WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Сучасний стан і перспективи розвитку української мови на теренах України у XXI столітті - Реферат

Сучасний стан і перспективи розвитку української мови на теренах України у XXI столітті - Реферат

бережного ставлення до української мови, особливо серед підростаючого молодого покоління Української держави, є надзвичайно важливі у ІІІ тисячолітті. Саме тому вчений-українознавець В. Крижанівська у своїй передмові наголосила: "Спало на думку знову зустрітися з тими учнями, які п'ять років тому писали твори-роздуми про своє ставлення до державної мови, дізнатися про сьогоднішнє бачення ними цієї проблеми, про те, що змінилося в їхній свідомості за цей час. Перший заступник Міністра освіти і науки Б. М. Жебровський підтримав наш проект і взяв участь у його здійсненні. Пропонуємо прочитати ці відчайдушні, відверті до болю, іноді категоричні, але глибокі міркування молодих українців про себе - громадян незалежної держави, які пов'язують своє майбутнє з її прийдешнім. Роздуми київських школярів (багато з них сьогодні - студенти вищих навчальних закладів) - це урок усім, хто пише і приймає закони, хто навчає і виховує дітей і молодь. Всі вони переконують у тому, що молодь заговорить українською, бо вже сьогодні вона мислить по-державницьки, по-громадянськи. Окремо подаємо пропозиції юних київських авторів щодо вирішення мовної проблеми. Зверніть на них увагу! Діти нашої держави дуже сподіваються на те, що нова влада не лише підтримає українську мову, культуру, але й підніматиме до нових висот її престиж, а отже - престиж нації" [2, 8].
Уважно читаючи щирі роздуми київських учнів і студентів про українську мову, її сьогодення і майбуття, ми починаємо усвідомлювати, що мова - це не тільки засіб спілкування, це - філософія життя, особливо в Україні. У переважній більшості європейських країн, народи яких здобули свою державність як у Середньовіччі, так і в Нові та Новітні часи, їх рідна мова розвивалася по висхідній, опановуючи усі стани та прошарки суспільства, кількісно та якісно. А якщо траплялися в їх житті періоди стагнації чи регресу, то це були поодинокі випадки - винятки з правил. На противагу цьому, український народ, який досить тривалий час свого існування не мав власної державності і перебував у складі інших державних утворень, змушений був постійно захищати та відстоювати право розмовляти своєю рідною мовою.
Доля української мови завжди була тісно та нерозривно пов'язана з цивілізаційним процесом в Україні, з формуванням і становленням українського народу та його етнонаціональними державотворчими змаганнями як у минулому, так і на сучасному етапі. Ми переконані, що рідна мова є одним з найважливіших етнічно-національних ознак. Саме вона забезпечувала єдність українського етносу, розчленованого в ХІХ - ХХ ст. багатьма державними кордонами могутніх імперій, розмежованого політичними, економічними, культурними, соціальними й конфесійними чинниками. Безсумнівно, що рідна мова для свідомих українців була, є та буде концентрованим виразом національно-патріотичної ідеології. Українська мова, на наше тверде переконання, є одним із найважливіших елементів соціально-політичного, естетично-етичного, мілітарного та психологічного цілісного народного буття, всі чинники якого у нерозривній єдності й підсумку творять з населення України українську політичну націю. Та, на превеликий жаль, ми, українці, хоча вже більше чотирнадцяти років живемо у власній державі, так і не стали політичною нацією. Навіть після доленосної Помаранчевої революції листопада-грудня 2004 р., коли ми нарешті заявили на повний голос всьому світові про себе як про свободолюбний народ, українців знову розділяють за мовними, політичними, релігійними, соціальними й економічними чинниками. Надзвичайно правий вчений-українознавець П. Кононенко, який писав ще у 1996 р. (ці слова залишаються актуальними і зараз): "Стало очевидним, що Україна не тільки знесилена економічно, а й вражена страшною внутрішньою хворобою денаціоналізації, що неминуче породжує явища деморалізації та дегуманізації, втрати волі до самодостатнього життя, а тим самим і самореалізації та здійснення визначеної природою історичної місії" [1, 3].
