WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблеми розвитку національної освіти в контексті державотворення - Реферат

Проблеми розвитку національної освіти в контексті державотворення - Реферат


Реферат на тему:
Проблеми розвитку національної освіти в контексті державотворення
Стан підготовки науково-педагогічних кадрів середньої ланки освіти та інтелектуального ресурсу школи
З 1993 р. в Україні приділяється підвищена увага розвитку науково-дослідницької роботи в середовищі освітян. У центральних фахових журналах з'явилися публікації концептуального змісту, у яких розкривається науковий підхід до організації навчально-виховного процесу та управління освітою. Спонтанне зародження науково-експериментальної роботи в школах та апробація інноваційних педагогічних технологій нині регламентується Положенням Міністерства освіти про експериментальний педагогічний майданчик.
У 1995 р. була сформована концепція Обласного науково-методичного інституту післядипломної освіти, яка, зокрема, передбачала розробку заходів щодо підтримки наукової діяльності педагогів-практиків у навчально-виховному процесі, сприяння виконанню дисертаційних досліджень співробітниками інституту та педпрацівниками області. Управління освіти видало ряд наказів, що стосуються розв'язання цієї проблеми, розробило і опублікувало Положення про експериментальну та науково-дослідницьку діяльність. За сприяння управління освіти Обласний науково-методичний інститут післядипломної освіти пройшов ліцензування як ВНЗ ПІ рівня акредитації. На засіданні фахової ради опоненти висловили зауваження стосовно недостатнього рівня забезпеченості закладу науковими кадрами.
З огляду на перспективу виконання цього завдання на лекціях курсів ми ознайомлюємо слухачів з організацією проведення наукової роботи в освітній галузі, проблемами та перспективами її розвитку, тематикою та основними напрямами наукових досліджень, з яких можна отримати консультативну та коригуючу допомогу з боку провідних закладів - АПН, ВНЗ міста та України. Було також проведене консультування щодо вибору наукових тем та їх актуальності з обґрунтованим оглядом наукової літератури.
Закладені в концепції завдання мали на меті реалізацію стратегічного напряму розвитку освіти регіону - підготовку науковців-педагогів із середовища освітян-практиків на основі їх соціального захисту, створення оперативного інформаційного забезпечення науково-методичної та експериментальної роботи.
Зрозуміло, що такі завдання покладалися насамперед на управлінські структури та систему післядипломної освіти. На практиці ж розвиток освітянської науки наштовхнувся на ряд перешкод суб'єктивного та об'єктивного характеру.
Свого часу на згадану систему були покладені організаційно-інспекторські функції з відомим ідейно-виховним підґрунтям. У першій частині це було проведення курсів, у другій - виконання завдань управлінських структур щодо визначення рівня знань учнів чи атестації педпрацівників. Науково-методичні аспекти функціонування освіти десятки років залишалися прерогативою центру. Вони базувалися на наукових дослідженнях, які нерідко виконувалися науковцями, що виросли зі студентської лави. До того ж такі дослідження регламентувалися директивним порядком, часто не апробованим практикою. Неузгодженість, яка сформувалася між теорією і практикою освіти, існує і донині.
Варто зауважити
Тривале протистояння вузівської науки і середньої освіти на теренах відомчого порядку привели недолугих інженерів на виробництво так само, як у школу з університетської лави приходять учителі з недостатньою професійною підготовкою, а на апробацію до навчально-виховних закладів надходять підручники, що ігнорують елементарні вимоги дидактики, вікові особливості учнів чи наступність та інтегрованість навчально-виховного процесу. Така апробація рівнозначна використанню неапробованих ліків. В освіті ланкою, яка б здійснювала ефективні зв'язки розвитку теорії і практики, могли б стати заклади післядипломної освіти.
Нині в нашій країні система школа-ВНЗ-технології-економіка практично не працює, а наука, покликана об'єднувати функціонально ланки цього ланцюга, зазнала непоправних втрат, украй недостатньо фінансується, втратила свій престиж. У середовищі середньої освіти, де навчають основ наук, учених у десять разів менше ніж, скажімо, у технічних галузях чи медицині. До речі, те саме співвідношення властиве і для нашої області. Іншими словами, існує ряд стратегічних проблем державного значення, які виходять за рамки даної довідки і без розв'язання яких суттєвої консолідації науки й освіти не буде.
Так, у рекомендаціях до проекту Програми міжнародної співпраці в галузі освіти, що розробляється підрозділами Міністерства освіти і закладами АПН України, ми наголошували на необхідності ретельного кваліфікованого вивчення ефективних зв'язків у системі школа-ВНЗ-наука-технології-економіка у розвинутих країнах Заходу.
Уже не один рік наша освіта перебуває в стані виживання, але це не означає, що ми маємо звести її до рівня ремісництва, відкидати прописні істини умов прогресу, заради якого вона існує. Рано чи пізно розробку чіткого механізму науково-методичного забезпечення навчального процесу і проблеми розвитку освітньої науки за участю освітян-практиків доведеться розв'язувати.
Визначене у вищезгаданій концепції завдання залучення методистів і вчителів до розробки нового змісту освіти, що неминуче пов'язано з розвитком ерудиції, інформованості, творчого потенціалу, у кінцевому підсумку спрямовувалося на ліквідацію зазначеного розриву теорії і практики.
Такий розрив суб'єктивно виявляється, зокрема, у недостатній увазі до науковців і, як не парадоксально, в очікуванні нових методичних, програмних матеріалів, підручників тощо від тих самих науковців згори. Поряд із цим не завжди обґрунтовано принижується значення десятків видань, наукових робіт учених і тих самих освітян-практиків, які вдалося реалізувати на рівні науково-методичної роботи за останні п'ять років. Саме такі вчителі, методисти стали ядром контингенту пошукувачів - фахівців, що виконують дисертаційні дослідження без відриву від навчально-виховного чи управлінського процесу. Слід відзначити, що ще три роки тому серед практичних педпрацівників області не було жодного пошукувача. Нині їх двадцять два. На превеликий жаль, у цьому списку практично не фігурують педпрацівники з районів. Це свідчить про те, що брак наукової літератури, недоступність фахових журналів, сучасного інформаційного забезпечення в цілому залишається основним гальмом розвитку освітньої науки в районах. Обдаровані вчителі сотень шкіл позбавлені елементарних умов творчого вдосконалення.
Попри всі негаразди, становлення контингенту науковців із середовища педпрацівників є явищем, яке слід розглядати як природний соціальний процес, що стратегічно дає змогу вдосконалити систему середньої і вищої освіти в регіоні. Зауважимо, що подальше налагодження взаємозв'язків між цими ланками освіти значною мірою може відбуватися саме завдяки таким фахівцям. На жаль, проблема не розв'язана на державному рівні. Спроби консолідувати середню й вищу ланки освіти на рівні Міністерства освіти не далисвоїх результатів. Як стало відомо. Інститут змісту і методів навчання був поділений на підрозділи, що відповідають за середню і вищу ланки освіти.
З іншого боку, потребує вдосконалення і вища освіта. У ВНЗ, що відповідають за педагогічну підготовку випускників, мають бути організовані курси, покликані висвітлювати порівняльний аналіз педагогічних систем зарубіжжя, інноваційних педагогічних технологій, у тому числі й вітчизняних.
Педагогіко-науковий дискомфорт
Взагалі важко уявити висококваліфікованого працівника освіти будь-якої
Loading...

 
 

Цікаве