WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблема Русі у світлі новітніх історико-лінгвістичних досліджень - Реферат

Проблема Русі у світлі новітніх історико-лінгвістичних досліджень - Реферат

і поляків. Його населяють серби або пруси, дуже людинолюбні й відчайдушні, що завжди прагнуть прийти на поміч тим, хто зазнав загрози в морі чи нападу піратів".
Що варяги - слов'яни, а не скандинави, засвідчують й інші джерела. Воскресенський літопис, оповідаючи про закликання Рюрика, пише: "поищемь себе князя, иже бы владель нами, й рядил ны и судил бы во правду... й послаша к Немцемь". Німцями ніколи не називали скандинавів, а лише континентальні народи. Шамсаддін Дімешкі (XIV ст.) повідомляє: "Тут є велика затока, називана Морем варенгів. А варенги - народ, що розмовляє незрозумілою мовою. Вони слов'яни слов'ян." Сам літописець прямо відділяє варягів, до яких пішли новгородці, від скандинавів: "бо зовуться ті варяги русь, так само як інші зовуться шведи, інші - норвежці, англи, інші готи (готландці), так і ці". Отже, посилали не до всіх варягів, а до певних, до русі. Що ж то за Північна Русь?
Йоакимівський літопис, що дійшов у фрагментарному переказі Татіщева, робить стислий екскурс в історію. Він повідомляє, що "Славен із братом Скіфом, маючи багато війн на сході, пішов на захід, багато земель побіля Чорного моря та на Дунаї підкорив... І від старшого брата прозвалися слов'яни. Славен-князь, залишив у Фракії й Іллірії та по Дунаю сина Бастарна, пішов на північ і велике місто створив і своїм ім'ям назвав - Словенськ. Скіф лишився біля Понту й Меотиди... По заснуванні великого міста помер Славен, і після нього владарювали сини його й онуки багато років. І був князь Вандал, який володів слов'янами, ходив на північ, схід та захід морем і землею, багато земель біля моря повоював і народи собі підкорив, а тоді повернувся до міста Великого...". Майже дослівно цю легенду переповідає і "Влесова книга" (І ба).
Проблема походження Русі винятково складна й тому, що в історичні часи джерела знають стільки різних Русій, що в них неважко й заблукати. Назва Русь, окрім Подніпров'я, пов'язується з Прикарпаттям, Приазов'ям, Прикаспієм, гирлом Дунаю, Прибалтикою. Область Рузіка входила до Вандальського (!) королівства в Північній Африці. Щодо Північної, або Прибалтійської русі, то джерела фіксують їх як руги. Саме княгинею ругів візантійська традиція називає Ольгу, дружину князя Ігоря і матір Святослава. В.М.Татіщев твердить, що Ольга належить до роду Гостомисла.
Князем ругів називають джерела й князя Одоакра (Одонакора), який 475 року очолив повстання проти Риму, завоював його і 14 років правив "вічним містом". Цікаві рядки з універсала Богдана Хмельницького наводить у своєму "Літописі" Самійло Величко: "Коли давній Рим, який можна назвати матір'ю всіх європейських міст, володів численними державами й пишався 645-тисячним військом, а його набагато менше військо войовничих русів із Ругії на чолі з князем їх Одонацором 470 року звоювало і 14 років ним володіло, то нам тепер, як і тим давнім русам, предкам нашим, хто заборонить воїнство і применшить відвагу лицарську?"
Ще 1648 року українські козаки вважали Одоакра та його русів своїми предками. Ця традиція була настільки сильною, що коли 1657 року Богдан Хмельницький помер, Самійло Зірка, генеральний писар Запорозького війська, біля його труни казав: "Милий вождю! Давній руський Одонацере!" Чим вочевидь ототожнював значимість Хмельницького зі значимістю в давнину Одоакра. Щоправда, з роками ця традиція, що пов'язувала українських козаків із русами Одоакра, поступово блякла через втрату державності.
