WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Теоретичні та практичні засади підготовки та проведення курсів підвищення кваліфікації вітчизняних педагогічних кадрів з українознавства в контексті е - Реферат

Теоретичні та практичні засади підготовки та проведення курсів підвищення кваліфікації вітчизняних педагогічних кадрів з українознавства в контексті е - Реферат

ефективності існуючих взаємозв'язків у кожній з наведених ланок, насамперед міжвідомчих. На основі порівняльного аналізу власного досвіду з урахуванням системи зв'язків освіти, науки і виробництва цивілізованих країн, спираючись на науково обґрунтований прогноз розвитку пріоритетних для України технологій матеріального виробництва і духовного розвитку, ліквідувати застарілі відомчі структури, що за конкретними критеріями показали себе як неефективні або шкідливі в системі державотворення. Найближчою перспективою повинна стати розробка системи сприяння становленню нових взаємовідносин у циклі прогресу, що за соціально-економічною ефективністю відповідають вимогам сьогодення" [8, 153].
Вчені-українознавці Петро і Тарас Кононенки у своїй важливій праці "Освіта XXI століття: філософія родинності" зазначають: "Наша мета - цілісна людина, тож і домагатися мети можна лише за допомогою цілісної системи підготовки кадрів. Фахівець-неукраїнознавець в Україні - фатальний брак в роботі. Тому й відсутність українознавства в навчальних планах - це фатальна криза мислення та управління. А відсутність досліджень зазначеної проблематики, зокрема кафедрами педагогіки, філософії, політології, соціології та інших, означає не що інше, як глухоту до викликів часу. А без цього неможливий поступ як системи освіти, так і різних форм державного управління, дійсно наукової політики щодо землі і неба, людини й природи, матеріальної і духовної культури; проблем гуманізму, демократії і свободи, реального верховенства закону. А співвідносно до цього неможливим є подальший загальносуспільний поступ без супутніх (пошукових) "прикладних" форм кожної науки, зокрема - без функціональних досліджень політики і демографії, міжнародної кооперації в сферах банківського і фінансового співробітництва, реального входження в європейські та всепланетарні структури. Природно, що й цих завдань не розв'язати не тільки без найвищого рівня технологізації всіх форм суспільного виробництва, а й без українізації науки та виробництва, адже без нього неможливо підготувати належного типу кадри, а без них - українізувати буття і свідомість суспільства, освіту і педагогіку" [4, 177 - 178].
З цими принциповими висновками неможливо не погодитися. Адже саме українознавство, як цілісна інтегративна система наукових знань про Україну, українців і світове українство в просторі і в часі, а також як етно-, націєдержавотворча парадигма розбудови Української Самостійної Соборної Держави, повинно об'єднати й об'єднає врешті-решт весь народ України в єдину монолітно згуртовану політичну націю.
Попри всю важливість впровадження українознавства як в загальнодержавний стандарт освіти, так і навчальною дисципліною в загальноосвітніх навчальних закладах та вищих навчальних закладах, ця дисципліна, на превеликий жаль, поки що залишається осторонь головного освітянського магістрального процесу. Чому так відбувається? Тому що, на нашу думку, у чиновників від освіти залишилося ще дуже багато рабського, постколоніального в серцях, крові та в розумі. Бездумне і покірне колись поклоніння Москві замінюється тепер на таке ж саме нице плазування перед Брюсселем і Вашингтоном. Ми вважаємо, що треба переймати і використовувати у вітчизняній практиці передовий європейський і світовий досвід, проте неможливо ні в якому разі забувати і відкидати вагоме національне надбання. Недаремно геніальний український поет, мислитель і пророк Тарас Шевченко писав ще в грудні 1845 р.: "Не дуріте самі себе, учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь" [17, 146].
Ось тому підготовка і перепідготовка вчителів, які викладають у вітчизняних закладах освіти українознавство, дає змогу не тільки підвищити їх кваліфікаційно-фаховий рівень, але й допомогти їм налагодити тісний і продуктивний взаємообмін з дослідниками і розробниками теоретичного підґрунтя українознавства та з науковцями-практиками, які щодня намагаються донести й доносять, за великим рахунком, концептуально-засадничі твердження, знання та уміння їх застосовувати у повсякденному житті до української молоді - майбутніх будівничих й архітекторів Української Самостійної Соборної Держави.
З цією засадничою державотворчою метою НДІУ МОН України ще 11 вересня 2002 р. отримав від Міністерства освіти і науки України ліцензію (серія АА, №234672) на право надання навчальними закладами освітніх послуг, пов'язаних з одержанням освіти на рівні кваліфікаційних вимог до підвищення кваліфікації. Рішення про видачу ліцензії прийняв ДАК від 04.06.2002 р. (протокол № 39), підписав міністр В.Кремінь. Строк дії ліцензії - 04.06.2002 р. - 01.07.2007 р. В аналітичній довідці про організацію навчального процесу на курсах підвищення кваліфікації працівників в галузіосвіти із спеціальності "педагогіка і методика середньої освіти" (українознавство, філософія, історія) Науково-дослідним інститутом українознавства МОН України підготовлені, а його директором, професором П.Кононенком, були виділені такі найважливіші положення:
I. Мета навчання. На основі наукової джерельної бази, всебічного системного вивчення й висвітлення генезису України й українства, самого українознавства як наукової системи забезпечити всебічне вивчення досвіду поколінь та історичні уроки розвитку етнонації, держави, культури, людини. Зорієнтувати на формування системного бачення місця українознавства у багатоступеневій системі освіти, набуття навичок стратегічного спрямування навчання учнів на опанування ними системним мисленням, оволодіння сучасними методами та технікою викладання предмету "Українознавство" у закладах освіти відповідного рівня. Курси мають з'ясувати місце й роль філології в просторі українознавства, у формуванні мовної самосвідомості громадян; чільною повинна бути ідея неперервної мовної освіти. На курсах мова розглядається в живій динаміці, щоб викликати любов до самої мови і науки про мову. Розкривається значення словесності для повноти знань про Україну й українство, художній вимір слова як образ характеру долі та місії України й українства. Курси мають з'ясувати місце й роль філософії як світогляду та знання у культурному середовищі народу; визначити культурний тип української філософії з урахуванням сучасного становища філософії як предмета викладання у системах середньої та вищої освіти України. Методологічна основа змісту курсів українознавства, історії, філософії, філології зорієнтована на формування системного бачення місця цих дисциплін у багатоступеневій системі освіти, набуття навичок стратегічного спрямування учнів, опанування сучасними методами та технікою викладання українознавства у закладах освіти відповідного рівня.
Курси підвищення кваліфікації повинні забезпечити слухачам системні знання: про розвиток українознавства як інтегративної дисципліни і як методології освітнього процесу в напрямках: етнологія, природа, культура, суспільствознавство, держава і право, духовність, практична підготовка; про розвиток філології як українознавчої дисципліни в напрямках: часо-простір мови і літератури, мова і література в динаміці, мова і етнос, мова і культура, мова і держава; про розвиток філософії як українознавчої дисципліни у напрямках: культура, довкілля, система знань, право, система освіти України; про розвиток історії як українознавчої дисципліни в напрямках: історія і культура, українська державність, Україна і українство у світі, досвід та уроки історії.
Сукупність умінь і навичок слухачів визначається методологічною підставою зазначених курсів. Слухач мусить набути знання і практичних умінь навчання учнів середньої і вищої школи;
Loading...

 
 

Цікаве