звички, звичаї, традиції своїх родин, школи та міста; поринали у суто українську природу та історію, у сам процес формування та функціонування і звичаїв, і суспільних явищ, самого поступу українців, України й усього українського.
Порівняння українського з тим, що належить іншим народам світу, дискусії та диспути з приводу вагомості й актуальності українського одягу, житла, кухні тощо, з приводу того, що значить любити українську націю, Україну й український народ як спільноту багатьох націй - це чи не найважливіші та найефективніші форми занять: вони ведуть не до сліпого запам'ятовування, а до глибокого і всебічного усвідомлення вивченого.
Зрозуміло, що урок на урок не схожий, траплялися й невиразні, але все врешті-решт вирішує любов учителя до українців, до України і до її трудолюбивого, але багатостраждального, до мудрого і в той же час до наївності щирого народу, до його готовності жити в мирі з усіма народами світу.
І якщо говорити про якісь особливі та найбільш ефективні теми чи проблеми, то варто зупинитися хоча б на кількох з них. Так, найрезультативнішими і найефективнішими у 8-му класі виявилися уроки на теми: "Українська кухня", "Так діди наші робили і нам веліли" та інші. У 9-му класі учні виявили неабиякий інтерес до теми "Українська культура". Вони самостійно готували і навперебій виступали з повідомленнями на тему "Філософія серця як глибинна основа духовного життя
Loading...

 
 

Цікаве