WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Теоретичні та практичні засади підготовки та проведення курсів підвищення кваліфікації вітчизняних педагогічних кадрів з українознавства в контексті е - Реферат

Теоретичні та практичні засади підготовки та проведення курсів підвищення кваліфікації вітчизняних педагогічних кадрів з українознавства в контексті е - Реферат

школа. Для потреб держави, розвитку культури готувалися літописці, філософи, оратори, письменники, церковні та державні діячі тощо. Ще до монгольської доби лише у Києві діяло більше як 400 церков і монастирів, при них були і школи" [11, 178].
Після розпаду Київської Русі в 1132 р. на деякий час українські державотворчі й культурні традиції перебрало на себе Галицько-Волинське князівство. Проте, на превеликий жаль, воно вже в 1-й половині ХIV ст. перестало існувати. Після отруєння у квітні 1349 р. князя Юрія II Болеславовича, останнього правителя з волинської династії Мстиславовичів, колись могутня Галицько-Волинська держава дуже швидко була знищена, а етнічні українські землі опинилися під владою чужоземних загарбників: Галичина - під Польщею, Волинь - під Литвою, Буковина - під Молдовою [5, 105].
Хоча для України й українського народу це був важкий удар, але не смертельний, тому що на українських теренах вже у 2-й половині XV ст. з'являється і починає бурхливо розвиватися і прогресувати нова дієва суспільно-політична сила - національне козацтво. Наголошуємо - національне, бо саме українське козацтво (запорожці, реєстровці, нереєстрові козаки) не тільки було провідною верствою (мілітарно-керівною елітою) замість сполонізованої та окатоличеної української шляхти (яскравий приклад - князь Ярема зі славного українського аристократичного роду Вишневецьких), але і стало творцем української пізньосередньовічної козацької держави - Гетьманщини. Лише сам наочний факт існування Гетьманщини (зародження, становлення, занепад і знищення), спочатку як незалежної козацької республіки під номінальним керівництвом Речі Посполитої (1648 - 1653 рр.), а потім як автономного державного утворення у складі Московського царства, а з 1721 р. - Російської імперії (1653 - 1764 рр.), повністю спростовує твердження деяких російських і власних доморощених недалеких науковців про те, що українці - недержавний народ, а доля України - завжди бути чиєюсь молодшою сестрою і постійно бути колонією - чи то Польщі, чи то Росії. Ні! Ми - українці - були, є і будемо державотворчою нацією.
"Україна завжди прагнула волі" - ці слова геніального французького мислителя і вченого Вольтера на всіх історичних фазах слугували гострим стимулом, подразником і дороговказом для українців. Саме тому найкращі та найзвитяжніші сини і дочки України боролися, перемагали і віддавали власне життя за свободу і незалежність Неньки-України [14, 216].
Так було в героїчних IX - XIV ст., так тривало в звитяжних XVI - XVIII ст., так продовжувалося в буремному XX ст. Це ж саме відбувається й зараз, на початку такого напрочуд складного і в той же час романтично-прагматичного XXI ст. Українські козаки не тільки вправно і професійно воювали, створюючи і захищаючи Гетьманщину, вони багато уваги приділяли розвитку національної освіти як фахово-мілітарної, так і виховно-шкільної. Це яскраво проявлялося в козацькій педагогіці, а саме - у бойовій підготовці молодого покоління України, так званого інституту джур. Від своїх мудрих наставників, досвідчених козаків, джури (молоді хлопці) переймали науку жити і перемагати в екстремальних умовах, високоякісне і майстерне військове мистецтво [14, 232 - 233].
