WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Пилип Орлик - Гетьман-емігрант - Реферат

Пилип Орлик - Гетьман-емігрант - Реферат

се робилось тоді вже, коли сей край доброохотно оддавався йому, Орликові. Султан, що був з Орликом під Білою Церквою, раптом відтіля поспішно одступив зі своєю ордою до Буга; Орлик погнався за ним, благав його зупинитись, прохав зоставити йому хоч частину орди, хоч тисяч десять, - султан обіцявся, але не додержав своєї обіцянки. Не зважали татарські мурзи на доводи Орлика і українських старшин, котрі покликались на договір з ханом, і розпустили свої чамбули на всі боки по українській землі.
"Яких нечуванихпід місяцем звірств,- писав Орлик, - не робили тоді дикі татари! Вони обдирали і спустошали церкви, одні з них обертались в кінські стайні, інші спалювали до попелу, а ще інші навмисне різними способами оскверняли: перекидували престоли церковні, топтали ногами святі дари, глумились над іконами, насилували недорослих дівчат, замордовували людей обох полів, вже раніш позбавлених мечем, огнем і грабежем всього свого майна. На всьому просторі від Дністра до Росі нахапали вони в ясир кілька тисяч духовних і світських людей, козаків, поспільства, жінок і дітей, і погнали в свої білогородські, буджацькі і ногайські оселі, спустошили вогнем і мечем весь край від Росі до Тетерева і до Дніпра, в полках Білоцерківському і Канівському знищили городи й містечки, а малих дітей, нездатних для того, щоб взяти їх в ясир, кидали в воду або розрублювали пополам. Пером важко описати нелюдські вчинки, котрі робив зі свома свавільним татарами син Дзяун-бея в Германівці, не зважаючи на оборонні універсали, котрі видавав я, київський воєвода і навіть сам султан. Його впустили в город на його прохання під нредлогом дружби, а він повергнув весь город з святими церквами розгрому й вогню, більш п'ятьох тисяч корінної людності й жителів сусідніх сел, що шукали в городі захисту, татари погнали в ясир, малолітніх дівчат насилували, а потім кидали в полум'я, що охопило весь город; до п'ятидесяти немовлят було одірвано під материнських грудей і кинуто в огонь, інших роздирали пополам, або, бравши за ніжки, розбивали головками об стіни. Незважаючи на всі мої заходи проти сього, за сі варварства винуватці не побирали кари; навпаки, коли я вимагав припинення татарського свавільства, султанів візир Муртаза-ага одповів, що татарам дано дозвіл обертати в попіл городи, містечки і села і брати ясир на просторі від Росі до Тетерева і Дніпра, позаяк сей край межує з Києвом і Білою Церквою і ставиться до нас вороже, разом з сими городами. Се неправда. Всі жителі сього краго показали себе вірними до мене і слухняними і за свою вірність прийняли від татар таке спустошення, що ледве чи одна людина лишилась на місці свого жительства, котра була б ціла і чим-небудь не потерпіла. Під час своєї втечі назад татари, розсипавшись по трьох полках: Кальницькому. Уманському й Торговицькому, а відчасти по Брацлавському і Корсунському, вчинили таке ж саме зруйнування невинному народові; все зруйновано, розграбовано, спалено, народ загнано в неволю, тільки город Умань зі свома передмістями один остався оплакувати нещастя, що спіткало Україну. Досить того сказати, що в мене було більш 16000 козаків Війська Запорозького, окрім міщан в полках Чигиринськім, Уманськім, Торговицькім, Кальницькім, Корсунськім, Богуславськім, Канівськім і кількасот в полку Білоцерківськім, - тепер же ледве 3000 лишилось: не тільки міщани, але й козаки, що мали в своїх полках хати й сім'ї, дізнавшись про ворожі вчинки татар, розбіглись від мене в різні боки спасати своїх жінок і дітей, а ті, що при мені зостаються, оплакують втрату своїх сімейств, братів і друзів!".
Посилаючи сього листа, Орлик прохав шведського короля взяти до серця ридання нещасної України і клопотатись перед падишахом як про відплату татарам за шкоди, котрі вони поробили краєві, так і про визволення забраного з України ясиру. Карл виконав прохання Орлика, і 31 липня 1711 року (по магометанському літоліченню в останні дні місяця Ремазіеле увеле 1123 року) падишах видав наказ сераскирові, паші Бендерському, одшукати, зібрати і передати Орликові, гетьманові українському, бранців, які знайдуться в краї, котрим править сей паша, і яких татари побрали в минулий похід на Україну.
Так нічим скінчився успішний попереду побід-ний похід Орлика на Вкраїну. Чималі результати, осягнуті за час його походу, завдяки чисто випадковим, непередбаченим обставинам, з'їхали нанівець і знов привели до становища, котре було півроку тому назад. З такими труднощами і працею налажуване впродовж двох років діло визволення України з-під московського панування зруйнувалось вщент, і розбились всі попередні плани...
Але Орлик все-таки не впав духом і після перших днів невдачі знов продовжив шукати шляхів до визволення України.
Незабаром такий момент наспів. Се так звана Прутська справа. Цар московський Петро, воюючи зі спільниками українців турками, зайшов зі своїм невеликим військом дуже далеко вглиб турецьких володінь. Турки оточили його з усіх боків на Пруті, і Петрові нічого не лишалось більш зробити, як здатись в полон або підписати ганебний для Московщини мир. Разом з турецьким військом, що оточило Петра, були й козаки Орлика. Орлик був вже дуже близький до осягнення своїх цілей; Петро І був уже в руках союзників українців - турків: ради врятування свого життя і своєї держави він мусив згодитись на все, що б тільки не запропонували побідителі. Але турки не довели діла до того, щоб взяти московського царя в полон. Турки передчасно згодились на мир, якого попрохав у них побіджений московський цар. Все обробили гроші, котрими підкупив Петро візиря. Незважаючи однак на се, Орликові все ж таки удалось настояти на тому, щоб в мирнім договорі була вирішена й українська справа; користуючись трудним стратегічним становищем Петра, турки примусили підписати його такий договір, на підставі котрого Росія зовсім одмовлялась од України і зобов'язувалась надалі не вмішуватись в українські справи. Сим договором Україна становилась знов вільною, ні від кого не залежною державою.
На жаль, договорові сьому не довелось здійснитись. Петрові І удалось і тут підкупити візиря турецького, і той пункт договору, що торкався України, а разом з нею і Польщі, було стилізовано так неясно, що кожний толкував його собі по-своєму, і коли прийшлось реалізувати його, то межи турками і москалями повстало питання - чи обо-в'язує Прутський договір російського царя вважати, що він одмовився від України, чи ні, через те що в договорі сей пункт стилізовано неясно? Орлик толкував договір так, що цар по ньому зовсім зрікся України по обидва боки Дніпра, і вона тепер може лічити себе самостійною, ні від кого не залежною державою. Шафіров же, московський віце-канцлер в Константинополі, толкував, що тако- го обов'язку для царя з сього договору не виникає. Запорожці з свого боку вказували на договір, що був складений межи королем Швеції і ханом кримським, і виводили висновок, що Україна мусить бути вільною,
Loading...

 
 

Цікаве