WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Теоретичні та практичні засади підготовки та проведення курсів підвищення кваліфікації вітчизняних педагогічних кадрів з українознавства в контексті е - Реферат

Теоретичні та практичні засади підготовки та проведення курсів підвищення кваліфікації вітчизняних педагогічних кадрів з українознавства в контексті е - Реферат


Реферат на тему:
Теоретичні та практичні засади підготовки та проведення курсів підвищення кваліфікації вітчизняних педагогічних кадрів з українознавства в контексті етнонаціонального державотворчого процесу
Кожна людина, кожен народ і кожна країна в міру своїх сил і можливостей дбає і оберігає як своє сьогодення, так і власне майбуття. Одним з вагомих чинників і рушіїв упевненого цивілізаційного поступу людства є освіта. Освіта - не тільки проста механічна процедура передачі знань та інформації від учителя до учня, від досвідченого до новачка, від батька до сина, від матері до дочки, а, насамперед, - це освячене багатотисячолітньою історією землян дійство як кількісного, так і якісного осягнення, збереження й примноження того величезного масивного досвіду, накопиченого людським співтовариством у процесі свого існування та розвитку. Еволюційний розвиток на планеті Земля постійно підтверджує просту й разом з тим переконливу істину, що тільки ті живі істоти мають перевагу у безкомпромісній боротьбі за виживання, які вміють не тільки накопичувати корисну для свого виду інформацію, але, передусім, передавати її з покоління в покоління, спочатку на генному, а з часом і на міжособистісному рівнях. Людина розумна, змагаючись не на життя, а на смерть з оточуючими її хижими істотами й важкими природними умовами, зуміла протиставити цим жорстоким викликам власну колективну згуртованість, організованість і цілеспрямованість. Ми переконані, що саме освіта стала одним із головних наріжних каменів, на якому через деякий, досить суттєвий, історичний проміжок часу постала людська цивілізація. Розпочинаючи з тих давніх часів, близько 5 тис. р. тому, всебічний розвиток як окремої людини, так і переконливий поступ кожного етносу, а з часом і нації та загалом усієї людської цивілізації, всебічно й нерозривно, на віки й тисячоліття поєдналися з освітою.
Професор, академік, лауреат Міжнародної премії імені Й.Г. Гердера, директор НДІУ МОН України Петро Петрович Кононенко вважає: "Віками людина прагнула щастя - і віками намагалася визначити найефективнішу дорогу до нього. Тому завжди хотіла осягнути: а що таке - щастя? І неодмінно приходила до усвідомлення вирішальної ролі пізнання загалом та освіти зокрема. Прагненням знань були заполонені австралійці й шумери, ацтеки та інки, індійці, єгиптяни і греки. З огляду на це, творили заклади приватного й державного, загальноосвітнього й філософсько-релігійного, природничого й суспільно-гуманітарного спрямування. Відомо, що в основу життя свого народу клали процес освіти Володимир Великий і Ярослав Мудрий, митрополит Іларіон і Володимир Мономах. І скрізь освіта ставала могутньою підоймою розквіту особистості, цивілізації і культури, розкриття таємниць землі й неба, створення шедеврів мистецтва" [2, 6].
Вченими Науково-дослідного інституту українознавства МОН України під незмінним керівництвом директора Петра Кононенка створена власна концепція філософії освіти. Треба наголосити, що це комплексне наукове бачення місця і значення освіти як цілісної сукупності систематизованих знань, умінь, навичок, поглядів, переконань було сформоване, осмислене й узагальнене вченими-українознавцями шляхом творчого поєднання власних теоретико-практичних розробок і напрацювань у цій важливій сфері людського буття. Головними положеннями цієї концепції є: 1) система освіти - це нероздільна єдність виховання й навчання; 2) її генеруючи основа - виховання, а навчання є його базовою й опорною частиною; 3) важлива основа освіти - народна й академічна (вітчизняна і зарубіжна) педагогіка; 4) освіта - насамперед, цілісний і нерозривний процес від колиски новонародженого немовля до кінця життя, до останнього подиху людини; 5) першими педагогами людини є її батьки, а першою школою є родина("материнська" і "батьківська"); 6) надзвичайно особливе значення в освітньому процесі відіграє синтез теорії і практики, традиції і новизни; 7) найголовніша та найвідповідальніша мета освіти - всебічно розвинена дитина, а основа української школи - фаховий педагог; 8) успішною та конкурентноспроможною може бути і повинна бути лише та школа, в якій постійно співпрацюють батьки, діти і педагоги, коли спочатку вчителі вчать дітей, а згодом і самі вчаться у них, коли національна освіта стає справою всього українського суспільства та послідовно цілеспрямованої політики держави; 9) в Україні на початку третього тисячоліття є освітні заклади і педагоги світового рівня, однак в цілому українська система освіти перебуває в стані глибокої кризи: і методологічної, і фінансової, і технологічної, і структурно-управлінської, і кадрової та підручникової; разом з тим, перебороти цю кризу можливо лише мобілізувавши освітянсько-науковий потенціал з метою створення і нормального функціонування комплексної системи демократичної, гуманістичної, правової і національної освіти; 10) мета і зміст освіти визначають її форми та український державний стандарт, затверджений МОН України; 11) криза української освіти має системний характер і може бути переборена лише швидкими, рішучими і кардинальними заходами, відповідними викликами часу та пріоритетами української держави; 12) надати інноваційної сутності українській освіті може лише цілісна система виховання й навчання всіх ланок системи - від родинної до вищої школи, а її основою стануть інтегративні феномени - українська мова й українознавство як міждисциплінарна інтегративна система комплексних наукових знань про Україну, українців і світове українство у просторі й часі [2, 16].
Всі вищеперераховані складові - важливі компоненти цілісної українознавчої концепції національної освіти. Разом з тим, ми хочемо виокремити з цього освітянсько-світоглядного комплексу тезу щодо освіти як неперервного процесу від колиски до завершення життєвого шляху. Нас цікавлять у даному випадку теоретичні та практичні засади підготовки та проведення курсів підвищення кваліфікації вітчизняних педагогічних кадрів з українознавства в контексті етнонаціонального державотворчого процесу. Заявлена проблема у своєму загальному вигляді має не тільки суто гуманітарний, а й прикладний аспект. Тому що, досліджуючи поставлену перед собою мету, ми не тільки зможемо отримати теоретико-світоглядну інформацію, а, насамперед, вирішимо і для себе, і для вітчизняного соціуму цілий ряд нагально-практичних освітянських завдань щодо підготовки та проведення курсів підвищення кваліфікації національних педагогічних кадрів з українознавства. Саме в цьому, на наш погляд, і полягає зв'язок досліджувальної проблеми із важливими науковими та практичними завданнями, її актуальність і новизна.
Вважаємо за необхідне наголосити, що у своєму українознавчому дослідженні послуговувалися одним з головних наукових методів - принципом історизму, себто об'єктивним вивченням теоретико-практичних засад підготовки та проведення курсів підвищення кваліфікації вітчизняних педагогічних кадрів з українознавства. Також використовуємо у науковій розвідці порівняльно-історичний метод, коли аналізуємотеоретичне підґрунтя найважливіших положень національної освіти щодо підготовки та проведення курсів підвищення кваліфікації вітчизняних педагогічних кадрів з українознавства та їх практичне втілення в життя з урахуванням творчих напрацювань як попередників, так і сучасників, та враховуючи власний фаховий досвід з цього питання.
Проведений нами послідовний аналіз останніх джерел досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які мав змогу опиратися автор, свідчить, на превеликий жаль, що комплексні праці з цієї проблематики
Loading...

 
 

Цікаве