WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблема Русі у світлі новітніх історико-лінгвістичних досліджень - Реферат

Проблема Русі у світлі новітніх історико-лінгвістичних досліджень - Реферат

індоєвропейських мов. І виявляється, така мова є, навіть не одна. У цьому ряді:
санскр. vrish - "бик", де vrish на слов'янському ґрунті відповідає форма рош/рос, іран. rus - "бик", латин. verres - "самець", латис. versis - "віл", "бик", а також urs, urus, vrus, ors із тим самим значенням у романських мовах. Спорідненість цих мов незаперечна, тож можна впевнено говорити про їх індоєвропейську мовну основу. В контексті нового тлумачення етноніма русь зовсім по-іншому бачаться і слова автора "Житія Георгія Амастридського", який означає русів як "згубний і на ділі і за ім'ям (!) народ". Цю характеристику важко прикласти до тлумачень на зразок "веслярі" чи "річкові жителі".
Новітні мовознавчі дослідження свідчать, що саме "бичачу" етимологію приховують сотні українських зокрема й східноєвропейських загалом топонімів і гідронімів. Назва протоки Боспор Кіммерійський означає "Переправа (Брід) Бика" (лат. bos - "бик"). Давня назва Чорного моря - Понт Аксинський або Евксинський - огречене туземне (це передбачав і М.Фасмер) пантха укшан - із санскриту "Шлях Бика". Окрім назви Русь із биком пов'язуються назви Таврика, Скіфія, Ексампай, Волинь, Буковина, Гуцульщина.* Як і назва Бористен - "Бик-ріка" (vrish+danu "ріка") на означення Дніпра. Культ Священного Бика засвідчений у Причорномор'ї - Придніпров'ї з найдавніших часів: тут і написи Кам'яної Могили з її "Гротом Бика", і бичачі статуетки й букранії Трипілля. Та й божество наших предків, скотій бог" Велес архетипічно відповідає Тельцю. "Велесова книга" мовить: "Дажбог народив нас від корови (!) Замунь. І були ми кравенцями (!): скіфи, анти, руси, боруси і сурожці" (ВК, 7є). У тій же "Велесовій книзі" є уривок, де слова русь і бик сусідують в одному рядку. Не випадково й давні астрологи розміщують Скіфію-Україну саме під знаком Тельця, Тавра, Бика. На найдавнішій (серед збережених) астрогеографічній карті Марка Манілія (І ст. до н.е.) саме знаком Тельця (_) позначено Скіфію (Північне Причорномор'я - Придніпров'я - Придоння). До речі, часово астрологічна епоха Тельця охоплює період 4400 - 1700 рр. до н.е. Санскритська назва цього знаку - Vrish "Бик".
При стількох відповідниках терміна русь в індоєвропейських мовах цілком природне сподівання знайти їх і в слов'янських мовах. Проте всі дотеперішні намагання знайти сліди цієї назви в слов'янських мовах не приносили успіху. Річ у тім, що слов'яни серед індоєвропейських народів посідають особливе місце, їх традиційно вважають "молодим народом", зважаючи на те, що їхні мови пізніше за інші відділилися від спільноіндоєвррпейської основи, а тому вони й найбільш архаїчні з усіх індоєвропейських мов. Тому віднайти такі сліди - справа непроста. Проте вже зараз зрозуміло, що ці сліди є, і їх немало. Інша справа, що вони більш завуальовані, приховані, тому й менш помітні. А що їх досі не знаходили, ще не означає, що їх немає. Не знаходили, бо не шукали. І просто проходили повз них.
Втім, слов'янське походження етноніма русь справді сумнівне, і сьогодні є вагомі підстави пов'язувати його з перебуванням у Північному Причорномор'ї давнього індоарійського етносу. Про це свідчить переважно ономастика Північного Причорномор'я, переконливо пояснювана лише з індоіранських мов. Можливо, саме тут лежить і причина певного протиставлення слов'ян і русі, простежуваного в ряді джерел, яке, до слова, нині найбільше живить норманську теорію. Але ж не слов'янство русі зовсім не промовляє за її скандинавське походження. Навпаки, русь і слов'яни - дві гілки одного народу, які шляхами історії ішли поряд, свідомі своєї етнічної спорідненості.
