WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Пилип Орлик - Гетьман-емігрант - Реферат

Пилип Орлик - Гетьман-емігрант - Реферат

неусипно працював над українською справою, провадячи листовні зносини з правительствами європейських держав і заручившись обітницями королів французького, шведського, польського, Оттоманської Порти і кримського хана помагати йому в справі визволення України з-під Московщини.
Закінчується лист Орлика застереженням, що коли ми "утратимо і сей час до висвободження милої нашої отчизни, то ніколи вже такого не знайдемо і не дочекаємось в потомні часи"...
Надії Орлика, висловлені в листі, не збулись. Запорожці не виступили йому на поміч, пригріті московськими обітницями. Не спалахнуло і європейської війни в тім вигляді, в якім бажав і сподівався Орлик для інтересів України. Не втвердився Станіслав Лєщинський на польськім престолі і не прийшло до війни Швеції з Росією.
Надії Орлика знов звели його...
Незважаючи, однак, на се, Орлик не втратив остаточної надії на те, що йому вдасться-таки за допомогою чужоземних держав визволити Україну з-під Московщини і, удалившись в Туреччину, продовжував працювати там над здійсненням своїх планів.
Незабаром межи Туреччиною і Росією знов спалахнула війна. Для Орлика знов з'явилась можливість висунути на порядок денний українське питання. Невтомний Орлик і на сей раз не преминув спробувати використати турецько-московську війну для вирішення українського питання; в сих цілях він клопоче перед Портою, їде до кримського хана, спонукує його ввійти в зносини з Запорожжям і сам пише листа до запорожців (1739 р.), в котрому каже, що він дав клятву покласти всі сили, аби визволити Україну від "мучительного і більш аніж плінного московського підданства".
"Я,- писав він,- твердо додержуюсь сеї клятви і всіма силами стараюсь про се перед Блискучою Портою і перед паном ханом, приймаючи на увагу ту умову, що весь український край і всеЗапорозьке городове військо прийшли від Москви в остаточне розорення, і, не будучи в силах переносити далі нечуваних неправд, покладають надію визволення тільки на Божу допомогу і мої заходи".
Далі Орлик дорікає Запорозьке Низове військо тим, що воно одступило від нього, обраного вільними голосами Гетьмана, і оддалось під протекцію ворожої Москви: порівнює Москву зі змією і каже, що, допустивши Москву до Січі, запорожці сим самим "якби змію на грудях своїх пригріли і сим отчизну свою і себе погубили", дорікає запорожцям тим, що вони не жаліють нещасної своєї матері України і не зважають на ридання матірок, батьків, сестер і братів своїх, сповіщає, що на Немирівськім конгресі, куди з'їздились уповноважені воюючих держав радитись про мир, московські посли називали запорожців шахраями і злодіями, котрі, не служачи вірно ні Москві, ні татарам, ні Польщі, живуть тільки з розбоїв. Орлик упевняв запорожців, що в московського уряду є намір заарештувати кошового отамана і всю старшину запорозьку, а саму Січ знищити... Таким побитом, Запорожжя під Москвою жде остаточна згибель.
Але даремні були переконування Орлика. Запорожці, як і минулого разу, не мали спромоги допомогти українській справі в тім напрямкові, в якім бажав Орлик, і в 1740 році між Туреччиною і Росією був заключений Білгородський мир. Орлик, як не силкувався, не міг помішати заключенню його, і Україна реальної користі з сього миру не дістала.
Так неуспішно скінчилась спроба Орлика визволити Україну з-під Московщини і сього разу.
Се, здається, була вже остання його спроба...
Невідомо, як би довго він ще шукав спромоги зробити українське питання питанням межинародної, європейської політики - якби не смерть його, котра спіткала його в Туреччині, "где он,- каже А. Скальковський - и сложилъ свою преступную голову"...
В один час з Орликом скінчив своє страдницьке життя в сибірських нетрях, одичавілий і забутий всіма, і другий колишній кандидат на гетьманську булаву по Мазепі - А. Войнаровський.
"Історична доля постановила, - каже А. Єнсен,- щоб два суперники - Войнаровський і Орлик - вмерли в однім часі (1742): перший з них в ледовому Сибіру, а другий - над соняшним берегом Дунаю, але обидва сконали в більшій або меншій мірі як невинні жертви..."
Епілоґ величавої траґедії, що почалась під стінами Батурина і розігралась на полях Полтави, добіг до кінця...
Доля хотіла також, щоб достойний наслідник Мазепи знайшов собі кінець своїх блукань і митарств по Європі в справі визволення України з-під Московщини - там же, де знайшов собі місце вічного упокоєння і його великий попередник Іван Мазепа, сей, як його називав Пилип Орлик, Alcides Rossiysski, що також мріяв знайти покій і щастя своїй вітчизні в самостійності і незалежності. Обставини так склались, що здійснення своїх мрій не довелось побачити ні тому, ні другому...
Діло, почате Мазепою й Орликом, продовжив син Орлика Григорій, котрий ще до смерті батька писав з Франції одному впливовому державному шведському діячеві: "Блискучий стан справ Порти, урочисте приречення, котре дала вона моєму батькові останній раз, коли він бачився з великим візиром біля Відня, що Порта поможе у всьому для здобуття від Росії права на вільне посідання України, яке належиться батькові і його народові, і надія, що, продовжуючи війну, Порта значно зменшить силу сеї держави, як того хотіла би Швеція, могли би вернути страчене моїм батьком і дати йому можливість бути корисним зі своїм народом для інтересів шведського королівства".
Вихований у щирім українськім дусі, Григорій Орлик зостався вірним українським державним традиціям і по смерті батька і, як батько, не покидав думки про загальноєвропейську коаліцію проти Росії. Поступивши у Франції бригадиром на військову службу, він в кінці 1750-х років заводить через послів Нахимовського і Мировича зносини з ханом кримським і Запорожжям і підмовляє їх до виступу проти Росії. "Малороссийские эмигранты,- каже С. Соловйов, - Орлик, Нахимовский и Мирович еще мечтали, что для них может когда-нибудь настанет благоприятное время, что Малороссия освободится от ига москалей". В 1757 році резидент російської імператорки при варшавському дворі Ґрос за допомогою "чорного кабінету" львівської почти довідався, що в Криму, при ханському дворі з'явились два українські емігранти,* котрі писали Григорієві Орликові у Францію: "Справа з нашою отчизною кращає: кошовий з Запорозьким Військом потаємки прислав до кримського хана посланця під видом купця, котрий живе в Криму вже більш двох місяців, і майже щодня бував у нас в Бахчисараї і клятвено підтвердив про наміри Запорозького Війська. Хан уже було згодився прийняти Січ в Алешки, себто на те місце, де вона й раніш була, але ще остаточної своєї постанови не сповістив; він, мабуть, порозумівся в сій справі з Портою. Я з паном Мировичем доводив запорозькому посланцеві, що російський кордон іде до Сівська, а не до Інгула і Інгульця. Я доводив йому більш усього, що на Микитиному Розі тепер почали фортецю ремонтувати, на власній запорозькій землі, котрою наділили запорожців королі
Loading...

 
 

Цікаве