WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство - Реферат

Українознавство - Реферат


Реферат на тему:
Українознавство
Давно вже й дуже прикро дається взнаки велика потреба в покажчику для української, мовляти б, самоосвіти. З кожним бо роком і множиться література з українознавства і на книгарський ринок викидаються все нові та нові видання, в яких не завжди може ладу дійти звичайний читальник. Та й цього читальника, з другого боку, гурт усе шириться і прибуває людей, яким знайомість з Україною, з її минулим та сучасністю, з усякими формами, завданнями та проявами українського життя повинна бути морально обов'язковою, не кажучи вже про звичайнісіньку цікавість та чисто практичні потреби. Надто це сказати треба про останні 2 - 3 роки. В який бік підуть політичні події й чи здужає Україна оборонити повною вірою, те що здобула в процесі великої революції - цього ми не знаємо. Зате напевне можна гадати, що тій нівеляторській та обрусительно-централізаційній системі, що віками тяжким нагнітом лежала на Україні, до ґрунту її висмоктувала й тісним сповивачем скручувала - прийшов таки край, принаймні в тих формах, що не давали нашому багатому краєві на повен зріст випростатись і дійти сподіваного розвитку та можливої сили. Як не як, а коли від першої революції наслідком лишилась у нас бодай невелика воля друкованого слова, українська преса, то тепер безперечно мають закріплені бути й якісь, більш чи менш широкі, форми політичного самоврядування. Не беручись угадувати їх і взагалі загадувати наперед, що буде - мусимо сказати, що таке становище України, в самому процесі нескінченої ще боротьби невиразне і мінливе, все ж накладає на громадян її чимало обов'язків, а з них найперший - знати свій край, щоб найбільш доцільно та інтенсивно служити йому. Вже одне це високо підносить ті вимагання, які тепер можемо ставити до людей щодо їхньої української, скажу так, освіти щодо національної свідомості та досвіду в тих справах, які тепер розгортаються перед громадянством України. Смугу національної романтики, що задовольнялась часто лиш уривками знаття й глибоко в суть справи не сягала, ми вже лишили поза собою. Настає тверезої праці час, а для неї потрібно насамперед наукового знаряддя й тих тривких підвалин, що дає позитивне знаття з усіх ділянок того, що в широкому розумінні складає науку про наш рідний край - українознавство.
Тим часом, коли оберемось до задоволення згаданої потреби, то не можемо не побачити великих у йому прогалин. І досі стоїть ця справа не зовсім твердо, на хисткому, мовляв, ґрунті. До самісінького останнього часу українські дисципліни були поза межами офіціальної науки, а хоч дещо в її обсяг часом і попадало, те й само набувало здебільшого того перекривленого вигляду, що фатально слідком іде за всякою офіціяльщиною. Огнища цієї казенної науки, університети на Україні, просто гребували наукою про рідний край, справляючи ту саму місію, якій все слугувало в централізованій Росії. Правда, 1918-й рік приніс нам був заснування аж двох державних університетів українських, не кажучи вже про декілька приватних шкіл того ж таки типу. Правда також і те, й по інших школах українознавство здобуло нарешті було право на існування. Але, полишаючи навіть непевну взагалі за теперішніх обставин долю всяких культурних заходів, треба сказати по щирості, що справа рідної освіти все ж таки, поки що, не геть-то багато виграла. Серед умов сучасного нашого життя - повної руїни матеріальних, а разом і культурних цінностей - наука сама по собі мусила потерпіти чимало: не самі бо музи змовкають, заглушені брязкотом зброї, й для розвитку науки найбільш може потрібно того супокою, за яким даремно тужить сучасник. Отже, наука по огнищах наукової роботи нормально відбуватись не могла. До того ж поза мурами і виливами школи зостаються цілі покоління людей, яким треба зараз же, негайно ставати до роботи на українському ґрунті. Задовольняти свої потреби щодо української освіти цим людям доводиться