WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Сучасний стан і перспективи розвитку української мови на теренах України у XXI столітті - Реферат

Сучасний стан і перспективи розвитку української мови на теренах України у XXI столітті - Реферат

тисяч анкет з відповідями батьків і дітей, освітян, вчених, політиків, урядовців з усіх областей України та понад 20 зарубіжних країн, засвідчивши: проблема української мови є проблемою світовою. Чи розуміє це молоде покоління українців? І як воно мислить розв'язання проблеми української мови - і як рідної, і як державної? Зокрема та молодь, з якою ми вели діалог п'ять років тому? Щоб одержати відповідь, знову звертаємося до тих же респондентів, з якими вели діалог 2001 року. У їхніх відповідях - віра і радість, надія і плани, симфонія душ - красивих і добрих, розумних і патріотичних. Тут голос покоління, що неодмінно збудує Україну суверенну й демократичну, щасливу. Потрібно лише створити умови для повної самореалізації цих юних романтиків. І українська мова, а з нею й культура, посядуть гідне місце в Україні і світі" [2, 3].
У своїй передмові до цього важливого українознавчого дослідження "Українська мова у повсякденному житті юних киян" його автор-упорядник завідувач відділу філософії освіти і освітніх технологій НДІУ В. Крижанівська розповіла читачам історію створення цієї книги: "П'ять років тому - напередодні десятиріччя Незалежності України (у 2001 році ) - Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації запропонувало столичним школярам написати твори-роздуми на тему: "Я і українська мова" з метою почути їхні думки щодо причин, які заважають розмовляти українською в повсякденному житті. Виявилося, що ця тема хвилює і саму молодь. До нас надійшли тисячі учнівських роздумів про своє ставлення до української мови. Довіряючи свої найпотаємніші думки вчителю, усвідомлюючи себе українцями, писали діти з українських, російських, литовських та грузинських, вірменських і білоруських родин, п'ятикласники, які не пам'ятають себе неукраїнцями, і випускники, чиє дитинство пройшло ще в Радянському Союзі. Вони називали безліч причин відсутності українськомовного середовища в столиці: незнання, непрестижність, брак молодіжної культури, якісної української книги, низька мовленнєва культура батьків і частини педагогічних працівників, несприяння підняттю іміджу української мови, а також шанобливому ставленню до неї засобів масової інформації, традиційне російськомовне оточення тощо. На сторінках тисяч учнівських зошитів ми прочитали не перелік вивчених напам'ять гасел, а розуміння, що творення мовного середовища залежить і від них самих. Частина творів-роздумів видана окремою книжкою у видавництві "Педагогічна преса", журналі "Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах", а пропозиції дітей були враховані Головним управлінням освіти і науки Київської міської державної адміністрації при складанні проекту "Українська мова в столичній освіті" до Програми "Столична освіта" 2001-2005 роки" [2, 4].
Розуміючи важливість української мови в житті незалежної України в ХХІ ст., В. Крижанівська наголосила: "Упродовж п'яти років освітяни Києва працювали над створенням об'єктивних умов, які сприятимуть тому, щоб українська мова стала потрібною і престижною, змінять ставлення учнівської молоді до неї. Головне управління освіти і науки, педагогічні колективи столичних загальноосвітніх навчальних закладів значну увагу приділяли створенню українськомовного середовища, підвищенню якості навчання української мови, формуванню духовного світу, особистісного і мовленнєвого розвитку учнів її засобами, вихованню національної та людської гідності, патріотизму. У навчальні плани введено інтегрований курс "Українознавство", в якому особливе місце належить українській мові - невіддільній від буття, свідомості, характеру, від долі людини, нації, культури, від майбутнього Української держави. Головним управлінням освіти і науки Київської міської державної адміністрації, районними управліннями освіти створені належні умови педагогічним працівникам для вивчення української мови на курсах, постійно діючих семінарах. Шкільні бібліотеки значно поповнилися художньою, методичною літературою, словниками, довідниками. У Києві відкрито дванадцять закладів освіти з поглибленим вивченням української мови, серед них - школу з поглибленим вивченням українознавства. Особливим аналітичним інститутом, що його створено при Головному управлінні освіти і науки м. Києва, є Координаційна рада з питань функціонування державної мови в установах і закладах освіти столиці. В її складі - відомі вчені, методисти, вчителі" [2, 4-5].
Разом з тим, поряд із деякими здобутками, є цілий ряд значних недопрацювань у цій сфері, тому В. Крижанівська переконана: "… Необхідно зазначити, що, на жаль, державна підтримка у мовному питанні є недостатньою. Не здійснюється належний контроль за дотриманням чинного мовного законодавства. Не аналізується виконання державних програм з української мови, не в повній мірі виконується Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року №10-рп про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо використання державної мови у навчальному процесі в навчальних закладах України… У цей час у Верховній Раді реєструється законопроект №3410-8, в якому зазначено, що українська мова є, як і раніше, державною, але запроваджується також статус офіційних мов, якими на всій території мають бути українська і російська мови, а в адміністративно-територіальних одиницях, де широко розповсюджені інші національні мови, допускається, на підставі рішень місцевої влади, використання як офіційних також і цих мов. Законопроект дозволяє офіційно використовувати "мову прийнятну для населення даної місцевості". Передбачено визначати мову друкованих засобів масової інформації "їхніми засновниками", а виконання реклами - "державною або іншою мовою, на вибір рекламодавця". Продекламоване у пояснювальній записці до законопроекту "право вільно обирати і користуватися будь-якою мовою, будь-яку мову вивчати і підтримувати її розвиток", на нашу думку, є не що інше, як загравання з російськомовним населенням, більша частина якого є етнічними українцями, що й досі не усвідомили, чиїх батьків вони діти, на якій землі живуть. Вони живуть ще за принципом "моя хата скраю", у їхніх душах присутнє відчуття меншовартості, байдужість" [2, 5-7.].
Проте вона вважає, що не можна опускати руки й втрачати віру в краще майбутнє для свого народу, для його рідної української мови і держави: "Безперечно: велика відповідальність за це покладається і на вчителів. Їм належитьсамовіддано піднімати з глибин пласти духовних цінностей українського народу, що мають стати основою для виховання в молодого покоління почуття національної гідності, а також формувати мовну культуру особистості, маючи своїм основним знаряддям Слово, яке здійснює інтелектуальне пробудження людини, її свідомості, об'єднує український народ. Від культури мовлення управлінців, директорів загальноосвітніх навчальних закладів, педагогічних колективів залежить, чи матимуть учні зразки літературної мови, чи посяде вона належне місце в їхньому повсякденному житті. На жаль, частина їх, серед яких є і молоді директори, все ще не послуговується державною мовою під час виконання службових обов'язків. А чи усвідомлюють всі, хто причетний до вирішення проблем державної мови, що сьогодні вони втрачають авторитет у молоді, яка під час Помаранчевої революції на центральному київському майдані довела Україні і всьому світові: вона не денаціоналізована прагматично налаштована маса, а свідомі українські громадяни" [2, 7-8].
Ми переконані, що кожен крок на цьому тернистому шляху, кожна реальна дія, яка сприяє у вітчизняному соціумі ствердженню поваги, любові,
Loading...

 
 

Цікаве