WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Сучасний стан і перспективи розвитку української мови на теренах України у XXI столітті - Реферат

Сучасний стан і перспективи розвитку української мови на теренах України у XXI столітті - Реферат

затишніше - "Я вдома, тут все рідне, тут будь-яка людина - така сама, як я". І за таке відчуття внутрішньої, онтологічної безпеки людини варто боротися. Нехай попервах і офіційним зобов'язанням до вивчення державної мови. Я переконана в тому, що українська мова зможе дійсно стати не тільки мовою батьків і дідів, історичним і культурологічним неоціненним надбанням, але й сучасною необхідністю повсякденного життя, що й є для мови найкращим - функціонувати у суспільстві, бути єдиною з ним, тобто існувати у всіх вимірах народного буття" [2, 44-48].
У багатьох творах-роздумах київських учнів і студентів підіймається низка важливих питань, а саме: престижність української мови, проблема українізації в усіх сферах вітчизняного соціуму, українська мова як один з важливих атрибутів національної держави, українська мова в родині, українська мова у школі, українська мова у ЗМІ, українська мова - один з важливих оберегів національної ментальності, функціонування української мови в державних структурах, проблема співіснування української і російської мови в Україні… Весь комплекс піднятих у творах-роздумах київських учнів і студентів проблем важко перерахувати. Головне, що вони заявлені на повний голос і відкриті не тільки для обговорення, а й для остаточного вирішення. Наостанок зацитуємо роздуми Лілії Івусь, студентки другого курсу юридичного факультету Національної академії внутрішніх справ України, яка переконливо стверджує: "Мова - то є голос душі народу. Народу, який століттями виборював право не лише на її існування, народу, який, граючи за чужими правилами, змушений був доводити факт її самобутності, а не тотожності іншій, народу, який, завдяки політиці сусідньої держави, був знівельований та морально зґвалтований так, що навіть почав соромитися та цуратися материнського слова, вважати другосортною та низьковартісною свою рідну мову. Більшого сорому та гріха для нації годі й придумати, більшого жалю до зневаженого народу годі й шукати…Та всьому врешті-решт приходить кінець. Закінчились ті страшні часи, а історія набрала нових обертів. У цей доленосний для України час, спресований у трьох тижнях, у час апогею Помаранчевої революції пробудилась українська нація, пробудилась українська мова. Рідне слово лунало гаслами на Майдані, і тоді мені здавалося, що сила однієї тільки думки, втіленої в слові, що об'єднує в непорушний моноліт усіх цих людей, здатна розірвати ланцюги покори і зневіри, у які був закутий український народ. На Майдані відбулася не просто акція народного протесту - то здійснилася революція душ українців. Саме тоді я вперше побачила тисячі абсолютно різних, але однаково щасливих людей, які з шаленою гордістю і сердечністю співали Гімн України, що згуртував та об'єднав їх так, що, здавалося, жоден родинний зв'язок не має стільки сили, як Гімн держави. Саме тоді я розуміла, що в мого народу є мова, яка вже не розділяє людей, як раніше, а, навпаки, - об'єднує їх. Я була щаслива чути українську мову зі сцени Свободи, я радо відгукувалася на вітання незнайомих, але таких близьких духом, що стояли пліч-о-пліч, і слухала, вбираючи в себе різноголосся і розмаїття народних говірок усіх куточків України. Тут я побачила, що мова моєї родини не знехтувана, що в неї зміцніли крила, і повірила, що нарешті стають реальністю ті часи, коли рідною українською мовою я буду спілкуватися не лише з батьками, а й з перехожим, продавцем, касиром, товаришем, вона зрештою стане мовою, якою будуть спілкуватися всі без винятку державні службовці, бізнесмени, яку будуть слухати та перекладати на міжнародних зустрічах (а не російську, як це було раніше, - "інтернаціональну