WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Розроблення українознавчої проблематики вченими УВАН - Реферат

Розроблення українознавчої проблематики вченими УВАН - Реферат

Німеччині, Франції, Данії, Голландії, Італії, Фінляндії, Бразилії, Японії та інших країнах.
За час своєї п'ятдесятирічної діяльності (1950 - 2000) УВАН здійснювала активну наукову й громадську роботу. Зокрема, за цей час її членами прочитано 1056 доповідей, проведено 355 наукових конференцій, 68 семінарів, 59 концертів, 15 мистецьких виставок. Весь час поширюється наукове значення роботи УВАН, збільшуються зв'язки з американськими та іншими науковими установами.
У II пол. XX ст. вийшло 22 числа "Бюлетеня УВАН у США", 24 числа щорічних "Новин УВАН у США". У них вміщені доповіді, виголошені на засіданнях УВАН, а також з'являлися окремі монографії, присвячені різним українознавчим питанням, у тому числі й розбудові українського суспільства й держави.
Вагоме місце серед них займають праці з красного письменства, його історії й теорії. Відзначимо насамперед "Історію української літератури. Від початків до доби реалізму" проф. Д.Чижевського. Після давно забутих, заборонених і вилучених з ужитку нарисів С.Єфремова, М.Зерова, А.Шамрая, Ол.Дорошкевича це була об'єктивна і справді наукова історія української літератури, по новому побудована, з багатьма цікавими і свіжими спостереженнями і мала велике культурне й громадське значення. Другим вартісним виданням УВАН з ділянки історії літератури є великий на 807 сторінок том історико-літературних статей, розвідок та біобібліографічних матеріалів, репресованого й загиблого в 30-х роках відомого історика й дослідника української літератури проф. М.Плевако. Хоч ця збірка складається з кількох окремих розвідок і біобібліографічного показника, вона є своєрідним нарисом історії української літератури і є справжнім підручником у галузі славістичних та українознавчих науково-дослідних студій.
"Спогади" Євгена Чикаленка є невід'ємною частиною українського літературного процесу перших трьох десятиріч XX ст., джерелом пізнання багатьох фактів з історії української літератури. До історико-літературних публікацій належить збірник статей і матеріалів, присвячених річниці смерті В.Винниченка (В.Винниченко. Статті й матеріали. Збірник УВАН у США, 1954). У ньому знаходимо нові факти, документи і відомості про життя, громадську діяльність і літературно-мистецьку творчість В.Винниченка, особливо його останню "муженську добу". До цієї ж серії видання УВАН належить невелика, але важлива для дослідника літератури праця Ю.Тищенка "Перші наддніпрянські масові газети". У них автор знаходить джерельні вказівки про появи українського мистецького слова в нелегальних умовах дореволюційної дійсності та про місце і роль українського слова в боротьбі українського народу за свою свободу.
Інститут шевченкознавства опублікував серію "річників Шевченка", кожний з яких присвячений одному з десяти останніх років життя поета. Українською мовою видано теж два наукових збірники, Літературно-науковий збірник, збірник С.Петлюри і В.Винниченка, твори М.Куліша, У.Самчука, В.Підмогильного, Т.Осьмачки, Д.Гуменної, "Історія української літератури" Д.Чижевського, Спогади Є.Чикаленка, С.Самійленка, Річники української бібліографії, реєстр українських видань у вільному світі тощо.
Олександр Петрович Оглоблин переїхав у 1942 р. з Києва до Праги, у 1945 - 1951 рр. перебував у Баварії, де продовжував академічну й наукову діяльність. З 1948 р. проф. О.Оглоблин член редколегії Енциклопедії українознавства і редактор її історичного відділу в обох виданнях українському й англійському.
У 1951 році вчений переїхав до США й відразу включився в тутешнє українське науково-академічне життя, ставши головою історичної секції УВАН у США.
У 1950 - 1960 рр. він публікує низку важливих праць, присвячених і ідеї національно-державної самостійності України в її історичному розвитку. Найголовніші з них - монографії "Українсько-московська угода 1654 р.", "Думки про Хмельниччину", "Гетьман І.Мазепа та його доба" та ін.