У більшості творів-роздумів київських учнів і студентів аналізується той історичний шлях, який пройшла Україна за часи своєї незалежності, за 1991-2005 роки та місце і роль української мови в цьому нелегкому цивілізаційному процесі. Так, Сергій Панус, учень 10 класу ЗНЗ № 230, пише: "Я і українська мова… П'ять років тому моя вчителька запропонувала подумати над цим питанням. У моєму роздумі були тривожні ноти. Брак українських книжок, брак українських телепередач, вчителі рідної мови (як і всі інші, але від того не легше) нагадують божевільних оптимістів, над якими держава проводить експеримент: чи зможуть навчити гідності, честі й любові дітей ті, в кого це забрали? Минуло п'ять років. Для мене це дуже багато. А найголовніше те, що з'явилася віра і надія на краще. Все частіше на вулицях рідного міста чути рідну мову. Хтось засміється, почувши таку "зміну", але для мене це дійсно дуже важливо. Саме в такі моменти я відчуваю себе частинкою великого народу, відчуваю, що я вдома, свій серед своїх. А як щиро я радів та пишався, коли до Майдану була привернута увага всієї планети й українською мовою лунали слова волі, правди, українською мовою до нас зверталися найповажніші особи всього світу, цим самим перекресливши "переживання" деяких політиків, що з однією державною мовою нам не прожити, що це закриває нас від світу. Але Майдан інакше повернув питання мови. Поважайте, перш за все, себе. Скажіть українською, що Ви - українці, і світ буде Вас поважати" [2, 10-11].
Так вважає і Христина Аугутіте, учениця 9-го класу ЗНЗ № 131: "А в чому сила українського народу? На це запитання багато українців можуть відповісти - "в его истории, языке и таланте". Мало хто зможе відверто сказати чистою українською мовою: "сила українського народу - в його мові". Багато загарбників прагнули зробити її "німою калікою". Але навіть в такі "чорні"часи українська мова лунала в серцях українців. Вона виливалась в світ чи то в невеличких, але сповнених щирих почуттів віршах, чи то в пісні, яка лилася вгору, виплескувала всю душу України. В Україні настали нові часи. Проте на вулиці, в транспорті, усюди ще лунала чужа - російська мова. А українська - мовчала… Мовчала доти, поки український народ проголосив на "Помаранчевому" Майдані про себе вголос на всю Європу, на весь світ: "Україна - є! Вона буде завжди! Ми - українці! Ми - народ, який задушити неможливо! Ми - вільні, сильні, єдині!!! Разом нас багато - нас не подолати!" Я вірю в те, що в моїй країні буде панувати мова Кобзаря, Мавки, Каменяра! Події на Майдані сколихнули не тільки весь світ, а й українців. Вперше можна було побачити літніх людей, чоловіків, молодь, які під час виконання Гімну України на Майдані не соромились своїх сліз, а навпаки - з гордістю за рідний народ, за рідну державу намагалися підспівувати… Багато людей прокинулися від довгого сну, сну, в якому не було місця українській мові. На мою думку, Україна по-справжньому відроджується...Українська нація набирає сили. Вірю в те, що українська мова нарешті для кожного громадянина стане державною, а для кожного українця за походженням - ще й рідною" [2, 12-13].
З ними повністю погоджується Дмитро Єсипенко, студент 1 курсу Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який запевняє: "Можливо, дещо пафосно звучатиме твердження про те, що в Україні нещодавно таки відбувся корінний суспільний (в тому числі - і мовний) злам. Однак це дійсно сталося завдяки Помаранчевій революції кінця минулого, 2004 року. "17 миттєвостей осені-зими" змінили обличчя нашої країни. Вони об'єднали людей, згуртували їх в
Loading...

 
 

Цікаве