WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Розвиток церковнопарафіяльних шкіл на півдні України у другій половині ХІХ ст. - Реферат

Розвиток церковнопарафіяльних шкіл на півдні України у другій половині ХІХ ст. - Реферат

наприкінці ХІХ ст. Так, у статті "Урядового вісника" від 15 травня 1891 р. обстоювалася думка про необхідність створення церковнопарафіяльних шкіл, оскільки їх головною метою проголошувалося не стільки навчання, скільки виховання "богобоязливих" [12, 368]. Пояснювалася така перевага церковних навчальних закладів дуже просто. У своїй доповіді Олександру ІІІ обер-прокурор Синоду К.П.Побєдоносцев відзначав позитивні результати діяльності церковнопарафіяльних шкіл, а саме те, що вони ставали "…заслоном проти різних псевдовчень, що проникали у селянське оточення" [12, 367].
Отже, обов'язком парафіяльного духовенства, незважаючи на відсутність часу, досвіду, а інколи й бажання, залишалося навчання селянських дітей грамоті саме у церковнопарафіяльних школах. Тому політика офіційних органів влади впродовж 2-ї половини ХІХ ст. спрямувалася на підтримку.
Навчально-виховний процес у церковнопарафіяльних школахрегламентувався "Положеннями про початкові народні училища" від 1864 - 1874 рр. Лише 1 квітня 1902 р. було видане "Положення про церковнопарафіяльні школи відомства православного сповідання". Школи ці були однокласними з дворічним терміном навчання та двокласними з чотирирічним терміном. В однокласних навчальних закладах дітей навчали молитвам, священній історії, короткому катехізису, церковному співу, читанню, церковному та світському друку, письму, початковим арифметичним правилам. У двокласних школах, окрім вищезазначених предметів, викладалася історія церкви і держави. Викладання вели священики або церковні службовці, іноді запрошувалися вчительки, але тільки після затвердження їх кандидатур єпархіальним архієреєм і під наглядом священиків [12, 367].
За рівнем загальноосвітньої підготовки учнів, оснащенням посібниками, шкільним обладнанням церковнопарафіяльні школи значно поступалися земським та міністерським школам. Найбільш низьким був рівень навчання грамоті у школах, які перейшли у відомство Синоду в 1891 р., але так і не отримали статусу повноцінних навчальних закладів. Тут викладали Закон Божий, церковний спів, читання, письмо та чотири арифметичні дії [9, 102]. Це були школи з дво- або тримісячним курсом навчання. Проводили його селяни, що закінчили двокласну церковнопарафіяльну школу, або дяки. Серед підручників, які Синод видавав для цих навчальних закладів, були "Початкові уроки Закону Божого", "Абетка церковнослов'янської мови", "Євангеліє", "Часослов", "Псалтир" [12, 367].
29 грудня 1896 р. херсонський єпархіальний спостерігач церковнопарафіяльних шкіл та шкіл грамоти у листі херсонському окружному спостерігачеві зазначав, що у деяких церковнопарафіяльних школах та у більшості шкіл грамоти практикувалася одинична система навчання замість класної, яка є значно легшою для вчителя і надає змогу отримати якісніші результати навчання. Іноді одинична система навчання була виправданою за умови невміння вчителя користуватися класною системою, іноді - неодночасним вступом дітей до школи або неакуратним відвідуванням її учнями, а у деяких випадках - недостатньою кількістю однакових підручників. Виходом з даної ситуації могло бути пояснення переваг класної системи, сприяння одночасному вступу дітей до школи, заохочування дітей відвідувати школу регулярно [4, 18].
Рівень освіти у церковнопарафіяльних школах залежав від двох факторів: від рівня освіченості священика, який виконував функції вчителя, та від матеріального достатку церковної громади. У Таврійській губернії деякі священики викладали у двох, іноді навіть у трьох церковнопарафіяльних школах. У північних повітах губернії багато громад запрошували вчителя викладати навчальні дисципліни, залишаючи священикам Закон Божий. Залежно від матеріального достатку громад, церковнопарафіяльні школи різнилися за кількістю класів, тобто в одній школі могли працювати від одного до шести класів. Причиною популярності церковнопарафіяльних шкіл серед народу була пільга для хлопчиків, які успішно закінчували навчання (вони звільнялися від служби в армії для продовження навчання) [5, 14].
Згідно офіційної концепції, виховання громадянина включало і володіння державною мовою. Тому церковнопарафіяльні школи відкривалися і в місцевостях, де мешкали представники національних меншин. Навчально-виховний процес пристосовували відповідно до потреб місцевого населення. 28 жовтня 1898 р. Святійший Синод повідомив Сенат, що обер-прокурор Синоду запропонував у місцевостях з чужоземним населенням встановити в однокласних церковнопарафіяльних школах трирічний курс навчання замість дворічного. 24 грудня 1898 р. імператор підписав наказ, у якому термін навчання було подовжено [3, 987].
Таким чином, характерними особливостями навчально-виховного процесу церковнопарафіяльних шкіл стали: детальне ознайомлення з основами православ'я і перевага виховної складової над навчальною.
Статистичні показники динамічного розвитку мережі церковнопарафіяльних шкіл у південноукраїнських землях, на жаль, дуже важко визначити. Дані, що фіксувалися різними установами, мають розбіжності. До того, іноді офіційні показники не відображали реального стану речей. Тим не менш, відомості, які маємо, дають можливість проаналізувати загальні тенденції розвитку цих навчальних закладів.
Прикладом недбалого ставлення до статистики одночасно з одвічним бажанням прикрасити дійсність може слугувати ситуація, яка склалася в Катеринославській губернії. Тут, згідно відомостей місцевого духовенства, станом на 1866 р. нараховувалося 400 церковнопарафіяльних шкіл. Однак після перевірки земства спростували ці статистичні дані і довели, що церковнопарафіяльні школи існували тільки на папері [1, 4]. Через кілька років зроблена наступна спроба земства визначити реальну кількість підпорядкованих духовному відомству шкіл. 6 січня 1869 р. на засіданні Катеринославського губернського земства було вирішено прохати консисторію надати відомості про кількість церковноприходських шкіл. Але, оскільки статистичних даних земці так і не отримали, 28 жовтня 1869 р. зібрання уповноважило губернську управу скласти доповідь обер-прокурору Святійшого
Loading...

 
 

Цікаве