WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Стан дослідження законів історії у новітній філософсько-історичній думці України - Реферат

Стан дослідження законів історії у новітній філософсько-історичній думці України - Реферат


Реферат на тему:
Стан дослідження законів історії у новітній філософсько-історичній думці України
Проблема законів історії актуалізувалася в міжнародній, в тому числі й українській, філософсько-історичній думці, по суті, від середини ХІХ ст. Тоді марксизм, а одночасно з ним і позитивізм, поставили мету виробити наукову засаду створення нового суспільства. Марксизм розглядав нове суспільство як комунізм, що змінить революційним способом, але на основі матеріалістичного розуміння історії та "наукового комунізму", капіталізм. Позитивізм же (О.Конт, Г.Спенсер, Е.Дюркгейм тощо) намагався створити наукове вчення про суспільство, що ґрунтується на засадах соціально-політичного й ціннісно-економічного плюралізму, дещо суперечливо і скептично ставлячись до вчення про прогрес і розвиток суспільства.
Після розпаду СРСР, на початку 90-х років ХХ ст., загальний інтерес до теми законів історії на теренах країн СНД, отже і в Україні, упав. Річ у тім, що в Україні протягом принаймні останнього піввіку проблема законів історії ґрунтовно не аналізувалася. Вирішення її бралося на віру із настанов марксизму-ленінізму. Тому після розпаду СРСР мільйони людей зневірилися в тому, що марксизм-ленінізм запропонував справді наукову версію створення нового суспільства на основі знання законів історії. Виникла й підозра, що такі закони взагалі не існують, бо їх з успіхом може замінити конституція держави.
Мета даної статті полягає в тому, щоб проаналізувати стан розробки проблеми законів історії у новітній філософсько-історичній літературі, точніше - в публікаціях українських авторів, що з'явилися протягом останніх п'ятнадцяти років. Об'єктом дослідження в цьому смислі для нас є вирішення проблеми законів історії в українській філософській та історичній літературі, в той час як безпосереднім предметом є стан вивчення цієї проблеми в новітній українській науковій думці. Джерельною базою в даному разі є праці В.Андрущенка, І.Бойченка, В.Кременя, В.Лук'янця, М.Михальченка, О.Реєнта, Н.Яковенко, Т.Ящук та інших вітчизняних дослідників, котрі прямо чи опосередковано торкаються проблеми законів історії.
Методико-методологічною базою нам слугують як праці вказаних вище вчених, так і традиційні для української філософії принципи автохтонності, антропоцентризму, екзистенціальності, субстанційного плюралізму тощо.
Ставлячи за мету дослідити розробку теми законів історії у новітній філософсько-історичній літературі, очевидно, потрібно брати до уваги, передусім, те, як сприймають цей стан професійні історики після того, як зникла в Україні світоглядно-методологічна монополія марксистсько-ленінської філософії, котра обґрунтовувала тезу про існування законів історії, а історики спиралися на неї у своїх розвідках. "Сучасна вітчизняна історична наука, - констатує історик та історіософ О.Реєнт, - нагадує флот без пізнавального прапора. Методологічна невизначеність більшості авторів засвідчує прикрий факт відсутності чітких наукових засад, апробованого методологічного інструментарію. Результатом цього є поява праць, що, у кращому разі, човгають рейками, прокладеними ідеологами партапарату радянської доби, а в гіршому - линуть у вільне плавання з вітрилами, в які дмуть вітри кон'юнктури" [6, 3].
Зауважимо також, що й вислови "історія" та "історичне", можливо, ліпше іноді брати в лапки, тому що нині спостерігається значний розкид думок з приводу того, що потрібно, а що не потрібно визнавати історією. Нерідко під історією розуміють деякий аспект політології чи вчення про держави. Так, В.Потульницький пише про те, що "історія є в основному історією держав і державоподібних суспільних одиниць та інститутів, а також ідей, котрі ведуть до їх створення" [5, 4]. Таке розуміння історії загалом випливає із твердження, котре поділяють і окремі українські спеціалісти в галузі філософії історії, згідно з яким "історія - це політика, перекинута в минуле" [3, 20].
Зважаючи на розмаїття тлумачення поняття "історія", а також на те, що нашим завданням є аналіз стану досліджень проблеми законів історії у новітній філософсько-історичній вітчизняній літературі, обмежимось визначенням цього поняття. Тобто в даній статті йдеться, насамперед, про ту частину наукової літератури, котра інтерпретує історію не як "історію держав", а як "спеціально-наукову дисципліну" або просто як суспільну науку. Об'єктом цієї науки, як пише Я.Калакура, є "історична дійсність, процеси, події, явища і фрагменти історичного розвитку, його дійові особи, вся сукупність умов, що характеризують життя суспільства і впливають на нього, тобто все, на що спрямовано пізнавальну функцію історичної науки" [2, 270].
Вказане вище визначення поняття "історії" як науки та об'єкта її вивчення найпоширеніше в суспільстві. Воно не викликає якихось суттєвих заперечень з боку основної маси вчених, котрі вбачають в історії науку "про розвиток суспільства" або, як відзначає філософ В.Гусєв, про "конкретне і розмаїте життя людства в усіх його виявах в історичній послідовності, починаючи з появи людського суспільства до наших днів" [2, 178 - 179]. Вважається у зв'язку з цим, що "історична наука повинна зрозуміти і пояснити описувані факти. На підставі аналізу їх у сукупності вона з'ясовує сутність специфічних законів розвитку суспільства, особливості історичного процесу окремих країн і народів порівняно з іншими" [2, 179].
Підкреслимо, що викладене вище опорне для даної статті визначення історичної науки, її завдань та об'єкта дослідження взяте з навчального посібника "Історична наука: термінологічний і понятійний довідник" (2002 р.). Зумовлене це тим, що дана праця є навчально-пізнавального призначення, а подібні праці, як правило, узагальнюють значний обсяг різноманітних інтерпретацій, типових як у наукових дослідженнях, так і в межах навчального процесу. Здавалося б, що, визнавши закони історії аспектом предмета історії як науки, згадане видання повинно було б і репрезентувати ці закони. Адже головним завданням будь-якої науки, і це визнають самі історики, є встановлення фактів, а далі - виявлення законів на основі дослідження співвідношень між фактами.
Історія в цьому відношенні, зазначає М.Варшавчик, спочатку "завжди наявна в актах первинної орієнтації людей у вигляді традицій, норм, настановлень, авторитетів, цінностей, мови, звичаїв, ритуалів тощо, а також осмисленого вживання матеріальних предметів культури" [2, 305]. Після дослідження цих "актів" та встановлення фактів, потрібно теоретично з'ясовувати надані чуттєво зв'язки фактів і визначати закони історії, представлені опосередковано "актами" і фактами.
Проте, на жаль, питання про закони історії не розглядається у згаданому навчальному посібнику. Тому створюється враження, що існування законів, хоча й декларативно визнається вченими, та все ж вони не належать до основних понять історичної науки. Тобто про закони історії деякі автори згадують, але часто-густо це робиться побіжно, без усвідомлення
Loading...

 
 

Цікаве