WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Пилип Орлик - Гетьман-емігрант - Реферат

Пилип Орлик - Гетьман-емігрант - Реферат

признанья Пан Гетман требует"...
Ця сцена з "Полтавы" Пушкіна якнайкраще відбиває всобі те представлення про Орлика, в якому малюють його собі широкі круги національно-несвідомого українського громадянства. Велетенська, кремезна, масивна фігура ката, "свирепый", нелюдський вираз обличчя, люті, звірячі, кров'ю налиті очі, хижий, орлиний, кручкоподібний ніс - таким він встає в уяві читача "Полтавы" і в такім вигляді його представляють в різних драматичних і оперних театральних виставах, збудованих на сюжеті Пушкінової "Полтавы". Не помилимось, коли ска-жемо, що до такого уявлення духовної і фізичної постаті Орлика в великій мірі спричинилась "Полтава" Пушкіна й драматично-оперні вистави переробок її під назвою "Мазепа", ціль котрих була - здискредитувати ідею Мазепи й український національно-державний рух. Пушкінові, як московському патріотові, здавалось, що коли йому в немилих рисах в'являється якась людина, що робить не на користь Москві, то в таких же рисах обов'язково повинен в'являтись і кожен, хто пособляє сій людині або робить те ж саме. От чому він наділив Орлика в своїй "Полтаве" самими негативними, одворотними і несимпатичними рисами характеру душі й тіла.
Але історія - історія знає Орлика зовсім іншим, одмінним, ані крихти не схожим з тим Орликом, що намалював Пушкін. По історії - се цілком ідеальна, позитивна, симпатична постать, що, висловлюючись словами одного з його історіографів, як людина й національний діяч не мала в собі ані однієї скази. Високоосвічений, з тонким національнополітичним розумом і щирим серцем, патріотборець за незалежність України - він різко виділявся навіть серед тодішнього, сучасного йому, культурного українського громадянства. Навіть Костомаров, котрий в своїй характеристиці Мазепи не дуже далеко одійшов од характеристики Мазепи Пушкіна в "Полтаве", - і той, незважаючи на все своє негативне відношення до ідеї Орлика як такої, і нічого не міг закинути йому щодо щирості й чистоти його замірів і планів...
Безперечно, що як борець за державно-політичну й національну незалежність України і аполоґет її самостійності П. Орлик займає цілком окреме місце в галереї українських національних діячів визвольного руху XVIII віку. Той негаснучий оптимізм, вічне піклування за долю України і завше незмінний ідеалізм, котрим він горів все своє життя,- роблять його особу цілком симпатичного навіть і в тому разі, "коли він стоїть на кепській дорозі". Характеризуючи його як людину й діяча, що продовжив діло Мазепи, Альфред Єнсен каже, що в порівнянні з гетьманами часів Руїни моральний характер Орлика не мав в собі "ані однієї скази". Взявшись продовжувати діло Мазепи, він мусів взяти на себе і весь тягар тих бід, нещасть і митарств, що були зв'язані з сим. "Тим симпатичнішою, - продовжує далі А. Єнсен, - уявляється мені постать Орлика, що він, як новий Дон-Кіхот, в ліпшім, ідеальнім значінню не покладав рук в невтомній боротьбі за вимріяні образи визволення України з-під "тиранського ярма російського панування".
Обрання Пилипа Орлика в гетьмани України одбувалось 5 квітня 1710 року, себто більш аніж через півроку після смерті Мазепи ( † 22 серпня 1709 р. с. ст.). На виборах його під Бендерами брали участь запорожці, генеральна старшина й козацтво, що пішло за Мазепою. Окрім Пилипа Орлика, кандидатами на гетьманську булаву були тоді ще - Войнаровський Андрій, небіж Мазепи (син його сестри), і прилуцький полковник Дмитро Горленко, свояк Мазепи по жінці останнього. Але кандидатура Дмитра Горленка як людини, що не користувалась особливою популярністю, незабаром одпала, і зосталось два кандидати - ґенеральний писар Пилип Орлик і найбільш улюблений родич Мазепи, його небіж, Андрій Войнаровський. Щодо Войнаровського, то, власне, се споріднення його з покійним гетьманом і утворювало підстави до обрання його в спадкоємці гетьманської булави. Од нак опріч сього споріднення та Мазепиної спадщини, котра дісталась до його, як до законного спадкоємця Мазепи по смерті останнього, Войнаровський більш нічого не мав. До того ж він був і молодший за Орлика, і не мав того державного стажу, що Орлик. Карло XII, що спочатку було ставився прихильно до кандидатури А. Войнаровського, незабаром переніс свою прихильність до Пилипа Орлика, узнавши, що Войнаровський має менше прихильників для того, щоб бути обраним в гетьмани.
В гетьмани був обраний ґенеральний писар Пилип Орлик, як людина, що найбільш відповідала вимогам української політики того грізного часу, в котрий спіткала смерть Мазепу, і як людина, що, стоячи дуже близько по роду своєї праці до особи Мазепи і користуючись його любов'ю, найкраще була знайома з думками й замірами покійного гетьмана іпосвячена у всі справи тодішньої української дипломатії. Мазепа, незважаючи на порівнюючу молодість Орлика, дуже любив його. Після Войнаровського, котрого Мазепа любив як родича, се була людина, котру він найбільше любив з усіх своїх близьких людей. Орликові першому, задумавши перейти на бік шведів, він одкрив свої таємні думки і плани про се, поклявшись перед хрестом з чесного животворящого древа, що "не для приватної своєї ползи" робить се, "не для вишших гонорів, не для більшого обогащення, а не для иних якових-небудь прихотей, но для вас всіх, під властю і реїментом моїм зостаючих, для жон і дітей ваших, для общого добра матки моєї отчизни бідної України..." Коли в 1708 році ґенеральна старшина, зібравшись на раді в Борзні увечері, стала гудити Мазепу за те, що він одкладає від'їзд до Карла ХІІ, Мазепа, бажаючи ще більш прихилити до себе старшину, прикликав її до себе і, зробивши гнівний вигляд, в запалі сказав: "Що се? Ви не радитись зібрались, а для того, щоб мене гудити? Чорт вас бери! Я от візьму з собою Орлика та й поїду до двору царського величества, а ви хоч пропадайте..".
Як рано Орлик почав свою громадсько-урядову діяльність - ми не знаємо, але ім'я його вже стрічається в 1698 році. В сьому році генеральний суддя Василь Кочубей оддавав заміж за ніжинського полковника Івана Обидовського свою дочку Ганну. Вінчання її одбувалось в Батурині в одній з тамтешніх церков і носило торжествснний характер. Стефан Яворський говорив "весільне казання", а Пилип Орлик підніс молодому надрукований в друкарні Київської Печорської лаври панегірик під назвою "Hippomenes Sarmacki ", котрого він, певно, сам і написав. Пилип Орлик, як се видно з його листів, промов і універсалів, володів неабиякою красномовністю і публіцистичними здібностями в своїх писаннях, "підіймаючись не; раз в своїм способі вислову до поезії".
Рада, на котрій П. Орлик обирався в гетьмани, одбувалась під Бендерами, "на приличнім тому акту елекціальному місці".
По обранню Пилипа Орлика в гетьмани межи новообраним гетьманом, виборцями й Карлом XII, як протектором України, був заключений договір, на підставі котрого Україна мала керуватись в своєму внутрішньому житті і одходила під шведську протекцію. Договору
Loading...

 
 

Цікаве