WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Слов’яни і навколишній світ - Реферат

Слов’яни і навколишній світ - Реферат

придніпровських слов'янських племен із степовими народами займають хозари. Розбивши болгар і підкоривши значну частину інших тюркських та аланських племен, хозари в середині VІІ ст. утворюють могутній Хозарський каганат, який проіснував до кінця Х ст. Крім прикаспійських, приазовських та східної частини причорноморських степів частини Криму, у складі Хозарії знаходились степові й підгірські землі сучасного Прикубання і Дагестану. Хозарські кагани наклали данину на ряд сусідніх слов'янських племен (сіверян, радимичів, в'ятичів і полян), на північнокавказькі племена та інші. Столицею Хозарії було м. Ітиль, що знаходилось у гирлі Волги. Крупним ремісничим і торговим центром був Саркел у нижній течії Дону. На межі степу і лісостепу, тобто в пограниччі слов'ян, болгар і хозар, у VІІ- VІІІ ст. існувало городище, розташоване біля сучасного села Пастирського. Воно було крупним ремісничим центром, у якому, за характером археологічних матеріалів, уживались і плідно працювали тогочасні слов'янські і хозарсько-болгарські ремісники, висококваліфіковані майстри своєї справи. Це городище - свідоцтво конструктивних відносин слов'ян і народів степу, що часто змінювались воєнними грабунками з боку кочівників.
Хозари залишили археологам порівняно високу Салтово-Маяцьку археологічну культуру. Її локальні варіанти засвідчують наявність у складі каганату багатьох різноетнічних племінних груп. Три найбільші об'єднання поруч з хозарами та аланами утворили болгари. Не менш строкатим було населення каганату і за віруваннями, хоча в багатьох містах язичники уживалися з мусульманами, християнами та юдеями. Відносини між ними стали псуватися і приводити до усобиць, коли на початку ІХ ст. хозарські кагани оголосили державною релігією юдаїзм. Це привело Хозарську державу до занепаду, хоч останніх ударів завдали Хозарському каганату київські князі в Х ст. Походи Олега та Ігоря на Каспій розхитали хозарську могутність, а князь Святослав, зруйнувавши столицю Ітиль, поставив вирішальну крапку в її існуванні. Так, разом з Хозарським каганатом київські князі знищили і той заслін, який охороняв землі Київської Русі від грабіжницьких номадів-кочовиків степу, зокрема печенігів і половців.
Перша літописна згадка про печенігів датується 915 р. "Уперше прийшли печеніги на Руську землю і, вчинивши мир з Ігорем, пішли до Дунаю". Протягом 120 років, починаючи від першої згадки про них, руські дружини 16 разів воювали з печенігами. Тричі вони підступали під Київ. У 972 р. печеніги біля дніпровських порогів напали на дружину князя Святослава Ігоревича, що повертався з Болгарії, і вбили його.
Князь Володимир Святославович для захисту від кінноти печенігів на пограниччі зі степом і навколо Києва збудував кріпосні й земляні укріплення, так звані "Змійові вали", в основі яких були закладені дерев'яні кліті. Вали були посилені ровами із зовнішнього і внутрішнього боків. У 1036 р. війська печенігів, що підійшли під стіни Києва, розбив князь Ярослав Мудрий. Під тиском половців, які насувалися з Приаралля і Русі, переважна частина печенігів відкочувала на південний захід, у Нижнє Подунав'я і на Балкани, інші підкорилися руським князям або половцям.
На кордонах Київської Русі половці з'явились у 1055 р.(давньоруська назва "половців" означає світло-жовті). Вже 1060 р. вони спробували пограбувати південноруські землі. За підрахунками істориків, половці, які розтягнулися від Волги до Дунаю, здійснили 46 значних набігів на руські князівства. Неодноразово запрошені давньоруськими князями, половецькі загони брали участь у міжусобних князівських братовбивчих війнах за вотчини, владу над Києвом чи іншими адміністративними центрами, грабуючи мирне населення як союзників, так і їх противників. Боротьба руських дружин з половцями знайшла свій широкий відгук у давньоруській літературі, яка закликала князів до об'єднання у боротьбі проти "поганих". Невідомий талановитий автор "Слова о полку Ігоревім" з болем і пристрасним патріотизмом описує нещасливий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців. І літописці, і автори "красного" письменства, описуючи тяжке лихо, якого зазнавало землеробське населення Київської Русі від номадів степу, закликали князів до єдності і спільних походів у "половецьке поле".
Разом з тим, багатовікове сусідство слов'ян із степовими народами не слід зводити лише до конфронтації. Територіальна близькість, осідання кочівників на землю і їх заняття землеробством, торгівля, а також перехресні шлюби, зокрема шлюбні зв'язки князів з ханськими дочками, закріплювали їх мирні угоди і знижували гостроту протистояння. Найяскравішим прикладом повного збігу політичних і навіть життєвих інтересів може служити болгарсько-слов'янський симбіоз, який почався у Наддніпров'ї, а завершився утворенням дунайської слов'яно-болгарської держави - Болгарії. Очолена на початку свого утворення болгарськими вождями, вона стала однією з перших слов'янських держав на території римського лімесу. Болгарське кочове населення поступово було асимільоване слов'янськими землеробами, і від тюрків залишилась одна тільки назва.
Підводячи підсумки, можна сказати, що відносини слов'янського населення з кочовим степом у домонгольський період, не дивлячись на жорстке протистояння, періодами замінялися на партнерство.
Література:
1. Літопис Руський (За Іпатським списком, в перекладі Л.Є. Махновця). - К., 1989.
2. Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный период (під ред. В. Д. Барана). - К., 1990.
1. 3.Грушевський М. Історія України-Руси.-Львів, 1904р.- Т. 1.
2. 4.Артамонов М. И. История Хозар. - Л., 1962.
3. 5.Давня історія України. - К., 2000. -Т. 2-3.
4. 6.Яковенко Н. Нариси історії України. - К., 2005.
Loading...

 
 

Цікаве