WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Розвиток церковнопарафіяльних шкіл на півдні України у другій половині ХІХ ст. - Реферат

Розвиток церковнопарафіяльних шкіл на півдні України у другій половині ХІХ ст. - Реферат


Реферат на тему:
Розвиток церковнопарафіяльних шкіл на півдні України у другій половині ХІХ ст.
Процес реформування освіти у 2-й половині ХІХ ст. залежав від напрямків внутрішньої політики. Однією з головних тенденцій розвитку народної початкової освіти стало існування двох підходів до навчально-виховного процесу: світського і духовного.
Дослідження істориків щодо місця і ролі церковнопарафіяльних шкіл в основному проводилися в рамках вивчення загального процесу становлення і розвитку народної початкової освіти у 2-й половині ХІХст. Серед робіт, у яких висвітлюється вищезазначена проблема, в першу чергу, виділяємо ті, що були опубліковані до 1917 р.: А.Пругавіна [10], В.Фармаковського [16], І.Борець [1], С.Степняка-Кравчинського [15]. За радянських часів увага до церковнопарафіяльних шкіл цілком природно зменшилася, до того ж, ця проблема висвітлювалась у певному ідеологічному ключі. Безсумнівна перевага цих наукових праць полягає у широкому використанні фактичного матеріалу. До них належать дослідження з історії освіти та педагогіки В.Й. Борисенка [2], М.Д. Ярмаченка [11], Е.Д. Дніпрова [9] та ін. Окремо виділяємо роботу радянських дослідників, що присвячувалася історії православної церкви, і в якій розглядалася роль духовного відомства у початковій освіті [12]. Щодо сучасних вітчизняних досліджень, то в них питання функціонування церковнопарафіяльних навчальних закладів розглядаються у контексті більш глобальних проблем. У зв'язку з цим, постає необхідність більш детального розгляду цього явища в історії початкової народної освіти 2-ї половини ХІХ ст.
Джерельною базою дослідження є фонди державних архівів Херсонської та Дніпропетровської областей, а також Центрального державного історичного архіву в м.Києві.
У даній статті розглянемо політику офіційних органів влади церковного керівництва у сфері народної початкової освіти, основні тенденції навчально-виховного процесу, динаміку росту церковнопарафіяльних шкіл у південноукраїнських губерніях.
18 січня 1862 р. вийшла постанова Міністерства народної освіти, в якій вирішувалося питання про підпорядкування народних училищ духовному відомству за умови сприяння їх розвитку з боку Міністерства народної освіти. За Міністерством народної освіти зберігалося право засновувати народні училища, причому інші державні відомства мали активно сприяти цьому процесу [13, 703].
У 1862 р. під час засідання Ради Міністрів обговорювалася проблема покращання побуту духовенства. Для розробки заходів створилася Особлива комісія. Члени комісії вбачали вихід у тому, щоб доручити парафіяльному духовенству функцію навчання дітей грамоті і відповідно оплачувати це "додаткове навантаження". Таким чином, планувалося вирішити одразу три проблеми: покращити матеріальне становище парафіяльного духовенства, забезпечити навчання дітей селян грамоті, а також посилити "моральний вплив" священика серед простого люду [12, 361]. Ця пропозиція під час обговорення не отримала загальної підтримки, що аж ніяк не зменшило вплив духовенства на народну освіту.
Прикладом обраного курсу може слугувати "Положення про початкові народні училища" від 14 липня 1864 р., згідно з яким контроль за діяльністю навчальних закладів на рівні губернії виконувала губернська училищна рада на чолі з призначеним єпархіальним архієреєм. Рішення цієї ради стали остаточними і попечителю учбового округа тільки повідомлялися.
Контроль духовенства над освітою посилився, коли обер-прокурор Синоду Д.Толстой був призначений у 1866 р. міністром народної освіти. Імператор Олександр ІІ у своєму рескрипті від 15 квітня 1866 р. вказував на те, що поєднання цих двох посад надасть можливість Толстому виказати свої зауваження з приводу церковного впливу на всю систему народної освіти. Через місяць, 13 травня 1866 р., у черговому рескрипті були сформовані позиції Д.Толстого, який бачив мету освіти у вихованні юнацтва в дусі релігійної поваги до приватної власності та дотримання традиційних основ громадського порядку [12, 364].
Початкові народні училища підпорядковувались різним відомствам, але впродовж 2-ї половини ХІХ ст. спостерігалися спроби якомога чіткіше організувати роботу шкіл. Про це свідчили закони, що приймалися 20 грудня 1877 р. та 29 березня 1883 р. У них до обов'язків міністерств входило узгодження з Міністерством народної освіти положень і статутів навчальних закладів, що відкриватимуться у майбутньому. Але найбільш тісними стали відносини Міністерства народної освіти з духовним відомством. Представники Міністерства обов'язково були членами єпархіальних училищних рад та їх повітових відділень. У свою чергу, до складу центральної училищної ради при Святійшому Синоді входили чиновники Міністерства народної освіти [16, 12].
Знову до ідеї посилення церковного впливу на початкову освіту можновладці повернулися у 80-х рр. ХІХ ст. Комітет міністрів висловив одностайне переконання, що духовно-моральний розвиток народу складає основу державного устрою, а тому не може бути досягнутий без надання духовенству участі у контролюванні народних шкіл. Реалізацію цієї загальної директиви взяв на себе призначений обер-прокурором Синоду К.П.Побєдоносцев. 22 березня 1881 р. він доповідав імператору Олександру ІІІ, що у справі народної початкової освіти Міністерству народної освіти необхідно шукати головну опору в духовенстві та церкві [12, 366].
Вплив вищого духовенства на внутрішню політику 80-х років ХІХ ст. був настільки сильним, що певний час обговорювалась можливість взагалі забрати початкові школи від земства і передати їх виключно під управління духовенства. Реакція ліберально налаштованої громадськості була однозначною: з таким же успіхом уряд міг би запропонувати надати право керувати школами самим дітям, все одно школи були б покинуті та знищені, оскільки у духовенства не було ані часу, ані бажання для чогось іншого, крім виключно церковних треб [15, 292].
Незважаючи на потреби часу, послідовність офіційної позиції щодо пріоритету церковнопарафіяльних шкіл над іншими типами навчальних закладів не похитнулася і
Loading...

 
 

Цікаве