мову"), - тобто стане мовою престижу. Сьогодні - це той день, коли соромно не за українську мову, а за її незнання, коли кажуть "ганьба" тим, хто не бажає її вчити, коли будь-який прояв суржику (що раніше, на жаль, набрав піку популярності - взяти хоча б "творчість" Сердючки) - перша ознака впливу масової "безкультурної поп-культури" та відсутності будь-якої ознаки інтелігентної людини. Наразі ми повертаємося до тих часів, коли мовна культура країни стає важливою, невід'ємноюскладовою її політики, суспільного життя. Вчорашніми правниками, урядовцями було зруйновано душу українця, занедбано мову, кінематограф, книгодрук - сьогоднішні повинні це відродити. У силах нової влади підтримати рідну мову, культуру, розвивати, піднімаючи до нових висот, її престиж - а отже, престиж нації" [2, 15-16].
Хотілося б згадати добрим словом і автора-упорядника цього дуже потрібного українознавчого видання. Валентина Крижанівська 1 вересня 2005 року очолила в НДІУ МОН України відділ філософії освіти і освітніх технологій. Народилася пані Валентина в селищі Іванів Іванівського району Одеської області і там провела свої дитячі і підліткові роки. Навчалася в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова на українському відділенні філологічного факультету. Після отримання вищої освіти почала працювати вчителькою української мови та літератури в спеціалізованій школі № 197 імені Дмитра Луценка в Києві. Треба відзначити, що В. Крижанівська пропрацювала в ній близько 18 років. У цей же час була обрана головою районного методичного об'єднання вчителів-словесників. З кінця 80-х років В.Крижанівська працює методистом, інспектором Святошинського районного управління освіти і науки Києва. З 1993 р. перебуває на посаді головного спеціаліста з мовної політики загальноосвітніх і українознавчих проблем у Головному управлінні освіти і науки Київської міської держадміністрації. Але навіть перебуваючи на таких високих і відповідальних посадах, пані Валентина ніколи не втрачала зв'язок зі школою. Вона там викладала українську мову та літературу за сумісництвом. Разом з тим, як чиновник високого рангу, В. Крижанівська активно пропагувала і сприяла розвитку українознавства як навчальної дисципліни в ЗОШ м. Києва. З 2003 р. пані Валентина почала працювати в НДІУ МОН України у відділі філософії освіти і освітніх технологій і пройшла шлях від наукового співробітника до завідувача відділом. Під її керівництвом відділ активно готується до проведення 19-21 жовтня 2006 р. у Києві Міжнародного конгресу "Українська освіта у світовому часопросторі: стан і перспективи". Ми переконані, що цей науковий захід пройде на високому рівні, тому що В. Крижанівська завжди відповідально ставиться до своєї роботи. Зокрема, ще у 1986 р. вона отримала звання "Вчитель-методист" та нагороджена знаком "Відмінник народної освіти". Також вона має такі урядові відзнаки: медалі "1500-річчя м. Києва", "Ветеран праці" (до речі, цю відзнаку давали лише тим, хто пропрацював на одному робочому місці 20 років, а В. Крижанівська отримала її в 42 роки). Тому нам, вченим-українознавцям, дуже приємно мати у своїх лавах таку відповідальну, професійну, працьовиту, креативну особистість і просто чарівну жінку як Валентина Петрівна Крижанівська.
Ми переконані, що українознавча праця "Українська мова - моя мова. З творів-роздумів київських школярів і студентів. Продовження розмови через п'ять років" посприяє формуванню у вітчизняному соціумі сприятливого середовища для розвитку української мови. А об'єднавши зусилля свідомих українських громадян, можна буде врятувати і розвивати рідну мову у ІІІ тисячолітті.
Література:
1. Кононенко П.П. Свою Україну любіть… - К.: Твім Інтер, 1996. -С. 224. "Українська мова - моя мова. З творів - роздумів київських школярів і студентів. Продовження розмови через п'ять років" /Укладач - Крижанівська В.П. - К.: Міленіум, 2005. - 64 с.
Loading...

 
 

Цікаве