WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Соціальний порядок як атрибут політичної системи українського суспільства - Реферат

Соціальний порядок як атрибут політичної системи українського суспільства - Реферат


Реферат на тему:
Соціальний порядок як атрибут політичної системи українського суспільства
Дослідження проблеми соціального порядку безпосередньо пов'язані з соціологічними розвідками таких відомих соціологів, як Е.Дюркгейм, Г.Зіммель, П.Сорокін, Дж.Морено, Г.Спенсер, Дж. Нісбет, П.Бергер і Т.Лукман та ін., що здійснювалися переважно у площині уявлень про соціальний простір та соціальний час. Так, зокрема Дж.Нісбет, соціальний порядок визначає як такий тип відносин між людьми, що характеризується високим рівнем соціальної взаємодії, моральної єдності й успадкування в часі.
У науковій літературі можна вважати усталеними два основних підходи щодо розуміння сутності соціального порядку.
Представники структурно-функціонального аналізу (Т.Парсонс, Р.Мертон, К.Девіс, У.Мур) соціальний порядок вважають результатом злагодженого функціонування суспільства, його підсистем заради цілого як своєрідної системної якості (нормативного порядку, злагоди, стабільності, соціальної рівноваги, консолідації тощо). Скажімо, Т.Парсонс соціальний порядок визначав як такий, що заснований на підтримці та прийнятті соціальних норм і цінностей. Для Р. Нісбета соціальний порядок постає як своєрідний тип відносин між людьми, які (відносини) характеризуються високим рівнем особистої близькості, соціального взаємозв'язку, моральної єдності й спадкоємності в часі. Тобто порядок розглядається як основа стабільності та каркас соціальної будівлі, умова конструктивного реформування та розумного стримування суб'єктивістських амбіцій, подолання соціальної зневіри та недопущення безладдя. Натомість, спокій тлумачиться як своєрідний соціальний баланс між індивідуалізмом, взаємодією людей та індивідуальною активністю, високою мірою особистих взаємосимпатій з одночасною повагою до особистості (розумний егоїзм).
Конфліктуалістська трактовка соціального порядку (К.Маркс, Р.Дарендорф, Л.Козер, Е.Райт, Дж.Рекс) полягає у використанні понятійно-термінологічного апарату соціальної нерівності, протистояння, напруги і навіть боротьби, оскільки останні долають "слабкі ланки" соціальної системи (антагонізм інтересів, їх протиборство), перетворюються у своєрідну рушійну силу соціальних змін, утвердження соціального порядку.
Модерні інтерпретації соціального порядку розглядають його як результат соціального конструювання, впорядкування соціального простору, його легітимізації (розвитку як процесу) та легітимації (закріплення як результату) певним суб'єктом дії - індивідом, групою чи класом (П.Бурдьє, Е.Гідденс).
Складовою соціального порядку можна розглядати правовий порядок. В умовах України йдеться, передусім, про формування такого правового порядку (у межах демократичного політичного режиму), який ґрунтується на засадах соціально орієнтованого ринкового господарства, балансу в розмежуванні та взаємодії приватно- і публічно-правових основ суспільного ладу. Саме цей баланс можна розглядати як передумову досягнення оптимального співвідношення між саморегулюванням суспільних процесів та їх державною організацією і управлінням, досягненням рівноваги між економічною ефективністю суспільного виробництва та соціальною справедливістю розподілу його результатів - матеріальних і духовних благ. Зазначений баланс формує засади оптимального співвідношення між свободою волі індивіда та юридичною рівністю людей, їх правами, обов'язками та відповідальністю, між правовою культурою, правосвітоглядом, правосвідомістю та правовим порядком [2, 17-18].
У випадку, коли не спрацьовують ціледосяжна, адаптивна й інтегративна функції життєдіяльності суспільства, важлива роль відводиться процесам самоорганізації. Так, за А.Смітом, у випадку, коли правитель не спроможний подолати аномічний стан суспільства (що характерно для країн з перехідною економікою), утвердити соціальний порядок як нормативний, мають бути забезпечені щонайменше три первинних умови як засоби самоорганізації: а) раціоналізація дії на суб'єктному рівні - фізичних і юридичних осіб - щодо можливості легітимно вести свою справу, сприяти чи хоча б не заважати кожному суб'єкту соціальної дії, що дозволяє унормувати соціальні процеси, надати їм цілеспрямованого характеру; б) запровадження легких податків як засіб стимулювання розвитку підприємництва, його прозорості, недопущення його "тінізації" або ж, навпаки, сприянні його "детінізації"; в) не припускатися конфронтації, забезпечити соціальний мир і спокій, злагоду в країні.
Важлива роль щодо забезпечення соціального порядку належить механізмам утвердження політичної відповідальності, зокрема на засадах пропорційної виборчої системи. На жаль, українському виборцю вкотре пропонують вибирати між родинними партіями і блоками та уявною, принаймні поки що, політичною відповідальністю. Адже остання формується етично й політично безвідповідально. Звідси виникають цілком слушні запитання. По-перше, чи можна будувати праведну справу неправедними засобами? По-друге, запропоновані Законом України "Про вибори народних депутатів України" норми у цій частині набувають характеру викликів. По-третє, скільки знадобиться часу й опосередкованих механізмів, які матимуть своїм логічним наслідком політичну відповідальність як процес і результат діяльності? Вважаю, що відповіді на означені питання визначатимуть сутність соціального порядку як атрибуту політичної системи в Україні.
В умовах сьогоднішнього стану України - процесу трансформаційних змін - особливого значення набувають питання розробки концептуальних засад модернізаційного розвитку, засадничою підвалиною якого могла б послугувати національна ідея.
Виходячи з досвіду цивілізованих країн світу, можна сказати, що сучасні США, мабуть, не відбулися б як постіндустріальне суспільство, якби ще в роки "великої депресії" не був проголошений "Новий курс" Ф. Рузвельта. Держава Ізраїль за історично короткий строк, завдячуючи ідеї "Землі обетовани", кратно виросла і зміцніла, перетворилася у бастіон на Близькому Сході. Здається, що важливість осягнення сутності національної ідеї починає розуміти політична еліта Росії, її політики. Б. М. Єльцин, колишній президент, неодноразово наголошував, що Росії потрібна загальнонаціональна ідея, яка згуртувала б націю, об'єднувала і піднімала людей на відродження, стала б противагою політичному розбрату. Віддає належне російській ідеї як засобу консолідації суспільства і В.В. Путін.
Вбачаємо, що так само, як Росії потрібна російська ідея, Україні, як державі, так і суспільству, має бути властива українська національна ідея як інтегруюча, об'єднуюча, спонукальна, що допомогла б нам встановити наше коріння і генезу "Звідки ми?", нашу сутність "Хто ми?", наше сучасне і майбутнє "Куди йдемо?", утвердити правову соціальну державу і сформувати громадянське суспільство.
Кілька аргументів на "захист" національної ідеї:
- поява у центрі Європи суверенної України стала потужним консолідуючим та стабілізуючим геополітичним чинником, котрий, попринегаразди сьогодення, сприяє повноцінному національному відродженню, започаткуванню основоположних норм демократії та цивілізованого життя, торує шляхи до світового співтовариства народів та
Loading...

 
 

Цікаве