WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство в розбудові громадянського суспільства - Реферат

Українознавство в розбудові громадянського суспільства - Реферат

універсально цілісні самовідтворювальні системи, в яких інтелігенція - це синтез енергії серця та інтелекту. Голова, що звернута поглядом не тільки до землі, а й до Неба. Та голова має бачити широко, глибоко й високо і обирати найжиттєтворніший шлях руху, знаючи: сутність людини - з небесно-земної матерії.
Тоді інтелігенція - світська і конфесійна - почне осмислювати рух цивілізації та культури, людини й суспільства до ідеалу та усвідомлювати:
1. Громадянське суспільство починається з колиски, охоплює всі сфери буття і свідомості, традицій роду, народу, ідеології, етики і моралі.
Століттями руйнувалися засади української сім'ї. Ще І.Мазепу змусили підписати вердикт про обов'язковість змішаних шлюбів в Україні. І ми не випадково поклали в основу українознавства філософію родинності та завершуємо низку досліджень і видань з орієнтацією на цілісність: "Дитина-родина-Україна-Світ". Фундаментом Г.с. має стати родина.
Звідси проблема батьків і дітей з усвідомленням: все починається з батьків. Свого часу Т.Шевченко бачив її через парадигму "славних прадідів великих і правнуків поганих", виплодом яких на певний час став "народ без пуття, без честі, без поваги" (П.Куліш). Не можемо тиражувати помилки історії. Маємо зосередити всю систему виховання передусім батьків, а тим самим - усіх живих і ненарождених до соціально-національної творчості.
2. Щоб виховувати, має бути вихованим сам вихователь.
Отже: освітня, наукова, культуротворча, правова, політична, конфесійна, військова інтелігенція має сконцентруватися на самопізнанні та самотворенні - як інтелігенції Української суверенної держави, а на цій основі - і розбудові фундаменту Г.с.
Розуміння ролі інтелігенції засвідчили ще Володимир Великий і Ярослав Мудрий, Володимир Мономах і митрополит Іларіон, гетьман Сагайдачний і Мазепа, К.Розумовський і поет-пророк Т.Шевченко, президенти - УНР М.Грушевський та НАН В.Вернадський.
Закономірно, що ще в Київській Русі були школи тривіуму і квадріуму, великий митрополит Іларіон писав "Слово про закон, благодать і істину", а великий князь Володимир Мономах - "Поучення дітям", в якому розкривав свій досвід і як людини, і як полководця та державця, педагога й мислителя, діяча міжнародного рівня, котрий, підтримуючи прагнення літописця відкрити собі і світові "Звідки пішла Руська земля, хто в ній почав першим княжити", отже, як формувалася своя держава, настійливо радив: пізнати, як створено Світ - Небо і Землю, живу й неживу природу, а найперше - Людину та те, задля чого вона приходить у світ.
Природно, що Г.Сковорода також вимагав від кожного пізнати себе самого, а бо тільки завдяки цьому можна і повністю самореалізуватися, й бути корисним людям (громаді), підносив ідеї "отця вольності Богдана", а дошукування відповіді: Т.Шевченко - Нащо нас мати привела: Чи для добра, чи то для зла? Нащо живем? Чого жадаєм?..
В ім'я і благодаті кожної людини, соціальної верстви, всієї нації та її філософії-віри наші прапредки організовували освітні, наукові, конфесійні та культурологічні і громадянські братства, боролися за суверенну державу ідейно і збройне. А задля досягнення мети плекали високий культ своїх героїв та покоління борців-патріотів. Закономірно, що те суспільство породило найславетніший феномен міжлюдського братства - козацтво, а козацтво - найвищу на той час форму Громадянського суспільства як всенародного, національно-демократичного, правового. При цьому козацька ідея та педагогіка стали основою життєдіяльності молоді на віки. А її носії були і воїнами-полководцями, захисниками мови, віри, культури, лицарями честі й моралі. Будівничими і будівниками, суверенами як у внутрішній, так і в зовнішній політиці.
Тож так само закономірно, що тоді сформувалася філософія та Конституція того суспільства - закон про Буття національно-демократичного суспільства.
Нині не маємо зафіксованої в документах відповідної міжнародним нормам української національно-державної ідеології. Тому не маємо й науково вираженої в документах ідеології Г.с. Або навпаки.
І тому не можемо не думати: а чи маємо систему виховання (від родинного до позашкільного) та освіти (від середньої до вищої), спроможної розвивати засади й структури громадянського суспільства? А в цьому зв'язку: чи маємо програму підготовки та волю інтелігенції й влади створити державницько-громадянську ідеологію?
Нагадаємо: за Хмельниччини в органічній єдності працювали козацькі, братські й церковні школи та академії. Пізніше місію реформаторів суспільства взяли на себе ліцеї й університети. У XIX ст. справу розвитку громадянської самосвідомості взяла на себе "Просвіта" та наукове товариство ім.Т.Шевченка. У всіх зазначених інституціях синтезом інтелекту, серця і національно-державницької волі була інтелігенція - корифеї освіти, науки, культури, мистецтва, української церкви - Г.Сковорода й І.Котляревський, В.Каразін, О.Потебня і М.Максимович, І.Нечуй-Левицький, Б.Грінченко, М.Драгоманов, М.Коцюбинський, Леся Українка, І.Франко і М.Лисенко, О.Огоновський і О.Кониський, М.Грушевський і С.Петлюра, генії "театру корифеїв", ідеологи НТШ, "Української хати", центральної Ради і НАН.
І цілком закономірно, що ще в XIX ст. в Україні формуються національно-державницькі партії, ядром ідеології яких стає національна ідея як фермент Г.с.
Достатньо ознайомитися з програмами Русько-Української Радикальної Партії, "молодих" радикалів, Народної Ради, з програмовими засадами Братства Тарасівців (яких чомусь мало уводять або й не вводять зовсім у обіг суспільно-політичної української думки сучасні "радикали"), з дискусіями М.Драгоманова й Б.Грінченка, М.Драгоманова, І.Франка і Лесі Українки, як переконаємося: головним орієнтиром їхніх роздумів та полемік було якраз Г.с., а розглядали вони його в усіх аспектах буття людини й народу: родинно-соціальному, національному, політичному, мовно-культурному, морально-етичному, релігійному та військовому.
Природно, що появляється "Україна irredenta" Юліяна Бачинського, в якій на чільну позицію поступу виноситься суверенітет особи та нації, а це зумовлює вимогу єдності інтересів та дій класів, суспільства й держави, громадських і владних інституцій.
Зауважимо: століттями паралельно розглядалися проблеми становища індивіда в сім'ї й суспільстві та взаємозалежність соціального і національного розвитку, що й вивершилися в "Самостійній Україні" Миколи Міхновського, в теорії та злитті соціальної йнаціональної революції на практиці. Появляються праці історичної школи В.Антоновича, П.Куліша, М.Костомарова, Д.Яворницького, Ф.Вовка, В.Хвойки П.Чубинського, зрештою "Історія України Руси" М.Грушевського та твори І.Франка, що з'єднують віки й покоління, відроджують пам'ять, а з тим і національно-державницьку самосвідомість та волю суспільства, ставлять питання: "Що таке поступ" (І.Франко). Найповнішою мірою виявляють себе не лише суспільно-політичні "Громади", а й громадянський рух по з'єднанню суспільних і владних структур. І саме завдяки цьому Україна знову вийшла на всеєвропейську арену як суб'єкт історичного процесу цивілізаційного й культурного розвитку, дала світові оригінальний шлях до здійснення ідеалів XX ст.
Не можемо
Loading...

 
 

Цікаве