WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство - Реферат

Українознавство - Реферат

бібліографія", "Українська бібліографія Австро-Угорщини" і ін.), подають знов же загальну бібліографію українського письменства, хронологічно зложену, - це так само цінний матеріал для дослідника та спеціаліста, але звичайно читача заводять вони на неоглядне море книг і статей, у якому без компаса, себто знов же без особливого покажчика або спеціальних знань орієнтуватись не можна. Інакше кажучи, до таких покажчиків треба ще покажчиків. Треті, як праця Д.Довшенка "Указатель источниковь для ознакомленія сь Южной Русью" (1904), вже застаріли, та й складно їх за таких часів, коли з цензурних причин навіть згадувати не можна було, багато з потрібного матеріалу, що виходив за кордоном. Ніші, нарешті, як опублікована р. 1912-го в "Украинской Жизни" замітка "Что читать?" - занадто вже коротенькі, бо подають тільки той останній мінімум, поза яким настає вже повна, сказати б, безграмотність в українському питанні. Таким чином дотеперішні покажчики не дають якраз того, чого шукає теперішній читач. Що цікавиться українством у цілості, або певним серед його відділом.
Бажаючи такому читальникові стати в пригоді, року 1916-го я, з доручення редакції "Украинской Жизни", склав був нового покажчика з найпотрібнішого матеріалу до української самоосвіти; покажчик той і появивсь був друком в останній книзі московського журналу (кн. ІІІ - VI за р. 1917) під заголовком "Бібліотека по украиновьдьнію". Та минуло ще мало небагато часу, а й цей найновіший покажчик одстав вже од життя, як і попередні, бо революція, та визволення українського слова принесли були з собою вже ж чимале поширення нашого письменства у всіх паростках його, скільки на це дозволяла півзруйнована друкарська техніка та обставини безупинної громадянської війни й хатніх чварів. Проте незадоволена й досі потреба в систематичній програмі примушує ще раз скористуватись із тієї старої праці, поновивши її й пододававши в цьому виданні те, що повиходило в цікавій нам сфері по 1916-м році аж по сей день.
Таким чином, покажчик цей має бути спробою закидати згадану вгорі програму, але тільки на одному пункті, а саме на тому - що читати. Відповідно до цього подає він важніший матеріал, розложений на розділи, обминаючи цим разом питання щодо систематизації його в середині кожного розділу, себто не претендуючи давати поради про те, як читати. Це перша увага, яку заздалегідь підкреслює упорядник, щоб запобігти можливим закидам і неоправданим може націям декого з читачів. Тепер ще декілька скажу слів про самий поділ матеріалу на розділи.
Я вважав за річ конче потрібну подати попереду всього іншого вказівки щодо національної проблеми взагалі, як вона виступає в світлі тієї чи іншої доктрини, тих або інших громадських течій та напрямів. Це й складає у покажчику перший розділ; до його зібрано літературу, що висвітлює загальну постанову національної справи, до якої українська входить вже частковим питанням. Сюди ж заведено і тісно з національною проблемою зв'язані досліди над питанням автономної та дефегляді, надто зважаючи на особливу вагу цих питань у світогляді сучасної людини. Такий розділ вважаю я немов би за вступ, свого роду пропедевтику до українознавства й української справи, бо звідси читальник може черпати загальні підстави до тієї чисто практичної постановки національного питання, що знаходить конкретні форми свої в українстві. Великий розділ другий, до якого заведено матеріал про громадську сторону українського питання та його теоретичне угруповання, сам собою розпадається на кілька частин. Так, уважаючи на специфічні умови розвитку й на особливий інтерес річі, довелось вилучити весь матеріал, що торкається Наддністрянської України (Галичина, Буковина й Угорщина); знов же й шкільну справу, з огляду на місце, що займала вона серед домаганні українства, зручнішим здавалося поставити окреме, від маси загального матеріалу: так само останніми