тим самим способом, що й передніше, тобто самоосвітою, так само доходити самотужки потрібного їм знання. Звичайному, рядовому читачеві й тепер ще величезні труднації доводиться перемагати на шляху до світла, бо тільки власними заходами й своєю охотою може він здобути відомості, тільки на ті може покладатись - часто уривкові й порізнені - вказівки, які можна стрінути в загальній пресі та в деяких спеціальних бібліографічних виданнях, що народились бути за нового вже ладу. Але й тут не все гаразд. Загальна преса мало дає тепер місця справам чистої культури, бо змушена підлягати швидкому темпові політичного життя й на його потреби в першу готові озиватись. Що ж до спеціальних бібліографічних видань, то їм коли б упоратися хоча б тільки з поточною продукцією книжковою, і таким чином уся попередня література лишається поза їх компетенцією, не занотована й незафіксована. Треба додати нарешті ще й те, що саму друкарську техніку за часів війни та революції доведено до останньої, можна сказати, міри занепаду і теперішня продукція книжкова перебуває в хаотичному стані, не встигаючи потрапити за вимогами, що ставлять до неї нові часи й нові потреби. Все ще доводиться дуже часто до старих джерел українознавства обертатися, та й ті здобутки можна з величезними, часто непереможними, труднощами.
Все це й тепер, як і перед революцією, на першу висовує чергу справу з програмою для української самоосвіти. Знов з усіх боків лунають запитання - що читати і як читати, себто який саме вибирати матеріал для ознайомлення з тією чи іншою сферою українознавства та в якому зв'язкові і в якій послідовності серед того, як дуже потрібна така програма, але годиться згадати, що вона за наших обставин надзвичайно важка до виконання й не швидко певне дочекаємось такої програми в тих формах і в такому масштабі, про які аж кричить нагальна потреба. Програма для самоосвіти вимагає спеціальних заходів і може бути наслідком тільки колективної праці, що не тільки занотовувала б і укладала в систему вже готовий матеріал, а й сама б збагачувала його, закидаючи потроху ті прогалини, яких не бракує навіть у далеко багатших од нашої літературах. Поруч і разом з систематизацією мусить іти й видавнича робота на підставі певного плану. Діяльність популярної колись московської "Комиссіи по организаціи домашняго чтенія" дає дуже гарний приклад такої комбінованої роботи, але вимагає це таких коштів і таких затрат працею, які не під силу поодиноким людям і які вимагають спеціально утворених колективів, та й часів певне спокійніших од нашого. Заповнити цю прогалину зможемо мабуть не швидко, а тим часом життя ж не жде. Отже, доводиться шукати чогось такого, що могло б на цей час бодай частково заступити справжню програму для самоосвіти.
До якоїсь міри зробити це може систематично складений покажчик матеріалу. Це торкаючись самого читання й послідовності, така праця може дати принаймні відповідь на питання, що читати, подаючи найзагальніші вказівки щодо тієї чи іншої ділянки з українознавства. Це вже далеко простіша праця, і спроби таких покажчиків ми мали навіть за того лихоліття, що серед його жило йрозвивалося українське бідолашне слово. Та поминаючи вже те, що й їх не одшукати тепер на зубожілому й вичерпаному книгарському ринкові, ті давніші праці мало до теперішніх вимог придатними. Насамперед то праці здебільшого давні і вже самим сучасного потребі. Та й завдання їх були часто інші. Одні з них, як от праці Павлика і Вол. Дорошенка про Франка, Балики про Куліша, Комарова про Котляревського, Шевченка та драматичну літературу і т.п. - торкаються тільки поодиноких паростків українознавства: це покажчики до того чи іншого письменника або літературного відділу, і даючи іноді повно увесь матеріал з даної сфери, без відповіді й освітлення полишають усі інші. Другі покажчики, як от відомі праці М.Комарова ("Бібліографічний покажчик нової української літератури" 1798 - 1888 р.) або їв. Є Левицького ("Галицко-русская
Loading...

 
 

Цікаве