Отож є вагомі підстави вважати, що таври й руси - два означення одного й того самого народу різними мовами, грецькою і місцевою. - Цю спорідненість, схоже, добре усвідомлювали й самі руси. Певно, саме тому для київських князів так важила Корсунська земля і давній Херсонес, столиця загадкових таврів, заборона воювати в якій виділена окремою статтею у договорі Ігоря з греками. Новітні історико-лінгвістичні дослідження дають сьогодні можливість по-іншому поглянути на "проблему Русі". І на зміну північній, скандинавській, норманській теорії походження назви русь приходить нова, південна, таврська, індоарійська.
Втім, проблема Русі набагато складніша, аніж ототожнення русів і таврів на історичному рівні. Термін русь, хоч уперше й постає на півдні України, у Північному Причорномор'ї, на кінець І тис. н.е. (час літописних подій) у різних формах фіксується на всій території Східної Європи. Сама "проблема Русі" в такому разі виявляється набагато ширшою за своєю суттю: тут, поза сумнівом, є над чим потрудитися історикові. А ми тим часом поглянемо на проблему під трохи іншим кутом зору. Під кутом конкретних політичних подій середини IX ст. Адже саме літописна оповідь про закликання варягів - чи не основна підвалина "норманської теорії".
2. "Закликання варягів"
Певно, зайве ще раз повторювати цю оповідь: вона добре відома, як і оцінка її істориками. Ще перші представники російської історіографії сприйняли її як безприкладну в історії: ще б пак, слов'яни добровільно позбуваються свого давнього, традиційного управління і шукають правителів серед варягів, своїх недругів. "Скрізь меч сильних і хитрість честолюбних вводили єдиновладдя, у Русі ж воно утвердилося зі спільної згоди громадян... Батьківщина наша, слабка й поділена на малі області до 862 р., зобов'язана своєю величчю щасливим введенням монархічної влади", - писав М.Карамзін.
Це наївне пояснення витоків державності на Русі, природне для російської монархічної історіографії ХVІІ - ХVІІІ ст., дивно чути від сучасного історика. Це при тому, що дослідники не раз звертали увагу на хибне розуміння літописного уривка про закликання варягів, надто його частини, визначальної для розуміння самої події. "... Земля наша велика й обилна, а наряда в ней нет. Да поидете княжити й володети нами" - шлють новгородці посольство до варягів. Дослідник "Влесової книги" Сергій Лєсной (Парамонов), який чимало зробив, аби норманська теорія розглядалася лише як прикре непорозуміння, сумнівається в логічності такого перекладу. Справді, навіщо ж відмовляти в здоровому глузді нашим предкам - делогіка: порядку немає, а земля "велика й багата". Зміст уривка стає прозорим, якщо словосполучення наряда в ней нет сприйняти не як відсутність порядку, а як відсутність правителя (у деяких літописних текстах - нарядника в ней нет). І тоді сама подія постає в зовсім іншому світлі: мова не про нездатність слов'ян до державного управління, а про конкретну історичну подію: запрошення на престол іншого правителя тоді, коли місцева князівська династія з якихось причин перервалася. А отже, про цілком нормальну політичну практику.
Новгородський літопис повідомляє про ці події докладніше. Династія місцевих князів у середині IX ст. уривається на князі Гостомислі, котрий не залишив по собі спадкоємця чоловічої статі. Ряд європейських хронік (Ксатенські аннали) навіть датують цю подію - 844 рік. Тому цілком зрозуміла потреба відновити згаслу гілку правлячої династії. Никонівський літопис оповідає про це: "... / зібралися й вирішили, пошукаємо між себе, хто б у нас князем був та володів нами ~ пошукаємо і встановимо такого або від нас, або від хозарів, або від полян, або від дунайців, або від варягів. І була про це велика суперечка', одні хотіли того, інші - іншого' але, порадившись, послали до варягів".
Тож
Loading...

 
 

Цікаве