Відомий дослідник козацько-лицарського виховання, доктор педагогічних наук, Ю.Руденко зазначає: "Козацькі січові, сотенні і полкові школи, школи джур, вся система козацько-лицарського виховання утверджували в серцях і думах молоді ідеї свободи і незалежності України, непорушності прав людини і народу, його самоврядування. Система козацько-лицарського виховання мала чотири ступені: козацьке дошкільне родинне виховання; козацьке родинно шкільне виховання; виховання у вітчизняних колегіумах і академіях, а також у зарубіжних університетах (підвищена і вища освіта). Після закінчення згаданих навчально-виховних закладів юнаки одержували національно-патріотичний гарт, спортивно-військовий вишкіл у Запорізькій Січі, козацьких сотнях і полках та ін. У системі вітчизняного козацько-лицарського виховання найвищий статус мали родинні, загальнонаціональні і абсолютні (пов'язані з ім'ям і поняттям Бога) духовні цінності. У молодих козаків успішно формувалися кодекси лицарської честі і лицарської звитяги, лицарська філософія, ідеологія, світогляд, характер і мораль. Ідеї Бога і України мали найвищий статус у духовному житті українських лицарів" [10, 222].
Про загальний високий рівень в українській козацькій державі вітчизняної культури взагалі і національної освіти зокрема свідчать подорожні записи іноземця - диякона Павла Алепського, що мандрував разом зі своїм батьком, антіохійським патріархом, Макаром III по Україні в 1654 р.: "Починаючи від цього міста і по всій країні Руській, себто козацькій, ми помітили прегарну рису, що викликала в нас подив: всі вони з невеликими виїмами, - навіть більшість їх жінок і доньок уміють читати, знають порядок церковних відправ і церковний спів. Священики вчать сиріт і не лишають їх блукати невігласами по вулицях" [12, 100].
Якщо ж врахувати, що на той час Україна та український народ вже сьомий рік вели кровопролитну війну за свою волю, свободу і незалежність з могутньою європейською державою Реччю Посполитою і несли дуже великі як людські, так і матеріальні втрати, попри все українці залишалися самими собою: жили, працювали і виховували за родинними традиціями підростаюче покоління. На наше тверде переконання, саме вітчизняне козацтво стало тим стрижнем, навколо якого згуртувався український народ, виборюючи своє право на краще життя. Ми повністю підтримуємо вченого Ю.Руденка, який вважає: "Загально визнаним фактом стає і те, що українське козацтво має величезні заслуги і в галузі розвитку національної освіти, системи виховання, зокрема лицарського загартування підростаючих поколінь. Численні національні пріоритети були досягнуті українським козацтвом в різних сферахсвоєї життєдіяльності завдяки високій ефективності родинної, шкільної і соціальної козацької педагогіки. З висот початку ХXI ст. є всі підстави твердити, що ідеї і засоби козацької педагогіки мали багато в чому вирішальне значення у розвитку національного виховання. У досягненні його головної мети - формування вільної особистості, яка гармонійно поєднує загальнонаціональні й особисті інтереси, потреби. Теорія і практика козацької педагогіки спрямовувалася на виховання в родині, школі і громадянському житті козака-лицаря, загартованого і мужнього громадянина. Захисника рідної землі з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю, палким і дійовим патріотизмом" [10, 221 - 222].
Фахово проаналізувавши процес розвитку вітчизняної освіти за часів Гетьманщини, професор П.Кононенко наголошує: "Проблема національної моделі школи в Україні, як і в усій Європі, набирає особливої актуальності та чітко окресленої мотивації ще із XVII ст., коли і окремі держави, і цілі імперії стають на шлях суверенного національно-державотворчого розвитку, коли створюються три найперші національно-демократичні республіки: Англія, Нідерланди й Україна. Отже, коли націоналізацію школи зумовив об'єктивний історичний процес розвитку: націоналізація господарства, системи управління та на цій основі інтернаціоналізація міждержавних відносин; піднесення універсальної ролі національної ідеї, а на тому ґрунті - формування концепції національної школи як виразника й гаранта цілісної системи світосприйняття і світорозуміння, почуттів, мислення й діяння, інтересів та характеру розвитку кожного індивіда, соціальної верстви, мови й культури, історичної місії кожної нації. Ще тоді було
Loading...

 
 

Цікаве