WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Пилип Орлик - Гетьман-емігрант - Реферат

Пилип Орлик - Гетьман-емігрант - Реферат

шведського уряду. Межи тим шведський уряд через кепське фінансове становище держави і призначену суму Орликові неточно або зовсім не платив. "Дійшло до того, - каже А. Єнсен, - що бідний гетьман зневолений був заставити в купців в Кристіанштадті державні клейноди (булаву, бунчук і т. п.), а в Стокгольмі позичати гроші, заставляючи діамантовий перстень і золотий хрест". Коли Орликові треба було переїхати з Кристіанштадту до Стокгольму, то він мусив зробити для подорожі такі позички: в купця Конрада Кампера під заставу двох булав позичити 200 цісарських талярів; в державного радника ґрафа Меєрфельта - 50 талярів; у генерал-лейтенанта графа Кріспіна - 349 талярів; у державного секретаря фон Гепкена - 110 талярів; у секретаря фон Сольдана -3 таляри; в купця Грена -ЗО талярів; від нього ж за убрання жінки й дітей 260 талярів; кравцеві винен 15 талярів; за помешкання - 55 талярів; всього на 1132 таляри. А до того купець Б. Ведувар в Кристіанштадті прислав рахунок на 4389 талярів срібною монетою.
Але, окрім кредиторів, Орлик мав і дебиторів. Підчас побуту на Вкраїні і в Бендерах Карло XII заборгував Мазепі і Орликові понад 100 000 цісарських талярів. Із сеї суми 60 000 талярів Карло XII позичив у Мазепи в Будищах в 1708 році - із державних коштів України, за згодою Військової Козацької Ради. Яко законному заступникові Мазепи в уряді, шведське правительство, отже, мусило виплатити сю суму Орликові. Але через вельми тяжке фінансове становище держави Швеція не могла Орликові виплатити зразу сих боргів, і він мусив задовольнятись тією невеликою сумою, котру давав йому щороку шведський уряд з наказу короля Карла XII (13 000 срібних талярів). Сеї суми далеко не вистачало на удержання двору й сім'ї Орлика, через що Орликові довелось влазити в борги і закладати коштовні речі. Своє критичне матеріальне становище він малює досить яскраво в отсьому листі зі Стокгольму до королеви Ульрики Елеонори, сестри Карла XII:
"До Вашої Королівської Величності, моєї найласкавішої Королеви приходжу зі своїми жалями. До того спонукає мене і те, що під час остатнього сейму і тепер я чув, як багато людей здивовані і невдоволені з причини признаного мені Королівською Величністю і потому потвердженого Вашою Королівською Величністю удержання, а саме 13 000 срібних талярів, з котрих я плачу річно 4072 талярів своїм урядникам, так що мені зістає ледве 8928 талярів. Ся сума, хоч вона незначна і не відповідає рангу і службі ґенерала, вистачала однак для мене перед введеннєм монети з примусовим курсом; вистачала не для збитку і широкого способу життя, а лише на мірне удержання і скромну одіж, хоч я чужинець і маю велику родину, котра складається з жінки і 7 дітей, а до того урядовці і челяді. Але з того часу, як пущено в оборот mynttecken, обступили мене недостачі і нужда через надмірну, ніде нечувану дорожнечу всіх предметів удержання й убрання. То змусило мене залазити в довги, почавши від 1716 року аж до сього часу; щоби одягнути мої милі діти і челядь, я мусив брати від купців товари на кредит - і то привело мене в дуже скрутне положення, обтяжило довгами на суму понад 8000 срібних талярів. Потвердженням того служать рахунки моїх вірителів, котрі залучаю. Не один думає, що 8928 талярів - то значна сума для річного удержання; але коли взяти під розвагу, що остатній квартал ще не виплачений, то нема нічого дивного, що довги мої зростають і що я разом з родиною і службою попав в крайню нужду. Як нечуваний приклад тої нужди наводжу факт, що, аби мати змогу продовжити подорож до Стокгольму, я, на мою вічну ганьбу, змушений був заставити обидві булави, свою корогву і бунчук. Та й тут (в Стокгольмі) гіркий був би мій хліб, коли б не помогли мені мої добрі приятелі і прихильники, позичивши грошей. Але по заплаченню тих боргів та викупленню бунчука та інших речей мені не лишиться нічого для удержання родини, а як лишиться, то дуже мало.
Я не просив собі гідності гетьмана, я прийняв її на розказ його величності і, не маючи публічних фондів для ведення справ, вкладав у те власні гроші; не дістав я ніяких публічних фондів також по смерті мого попередника, гетьмана Мазепи".
Далі Орлик оповідає про причини своїх дотеперішніх неуспіхів у війні з москалями.
"Великий візир не раз писав до мене, і хан татарський взивав листовно, щоби я поспішав з військом до Пруту і, на підставі союзного договору з Кримом, став з ними до війни проти москалів. Я готовий був се зробити, але король здержав мене і наказав мені зістатись з козацьким військом при ньому. Я сповнив розказ короля, але моя неслухняність, зглядом візира і хана, роздратувала їх, і через те вони занедбали мою справу щодо сьогобічної України, котру я був би відзискав, ставши по їх стороні. Коли я оправдався перед ними, то вони приобіцяли доложити всіх старань, щоб при заключенні трактату в Царгороді примусити московських закладнів і уповноважнених зректися сьогобічної України. Вони ждали, щоб я слідом за ними йшов до Царгорода, на що я радо згодився. Мені дали паспорт і 3000 цісарських талярів на дорогу, і коли я дістав вже від Його Королівської Величності дозволення, прибув до мене на другий бік Дунаю пан секретар Сольдан з королівським розказом, щоб я залишив подорож і вернувся до Бендерів. Я послухав того не з тої причини, як дехто думає, що король через того ж пана Сольдана прирік моєму малому синові, похресникові короля, 20 000 цісарських талярів, але слухаючи присяги, якою я зобов'язався на вірність королеві.
Хан і візир взяли мій поворот собі за зневагу, але запропонували мені Правобережну Україну, котру вони відібрали москалям збройною силою при Пруті і котра належала перед тим до Річі Посполитої, маючи при тім на оці власну користь. Ханові наказано було виправити мене з військом, і я дістав був від Порти привілей на гетьманство і гроші на похід. Але се не подобалося королеві через його відносини до польської Річі Посполитої, він хотів, щоб я зрікся його плану, і приобіцяв мені щось ліпшого і кориснішого, ніж те, що мала дати Порта. Я пішов за тим і таким способом задля Його Величності втратив велике щастя. Коли польський воєвода, мазовецький воєвода, настоював перед Портою на відбудуванні Правобережної України, то Порта через ханського посла при королеві Августі вимогла в Річі Посполитій, що я маю бути під опікою і в підданстві в Порти, до чого справді прийшло б, коли б король не спротивився тому і не піднявся трактувати з Річчю Посполитою сам, що видно з королівської відповіді, писаної до хана Мегмедом Сирином Мурзою з Демотики. Не буду говорити про те, що під час Калабалика я за мою вірність до Його Величності мало не переплатив життям в Бендерах і до того не прийшло тільки дякуючи синові хана Калзі-султанові і бобруйському старості, воєводі графові Сапізі, котрі злагодили страшний гнів хана. Не згадую також про ту вірність, яку показало моє славне військо, переправивши пораненого короля через Дніпро по битві при
Loading...

 
 

Цікаве