WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблеми української освіти в творчому доробку П.Куліша - Реферат

Проблеми української освіти в творчому доробку П.Куліша - Реферат

"Історія України од найдавніших часів", "Хмельниччина", "Виговщина" та інші. Саме цією своєю подвижницькою роботою письменник доводив, що історичну науку теж можна викладати рідною мовою. За два роки було видано 22 товсті книжки. Це був достойний внесок Куліша у розвиток української освіти. Митець розумів, що для більшості народу великі книжки недоступні, тому він видає "метелики" - дешеві книжки для народного читання. За період 1860 - 1862 рр. вийшло 39 видань, де були надруковані твори Шевченка, Марка Вовчка, Ганни Барвінок, Квітки-Основ'яненка, Куліша та інших авторів. Вони відрізнялися простотою оформлення, але були добре виконані і мали гарну коректуру.
Свою місію Куліш вбачав у тому, щоб підняти націю з духовного занепаду, тому і намагався своєю подвижницькою працею формувати в українця почуття власної гідності, відчуття самодостатності. Ці особливості творчості Куліша були відмічені у статті І. Франка "Українські "народовці" і радикали", де критик писав, що одним із своїх завдань Куліш ставив "працювати для освіти простого народу" [7, 204].
Письменник був щирим патріотом, глибоко відчував ментальнісну особливість українця і розумів, що український народ можна залучити до участі у вирішенні проблем буття через прості й зрозумілі форми звернення. Тому й пише "Зазивний лист до української інтелігенції". В ньому письменник з гіркотою зазначав, що Україна і, власне, українці, які в сиву давнину мали все і були самодостатні, втратили це через чвари своїх князів. Тому і не стало ні української церкви, ні самостійних урядовців, забувся традиційний трибунал, звичаєві права. Та й саме виховання дітей - майбутнього нації - пройняте чужим духом. А головне - нема навіть де висловити свої думки, бо всюди цензура. Єдине, що ще залишилося, на думку Куліша, це "живе українське слово" [5, 406 - 407], яке ніколи не згине саме тому, "що його тиснуть і гонять" [5, 407], бо має вже достатній досвід, як боронитися: "Наше слово загартоване в устах Олегів, Святославів, Володимирів іще тоді, як Москва й не наклюнулась. Загартували ми його і в устах того рицарства, до котрого слалась із зазивами вся Європа, воюючи з ворогами віри Христової, або свободи релігійної" [5, 407]. І далі Куліш зауважує, що хоча Москва і піднімалася за спинами та за підтримкою українців, але тепер вона знає тільки своїх "царів та героїв. Нас ніби ніколи й не було на світі…" [5, 407]. Своїм "Зазивним листом…" Куліш закликав земляків культурницькими засобами протидіяти "сліпому і тиранському вбиванню нашого національного духу" [5, 407]. Добре розуміючи значення мови в житті народу, письменник у "Зазивному листі…" закликав забути про класове розмежування в ім'я збереження рідного слова - "цієї скарбниці нашого духу". А також палко закликав усіх до співпраці: "До гурту паненята з мужичатами!" [5, 407]. "Зазивний лист…" Куліша був відповіддю на відомий Ємський указ 1876 р., що забороняв публікації творів українською мовою, перекладів з інших мов на українську, також унеможливлював сценічні вистави та читання рідною мовою. Кулішеві думки актуальні й у наш час. Слідуючи їм, нам треба діяти, вчити молоде покоління бути патріотами своєї Батьківщини, захищати рідну мову - цей скарб духу народного.
Про долю і призначення рідного слова Куліш пише в багатьох творах. Це дума "Старець", поезії "До братів на Вкраїну", "Рідне слово", "До рідного народу", "До Шевченка", "На незабудь року 1847" та інші. У "Побоянщині" він висловлював мрії "про визвіл просвіти із тьми", у "Псалтирній псалмі" корив свій народ за те, що не вчиться "ні в греків, ні в латинів, темнотою і москаля соромиш". Куліш гаряче захищав право на існування та розквіт літературної мови, про що пише у статті "Переднє слово до громади. Погляд на українську словесність", наголошуючи: "Українська словесність - діло велике - се нове слово між народами. Котре на те й явилось, щоб якось інше, не по-давньому, людський розум повернути" [6, 504].
Куліш натхненно працював, щоб підтягнути пересічного громадянина до знань світового європейця. Він здійснює переклад класиків світової літератури (знав кілька іноземних мов, більшість з яких осилив самотужки), особливо повно В.Шекспіра, бо, на його погляд, у англійського класика він знайшов саме те, що на той час було притаманне українцям. Так у його перекладі звучить вірш "До рідного народу":
Народе без пуття, без честі і поваги,
Без правди у завітах предків диких.
- Єдиний скарб у тебе, рідна мова [4, 231].
На думку Куліша, поезія Шекспіра допомагала йому краще розуміти свій народ, яким він хотів його бачити. З великої любові народжувалися такі переповнені болю й розпачу рядки, як у наведеному вірші. Але відчувається і сміливість думки, і бажання допомогти рідному народу, бо він був впевнений, що ще не все загублено, бо у народу ще залишився скарб - мова, який і тримає його як націю. За Кулішем, треба берегти цей скарб, бо він - основа життя. Митець добре усвідомлював, що мова - це те, що об'єднає людей для кращого майбутнього, а майбутнє - це держава Україна, про яку безнастанно мріяв Куліш. Своїми перекладами доводив, що українською мовою можна відтворити всі багатства світової культури, всю глибину людської мислі.
За ствердженням М.Грушевського, в Куліша "культурна програма нерозривно зливалась для нього з програмою релігійною і освітньою" [1, 92]. І це так. Бо Куліш разом із І.Пулюєм, наче надихані Святим Духом, не шкодуючи ні сил, ні часу, працювали над великою справою: дати Боже слово українському народові його рідною мовою. Ніби Боже Провидіння підказувало їм, що народ, який має Біблію власною мовою, - вічний, незнищенний, та мова, на яку перекладена Біблія, не вмре. Грушевський, оцінюючи внесок Куліша у справу перекладів пам'яток світової літератури, назвав його "провідником єднання України з Вселюдством на ґрунті культури" [1, 92].
Куліш - палкий патріот України, і патріотом він хотів бачити кожного українця, тому плідно працював усе своє життя для освіти українського народу, бо саме в освіті й вихованні він бачив той шлях, який міг привести його народ до кращого життя.
Сьогодні у незалежній державі повинна відроджуватися національна освіта, духовність. Використовуючи світовий досвід, все найцінніше, що напрацьоване людством у галузі освіти, не слід втрачати свого національного обличчя. Про це писав і П.Куліш. Його твори актуальні. Вони нам нагадують, що ще у 2-й половині ХІХ ст. скрізь в Україні люди відкривали рідні школи, а зараз іще не всі усвідомлюють важливість цього питання.
Література:
1. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. - К., 1992.
2. Куліш П. Граматка. - СПб, 1857.
3. Куліш П. Граматка. - СПб, 1861.
4. Куліш П. До рідного народу, подаючи йому український переклад Шекспірових творів // Чорна рада. Літературний портрет. - К.:Бібліотека українця, 2000.
5. Куліш П. Зазивний лист до української інтелігенції // Твори: У 2 т. - К.: Наук. думка, 1998. - Т. І.
6. Куліш П. Переднє слово до громади. Погляд на українську словесность // Твори: У 2 т. - К.: Дніпро, 1989. - Т. 2.
7. Франко І. Українські "народовці" і радикали // Твори: У 50 т. - К., 1980. - Т. 28.
Loading...

 
 

Цікаве