Важливою ділянкою наукової праці Олександра Петровича була історія української національно-державницької думки й руху II пол. ХVІІІ ст. Характеризуючи їх, Н.Полонська-Василенко пише: "Від Мазепинської доби з її боротьбою за незалежність України переходить він до доби онуків тих діячів, людей, які жили тоді, коли російський уряд остаточно знищив незалежність України і всі ті установи, що збереглися від її державності. Коли не лише самостійність України, а навіть автономія її була знищена" ("Проф. д-р Оглоблин". Вісник ООЧСУ, Нью-Йорк, 1955, с.28).
Починаючи з 1940-х років з'являються його документальні нариси про діячів України ХVІІІ-ХІХ ст., що згодом видані у збірці "Люди Старої України" (1959). До цього ж циклу належить монографія "Опанас Любисевич (1732 - 1805)" (1966). Крім того, проф. О.Оглоблин опублікував низку студій про Історію русів, зокрема про історію цього твору та особу його автора.
Серед історіографічних праць проф. О.Оглоблина особливі важливі: "Українська історіографія. 1917 - 1956" і "Думки про сучасну українську совєтську історіографію" (1963).
Історичні праці Оглоблина, присвячені політичній історії, можемо поділити на дві головні групи дослідження: Козацько-Гетьманської держави ХVІІ-ХVІІІ ст. і студії над печатками та розвитком українського національного відродження в кінці ХVІІІ і в XIX ст. У дослідженні Козацької держави він присвятив свою увагу, зокрема, добі Б. Хмельницького, періодові т.зв. Руїни і добі Мазепи.
Автор вказує на нерозривність українського історичного процесу від Середньовіччя до Нової козацької доби. Досліджуючи українську національну ідеологію в першій пол. ХУІІ ст., він вказує на три головні центри, у яких формувалася різна ідеологія української державності: Києво-Могилянський гурток, Волинський гурток протестантської шляхти і найбільш динамічна сила - українська козаччина.
Під час української національної революції перемогла концепція козацької держави - "козацького панства". Державно-політичне життя України, - пише проф. Оглоблин, - пішло "шляхом Війська Запорізького, як основної форми державної організації України". Досліджуючи добу Хмельниччини, він вивчає діяльністьБ.Хмельницького, як державного діяча і людини, характер державної влади козацької України і, зокрема, проблему українсько-московської угоди 1654 року.
Улюбленою ділянкою дослідів Олександра Петровича завжди була українська генеалогія. Де він "... відкриває перед цією науковою галуззю нові перспективи: з науки, яка переважно вивчала генеалогічні зв'язки вищих верств населення, він перетворює її на складову частину історичних дослідів взагалі й поширює коло досліджень на інші верстви людності ХVІІ - ХVІІІ ст." (Н.Полонська-Василенко. Проф. д-р Оглоблин. Вісник ООЧСУ, 1955, с. 28). Наслідком цих досліджень були праці про роди Дорошенків, Ханенків, Уманських, Косачів та ін. Особливо цінна його монографія "Предки Миколи Гоголя" (1968). Роль і місце генеалогії в системі історичних дисциплін визначено в цікавій праці "Українська генеалогія та її значення для історичної науки" (Записки ЧСВВ. - Рим, 1960. т.III).
Олександр Петрович працював також над історією української церкви (це: "До історії архіву Київської митрополії ХVІІІ ст.", "До історії українського духовенства на Гетьманщині ХVІІІ ст.", "Українська церковна історіографія", "Московська теорія III Риму в ХVІ - ХVІІ ст." та ін.) та української культури. Він присвятив низку своїх праць спеціальним питанням української культури ХVІІ - XIX ст. (проблема іконографії гетьмана Мазепи, історія українського мистецтва ХVІІ ст. і музики ХVІІІ ст., духовне життя України, українського бароко, історія українських бібліотек, архівів тощо), а також Т. Шевченкові.
Загалом проф. Оглоблин опублікував близько 400 наукових праць і понад 250 статей в ЕУ.
За рушійну силу історичного процесу він визнає людину як творця історії.
Першим основним елементом - ідеєю в творчості професора є земля-рід-людина. Численні історично-біографічні, генеалогічні та
Loading...

 
 

Цікаве