Отож літописна оповідь знаходить просте й логічне пояснення: посланці новгородських та інших північних племен ішли до варягів, слов'янського народу, нащадків венедів у західному куті Прибалтики. Вибір князя собі новгородці обмежували слов'янським світом: їм і гадки не було запрошувати до себе чужоземного правителя, з Франції чи, скажімо, з Візантії.
Вийшло, що дослідники втрапили в тенета ними ж створеної схеми. Безпідставне твердження, ніби літописні варяги - просто інша назва скандинавських вікінгів (норманів), а ще рядок із "Повісті полум'яних літ", що звалися ті варяги русь, призвели до низки безглуздих умовиводів. Оскільки, мовляв, варяги - скандинави, то й русь просто зобов'язана бути скандинавського походження. І як наслідок - безкінечні пошуки напівміфічної русі серед шведів, норвежців і фінів. Про що відомий антинорманіст Ю.І.Венелін ще на початку XIX ст. рішуче заявляв: "Русь або руси як народ норманський, скандинавський, ніколи не існував, і є лише наслідком жалюгідного тлумачення або фантастичних результатів деяких дослідників. Не зрозуміли Нестора! Ще й як не зрозуміли!"
Тож і роль варягів в історії Русі постає зовсім іншою, аніж прийнято вважати. Ще важко говорити про місце і роль в українській історії Аскольда і Діра - це велика самостійна проблема, яка потребує окремого дослідження. Можливо, Аскольд і Дір справді були чужими у Києві, зважаючи на негативне ставлення до них і у літописі, і у "Влесовій книзі". Похід Олега в такому разі виглядає як спроба відновити законний порядок престолонаслідування, скинути князя-узурпатора. Отримавши владу в Києві, Олег вирішує саме його зробити новою столицею і сказав: "Се буди мати городів руських". Саме за Віщого Олега Київ перетворюється на центр, довкола якого починається збирання земель. Термін русь, історично спільний і для південної і для північної Русі, з часом стає єдиним означенням племен, що поступово входять до цієїдержави: "й седе Олег княжа в Києве... й беша у него варяги, й словене, й прочий, прозваша(ся) Русью". Очевидно, саме це мав на увазі літописець, коли писав про новгородців: "от варяг бо прозвашася Русью, а первое беша словене", а також "поляни, иже нине зовомое русь".
Отже, внаслідок тривалого історичного розвитку назви на рус/рос поширюються на значний ареал від Чорного до Балтійського морів. Долі русі, слов'ян і венедів на IX ст. настільки взаємопереплітаються, що становлять своєрідне ціле й відсилають нас до набагато давніших часів. Бо коріння Русі сягає сивої індоєвропейської давнини. Саме звернення до неї дає сподівання на те, що питання, на які ми сьогодні ще не в змозі відповісти, завтра стануть пояснені й зрозумілі. На IX ст. вже цілком можна говорити про певну історичну єдність слов'янського світу, відбиту, зокрема, в подіях політичної історії цього періоду, їх важливість і значення ще належить з'ясувати й осмислити. Але схоже, для Києва тогочасні події були визначальними: із зміною князівської династії Київ стає центром давньоруської держави. Починається вітчизняна історія, зафіксована літописами.
Нині можна впевнено говорити про те, що норманська теорія відійшла у минуле, а їй на зміну прийшла нова автохтонна концепція походження Русі. Значення цієї події не лише суто академічне, адже відомо, що гострота суперечки про початок Русі не в останню чергу визначалася політичною важливістю питання. Не випадково свого часу ідеологи фашистської Німеччини Гітлер, Гіммлер і Геббельс включились у цю полеміку, розмірковуючи про народи, "спроможні" й "неспроможні" до наведення порядку, до створення власної державності. Ми пам'ятаємо, до якої трагедії призвело втілення цієї теорії в життя. Сьогодні, без перебільшення, від результату цієї дискусії залежить, яку історію України ми отримаємо. А історія, як відомо, слугує зв'язком між сучасною людиною та її минулим. І ми ще повною мірою не усвідомлюємо, чим для нас може обернутися втрата цього зв'язку...
Loading...

 
 

Цікаве