WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Пилип Орлик - Гетьман-емігрант - Реферат

Пилип Орлик - Гетьман-емігрант - Реферат

корців збіжжя, 3 хури сіна, 3 хури дров і інше.
Всі свої надії Орлик тепер переніс на короля Карла XII, і з листів, котрі він за сей час писав з Бендер йому і іншим особам, ми бачимо, з яким непохитним довір'ям споглядав гетьман до свого високого протектора, котрий "покоряє не тільки ворогів зброєю, але й своїх підданих добродійствами". Але сей тон скоро міняється: Орлик починає скаржитися на грошові труднощі, бо на нього наступають зі своїми жаданнями турецькі кредитори і еміґранти з Січі; вказує він також на інтриги і шахрайства москалів і висловлює побоювання, що, "оминувши Харибду московського утиску", він мо же "впасти в Сцилу турецької напасті, якщо король не поведе його і його вітчизну до рога Доброї Надії". Він хотів би раз назавше покинути сей "варварський край", і в однім з його листів з р. 1713 ми читаємо такий стогін наболілої душі: "Salva me, Domine, ne peream!" В листі з 27 листопада 1713 року він описує, як кредиторизапізвали його до суду і з якими труднощами йому вдалося упрохати кредиторів одтягнути строк заплати по векселях на 2 місяці; коли і в сей строк він не зможе заплатити, то пропаде з своєю родиною.
Жити ставало щоразу гірше. Надія на Туреччину, котра стільки разів заводила його, зникала. У той же час зменшувались і гуртки Орликового товариства, котре, бачучи, що в швидкім часі з Туреччини нічого йому ждати, потроху покидало Туреччину і переходило на Вкраїну, сподіваючись виблагати у царя прощення за "зраду".
Се були для Орлика тяжкі часи, часи тяжких переживань зруйнованих надій, розвіяних мрій. Плани були розбиті, близькі приятелі, втративши всяку надію на кращу долю, покидали його, зоставались самі тільки вірні, найближчі друзі, економічні й моральні болі обгортували душу його... При таких обставинах потрібна була надзвичайної сили воля, тверда вдача і непохитна віра в будучину України, щоб не впасти в безнадійність. І ся, власне, віра в кращі часи, надія на те, що мрії його все ж таки колись здійсняться, не покидала його весь час і давала йому змогу переносити найтяжчі хвилини.
Ся ж віра дозволяла йому готуватись і в дорогу за королем Карлом XII, що кликав його з собою.
Правда, іноді в хвилини найбільшого одчаю й песимізму в його до краю наболілу душу западала розпучлива гадка: а що, коли з усіх його заходів нічого не вийде, коли самостійна Україна - се мрія, ефемерія, котра ніколи не здійсниться, і Україна вже навіки пропала під Москвою? Чи не краще було б, якби слідом за багатьма товаришами й собі віддатись на "царську милість", помиривши попереду короля Карла з царем Петром? В такі хвилини одинокий, самітний Орлик пробував писати лист до короля та його близьких з планами замирення з москалем:
"Бо було би мило Богові і відповідало би сподіванням і мислям цілого християнського світу, щоб Священна Королівська Величність заключили мир з москалем, злучили з ним своє військо і вдарили проти врага імені християнського... Нехай Його Королівська Величність не сподівається нічого доброго з помочі турок, котрі завше невірні в своїх обіцянках".
Проте такі хвилини траплялись не часто і швидко проходили, уступаючи місце надії.
В кінці року (1713) Орлик врешті зібрався до од'їзду і 27 числа місяця листопада написав свій останній лист з Бендер до Мілєрна, радника закордонної експедиції Швеції, в котрому описує свій від'їзд з Бендер. "Підіймаючись не раз, - каже А. Єнсен, - в своїм способі вислову до поезії, Орлик порівнює свій від'їзд з Бендер з виходом жидів з Єгипту від варварського народу" і зітхає "на ріках вавилонських". Особливу любов має він до образів, взятих з життя моряків, і прирівнює себе до чоловіка, котрому буря розбила корабель. "Як моряк, котрого застануть в океані противні вітри, змучений тим, виглядає ясної погоди і спокійного порту, так і я, мучений безнастанними нещастями, заведений в своїх надіях, очікував і очікую обіцяної втіхи від Його Королівської Величності".
Незважаючи, однак, на таке сумне, безвідрадне становище, Орлика більше займала будучність України, ніж його власна користь або особиста потреба, і власне сей негаснучий ідеалізм робить так симпатичною особу Орлика".
Разом з Орликом покинули Бендери: А. Войнаровський, небіж Мазепи, брати Григорій, Іван і Панас Герцики, Федір Нахимовський, Федір Мирович, Клим Довгополий, Федір Третяк, священик Парфеній і інші. Всього двір Орлика складався з 24 душ. Окрім жінки Анни, з роду Герциків, у Орлика було в сей час три сини і дві дочки - одна вже доросла, років з 20, а друга народилась в Бендерах. Старший син звався Григорій, а самий менший, котрий народився в Бендерах, Яків. Хрещеним батьком Якова був король Карло XII, котрий обіцяв дати Орликові з цього приводу 20 000 талярів.
Подорож Орлика одбувалась через Відень, а також через Істад. З листів, котрі посилав Орлик з подорожі, ми довідуємось, яку матеріальну нужду терпів гетьманський двір під час мандрівки. В Відні, де Орлик був під час Нового 1715 року, Орлик достав від короля 1000 імперіалів, але сього було замало, бо в листі до Мілєрна, котрий одержав його в Штральзунді 23 січня (3 лютого), Орлик скаржиться, що йому бракує грошей на дорогу: він не має ні коней, ні повоза, а в Відні встидався вдаватися до незнайомих осіб через те, що там його добре знають і навіть титулували князем.
В травні місяці 1715 року Орлик прибув зі своїм двором до Істаду, де знов листом від 3 червня прохав коней і повозів для дальшої подорожі і прохав протекції губернатора провінції Сконе Буреншельда.
В кінці того ж 1715 року український гетьман дістався нарешті до Швеції, де поселився попереду в Кристіанштадті, а потім перебрався до Стокгольму.
Тут починяється для гетьмана-еміґранта гірке, безвідрадне життя - життя на чужині, далеко від рідного краю і рідних місць, серед скрутних матеріальних умов і обставин, котре тягнулось п'ять років.
Незважаючи, однак, на се, п'ять років, що провів Орлик в Швеції, не пройшли марно. Поселившись в Швеції, він продовжував так же енергійно, як і попереду, працювати над здійсненням своїх ідей, не дивлячись на безвідрадно важкі обставини життя. А обставини були справді надзвичайно важкі. Так, приміром, в однім з листів, писанім в сім часі, він говорить "про крайню розпуку, котра готова привести мене до смерті, бо я знищений цілком від голови до ніг". Карло XII, перебуваючи в Лунді, наказав виплачувати Орликові 13 000 срібних талярів річно, але з сеї суми треба було витрачати щороку 4072 таляри на утримання ґенеральної старшини і канцелярії, так що для Орлика і його родини ледве зоставалось 8000 талярів. Сього не вистачало, тим більше що розпучливі фінансові операції Герца, що випускав монету з примусовим курсом, цілком обезцінювали вартість грошей, і за такі асигнації або касові посвідчення Орлик не міг набути "ані хліба, ні дров, ні світла".
Кредитори не давали Орликові спокою, і він раз у раз мусив прохати грошей в
Loading...

 
 

Цікаве