часами вирізняється справа церковна, і хоч література тут ще досить бідна й випадкова, але мішати їх до гурту знов же не випадало; те ж саме годиться сказати й про зовнішнє становище українства, надто про цензурні утиски, які аж по сей день спорадично дають дуже цікавий і характерний побутовий матеріал, у нашій історії вельми одмітний; нарешті не зайвим здавалися й зразки протиукраїнської літератури, поставленої звичайно поруч із критикою її та освітленням з українського погляду. Та ким із критикою її та численний матеріал ІІ-го розділу й розбито на зазначені тут рубрики. Розділи історії, географії, етнографії, економіки, мови та мистецтва (ІІІ - VI та IX) вже з самої річі не такі складні і через те лишаю їх без детальнішого поділу , опріч останнього, де театр вилучено в самостійну рубрику з гурту іншого матеріалу. Зате відділ письменства (розділ VIII) зручніше було знов же на три поділити рубрики: загальні огляди, письменство старих часів до відродження і новітнє письменство XIX та XX віків, з додатком (рубрика 4-та) творів красного письменства в кращих або преступніших виданнях. Нарешті упорядникові здалося, що в покажчику повинна окреме зайняти своє місце мемуарна література, бо в ній часто криється розгадка тих або інших поточних подій, не знадуючи вже побутово-історичну вагу такої літератури. Покажчик справочників (розділ XI) пояснення не потребує.
На зазначених тут розділах, певна річ, не кінчається література, яка трактує про українську справу й яка в цілому дає те розуміння українознавства, що все глибше входить у практику наших днів. Годилося б напр. додати ще покажчик літератури українського питання західноєвропейськими мовами, не кажучи вже про такий спеціальний відділ, як шкільні підручники. На жаль, усе це доводиться поки що обминути, щоб занадто не побільшувати покажчика, який і так розрісся поза межі, що поставлено йому було нервістно формою й обсягом журнальної роботи. Ці нові розділи, як і докладну систематизацію матеріалу, розкладання його в певній послідовності, упорядник так полишає на майбутній час. Зате треба спинитись тут ще на одній ніби сторонній деталі.
Уважливий читач певне не промине того, що найбільш розроблені ділянки українознавства, як напр. історія, найменше займають місця в покажчику, і навпаки - менш розроблені дисципліничислом заведених до покажчика праць далеко переважають тамтих щасливіших своїх сусідів. На мою думку, було це неминуче. Коли маємо синтетичні праці, що вже підбивають, мовляв, підрахунки зробленому, як це буває в більш розроблених і досліджених дисциплінах, то можемо обмежитись на меншому числі вказівок: до покажчика попадають ці загальніші праці й одвіюється все другорядне, часткове, увесь спрови або спеціальний матеріал, цікавий найбільш спеціалістам, які до покажчика такого, як цей, певна річ, і не мають потреби вдаватися. Інакше справа стоїть з менш розробленими вбогими на загальні праці дисциплінами. Тут поки що відбувається допіру визбірування й постачання матеріалу, тут не дійшло ще до заокруглення роботи в синтетичних працях, що мов у фокусі збирають результати поодиноких дослідів. Тут переважає ще не так будівнича, як підготовча робота. Отже, не обійтися ще тут без деякого, скажу так, розпорошування загального питання на дрібніші теми. Натурально, що в таких розділах зростає число заведених до покажчика праць, бо бракує тієї однієї, що подала б висновки з цілого гурту окремих тем і дослідників. Коли буде вже написана, скажу для прикладу, історія українського мистецтва, тоді можна буде в такому популярному покажчику чимало проминути з того, що тепер єднає і дає хоч деякий матеріал про наше мистецтво. Разом з докладнішим розробленням і упорядкуванням даної дисципліни, для широкої публіки менш потрібні зробляться часткові праці, детальніші досліди, що постачають матеріал для спеціалістів. Тоді однією працею можна буде заступити цілу низку детальніших вказівок, але тепер без них ще не обійтися.
Loading...

 
 

Цікаве