WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Стан дослідження законів історії у новітній філософсько-історичній думці України - Реферат

Стан дослідження законів історії у новітній філософсько-історичній думці України - Реферат

веде обсервацію законів історії, йому слугує автохтонність, тобто Україна. Зокрема, І.Бойченкоконстатує, що в Україні тривалий час функціонував "традиційний, або класичний", тобто лінійно-механістичний, варіант інтерпретації законів історії. Але одночасно з цим варіантом існуюча некласична інтерпретація законів історії не розроблялася внаслідок різних причин. Через це дослідник цілком справедливо констатує обмеженість розуміння законів історії "у нашій філософсько-історичній, соціально-філософській та філософсько-соціологічній літературі", котра до цього часу, в основному, залишається на ґрунті "лінійного одновимірного підходу до закономірностей історії" [1, 411].
Заодно цілком слушно І.Бойченко відмежовується від об'єктивістичного намагання уніфікувати погляди різних дослідників, зводячи їх до "спільного знаменника" або "до всього кращого", взятого з різних учень. Намагання уніфікувати розмаїття суджень про закони історії дослідник логічно називає "органічним породженням командно-адміністративної системи і зорієнтованою на жорстке підпорядкування суспільної науки потребам, інтересам і цілям політики" [там само].
Підкреслимо, що пізнавальні можливості онтологічного, теоретико-пізнавального й антропологічного підходів І.Бойченко застосовує при розгляді трьох методологічних стратегій інтерпретацій - класичної, некласичної та антропологічної. Причому антропологічний погляд на закони історії в системі уявлень дослідника визначається як центральний і такий, що властивий як класичній, так і некласичній інтерпретаціям. Адже при вивченні законів історії потрібно враховувати не тільки існування суспільства, але й буття людини, особистості [1, 412].
Найважливішу ознаку класичної інтерпретації законів історії І.Бойченко вбачає у приматі лінійно-хронологічного погляду та в значному домінуванні субстанціонально-монологічного підходу. Найбільше він притаманний у наш час марксизму-ленінізму, позитивізму та різним проявам гегельянства. При цьому класичний підхід перебільшує значущість субстанціональності та робить постійні спроби створити універсальну систему всеохоплюючих законів цілераціональної діяльності. Крім цього, дослідник відзначає, що в західноєвропейській філософській літературі визнається наукова й практико-політична шкідливість зведення законів історії до ролі інструмента того чи іншого різновиду тотального політиканства [1, 429]. Заодно прагнення подолати обмеженість традиційного підходу до тлумачення законів історії зумовило пошуки методологічних альтернатив.
Безпосередня альтернативність у дослідженнях законів історії нині набула форми протилежності класичному раціонально-детерміністичному й діахронному тлумаченню. Вона тісно пов'язана з опорою на синергетичне вчення про дисипативні системи, до числа яких включається й суспільство. "З позицій нелінійного аналізу, - зазначає І.Бойченко, - суспільство постає як система не тільки складна, а й дисипативна. Тобто система, якій, на відміну від систем консервативних, притаманні якісні й необоротні зміни" [1, 435].
Найвиразніше цей напрямок досліджень проявився в межах загального "синергетичного повороту" в європейській філософії історії, що настав переважно з 70-х років ХХ ст. Проте в Україні некласичний напрямок дослідження законів історії тільки починає розгортатися. "Праці монографічного характеру з цієї проблематики поки що відсутні, по суті, повністю. Явно бракує навіть спеціальних наукових розвідок на рівні статей чи розділів монографій, хоч ця тематика за сучасних умов стає дедалі актуальнішою" [1, 435].
Зазначимо, що І.Бойченко в багатьох аспектах утримується від суджень, наприклад, про те, скільки нині відомо законів історії або принаймні які із сформульованих у філософії історії законів не повинні викликати заперечень. Правда, при антропологічній інтерпретації вчений висловлюється в тому смислі, що закони історії в антропологічному вимірі постають визначальними щодо законів, котрі формулюються в субстанціональному вимірі. Антропологізм передбачає опору на смисложиттєві критерії. "Тут у центрі уваги, - вважає І.Бойченко, - смисложиттєві, внутрішні закони, творцем, носієм і провідником яких у життя виступає людина" [1, 438]. Тому людиноцентризм - це наріжний закон історії, бо не історичний процес, "а, навпаки, саме буття людини є основою і формою вияву історичної реальності". Через це в антропологізмі "на перший план виходить тлумачення закону як об'єктивного закону виникнення суб'єктивності" [1, 439].
Другим же за вагомістю в структурі законів історії І.Бойченко вважає "самопізнання й самоздійснення індивідуальної людської істоти" [1, 443]. Закон цей, на думку вченого, пояснює співвідношення свободи особи і суспільної необхідності, мікро- і макрокосму, суть самопізнання, горизонт актуалізованої сучасної та горизонт історичної свідомості тощо.
Підсумовуючи аналіз стану дослідження проблеми законів історії в українській новітній філософсько-історичній літературі, підкреслимо, що саме І.Бойченко, по суті, вперше упродовж всієї історії української філософської думки, підійшов до цієї проблеми не тільки як новатор, але і з глибоким розумінням важливості її вирішення для функціонування філософії історії та українського суспільства. Одночасно його дослідження виявило і складнощі вивчення законів історії.
Так, різні автори більше схильні згадувати про закони й закономірності історії, аніж пояснювати й визначати їх конкретний зміст. Одночасно виявляється, що визнання чи невизнання законів історії методологічно залежить від трактування поняття "історія". Якщо історія тлумачиться як синонім української "оповіді", тоді закони історії мають розумітися як закони оповіді. Якщо ж історія трактується як "об'єктивний процес розвитку суспільства", тоді слід говорити не про закони історії, а про закони суспільства, про які мовиться в тексті оповіді.
Вивчення стану дослідження проблеми законів історії в новітній українській філософсько-історичній думці дозволяє також констатувати, що вітчизняна історія та джерельна база дослідження цих законів, по суті, не вивчена. Отже, дана проблема належить до актуальних і перспективних тем нових досліджень.
Література:
1. Бойченко І.В. Філософія історії. - К.: Знання, 2000.
2. Історична наука: термінологічний і понятійний довідник.: Навчальний посібник. / В.М.Литвин, В.І.Гусєв, А.Г.Слюсаренко та ін. - К.: Вища школа, 2002.
3. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). - К.: ARK-UKRAINE, 1996.
4. Литвин В.М. Україна - 2004. Події. Документи. Факти.: У 3 т. - К., 3 Медіа, 2005. - Т. 1.
5. Потульницький В.А. Українська та світова історична наука: рефлексії на межі століть// Український історичний журнал. - 2000.- № 1.
6. Реєнт О.П. Деякі проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст.: стан і перспективи наукової розробки// Український історичний журнал. - 2000.- № 2.
Loading...

 
 

Цікаве