WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблема Русі у світлі новітніх історико-лінгвістичних досліджень - Реферат

Проблема Русі у світлі новітніх історико-лінгвістичних досліджень - Реферат

куди, як прийнято вважати, варяги проникли пізніше, аніж у Новгородські області, тоді як останні ще довго протиставлялися Русі як землі слов'ян? Як шведи могли передати свою назву слов'янам, якщо самі себе вони руотсі не називали? Перелік запитань можна продовжувати. Але не треба бути фаховим істориком, аби зрозуміти: ймовірність того, що назвою слов'янської держави стало слово, яким фіни позначали шведів, дорівнює нулю. Тим більше, як засвідчують джерела, і це дедалі впевненіше визнають історики, найдавнішим ареалом, з яким термін русь виявляє особливий зв'язок, є зовсім не Скандинавія, а береги Чорного моря.
Вважається, що найдавніша така згадка сягає ще VI ст. до н.е., коли в книзі Ієзекіїля, що входить до так званих пророцьких книг Біблії, згадується народ рош. Прикметне, що він подається в етнічному контексті з кіммерійцями й скіфами. Тобто всі три етноніми: рош, кіммерійці та скіфи прив'язуються до одного ареалу - Північного Причорномор'я, Давньої України. Саме цей напівміфічний народ рош в уявленні візантійців пізніше часто-густо ототожнюється з реальним народом росів або русів. Принаймні походи Русі на Царгород у середині IX ст. викликали негайну асоціацію саме з цими біблійними згадками. Лев Диякон оповідає про дружину київського князя Святослава, що "переможені тавро-скіфи ніколи живими не здаються ворогу..., що народ цей відважний до безумства, хоробрий, сильний, що нападає на всі народи, про що багато свідчать і навіть божественний Ієзекїіль про це згадує".
Сирійський автор Псевдо-Захарій (VI ст.) знає у Східній Європі народ hros. Руси, як свідчать арабські автори, беруть участь у політичних подіях VII ст. на Північному Кавказі. Кінцем VIII - початком IX ст. датуються згадки народу росу Тавриді й на берегах Чорного моря в житіях Георгія Амастридського й Стефана Сурозького. Саме в Криму, давній Тавриці, дослідники фіксують найраніші й найрясніші назви на рус-/рос-. Керченська протока здавна відома як Руська ріка, а Чорне море - як Руське море. Саме у Криму у середині IX ст. Кирило-Костянтин, майбутній творець слов'янської писемності, виявляє Євангеліє і Псалтир, писані руськими письменами. Руси - учасники давніх історичних подій у "Велесовій книзі". Зв'язок русів із берегами Чорного моря видно і з характерного для візантійців ототожнення русів/росів із таврами й скіфами - безумовного населення півдня України. Баварський географ у середині IX ст. локалізує русів (ruzzi) поряд із хозарами (caziri), що безумовно промовляє на користь південної гіпотези; про це свідчить і титул глави Русі - каган, північне походження якого неймовірне. Подібних свідчень можна навести ще чимало, але й цього достатньо, аби повністю погодитися зі словами акад. О.М.Трубачова: "береги Понту і Меотиди лишаються тим місцем, де ім'я русь виступає перед нами в документованій історії за 300 років до закликання варягів".
Отож саме звернення до Північного Причорномор'я має стати відправною точкою при з'ясуванні походження і значення слова русь. Вже зараз є очевидною надзвичайна давність цієї назви, вона сягає не те що доварязьких, але, ймовірно, й дослов'янських часів. В.Мавродін щодо цього зазначає: "термін русь сходить до дуже давніх часів, і якщо колись був не ім'ям власним країни і народу, а мав якесь змістове значення..., то вже в епоху Київської Русі його початковий зміст був значною мірою забутий".21 продовжує: "десь на території Русі, в лісостепу Придніпров'я і Подоння в перші століття н.е. мешкали племена, у назві яких зустрічається у тій чи іншій огласовці корінь рос. Що він означав, ми не знаємо... Безперечно одне - корінь росу топоніміці Середнього Подніпров'я дуже давнього походження і веде нас у часи, що набагато передували літопису й Київській Русі".
Отже, логіка дослідження відсилає нас до часів значно давніших, до нашої передісторії. Сюди влада норманістів не сягає, тут немає ані Рюрика, ані фінів зі шведами. Можна нарешті полегшено зітхнути й зосередитися на нашому прямому завданні: шукати народ, назва якого співзвучна назві русь. Бо досі питання про те, що це за народ, відповіді не знаходило. Та сьогодні, нехай і з обережним оптимізмом, уже можна сказати, що відповідь на це питання все ж існує.
Руси й таври
Дослідники не раз звертали увагу на досить примітний в історичній традиції факт, а саме на зв'язок русі з таврами, засвідчений багатьма джерелами. Справді, візантійські автори досить послідовно називають русів таврами або тавро-скіфами. Лев Диякон, свідок русько-візантійської війни 970 - 971 рр., називає великого київського князя Святослава ватажком тавро-скіфів. Іоанн Кіннам означує Київ столицею тавро-скіфів, "Житіє Георгія Амастридського" взагалі має русь за прямих нащадків таврів. Цей зв'язок найчастіше пояснювали тим, ніби візантійські автори воліли замінювати грубі назви сучасних їм варварських народів на вже відомі літературні, вживані ще давньогрецькими авторами. Проте таке пояснення не переконує. А якщо й справді тісний зв'язок русів і таврів у візантійських джерелах не випадковий? І чи не підстава це, щоб придивитися до цього народу уважніше? То хто ж такі таври?
Без перебільшення, таври в давній історії України посідають особливе місце. За поширеного уявлення про етнічну історію давньої України як сповнену міграцій і колонізаційних рухів, історія таврів від самих першопочатків пов'язана з Україною, з Кримом. На тлі "прийшлих" кіммерійців, скіфів, сарматів, гунів і десятків інших народів нашої давньої історії таври постають чи не єдиним народом-автохтоном. Етнонім таври простежується тут упродовж значного історичного відтинку: першим постає серед етнічних найменувань Північного Причорномор'я (у Гомера, бл. XIII ст. до н.е.) і зникає через два з половиною тисячоліття - у XIII ст., після монгольського нашестя на Русь.
Тривалий час не вдавалося навіть наблизитися до розв'язання проблеми походження таврів. Насамперед через обмаль даних про їхню мову, чи не єдиним зразком якої міг бути їхній етнонім. Втім, дослідники давно майже одностайні в тому, що таври - не місцева назва, а її грецький варіант (від грец. таврос - "бик"), переклад грецькою етноніма, який в оригіналі звучав по-іншому, хоч і мав те саме значення: "бики" або "ті, що шанують бика". Іншими словами, греки знали самоназву таврів і передавали її або схожим грецьким словом, або, що ймовірніше, перекладали своєю мовою. Але в такому разі самоназва таврів лишається невідомою, як і їхня етнічна належність.
Здавалося б, можна обмежитися констатацією того, що наявні історичні джерела не дають змоги відповісти на це питання. Якби не ще одна згадказ-поміж тих, що засвідчують зв'язок русів і таврів. Йдеться про слова візантійського автора Іоана Цеца, що "назва таври тотожна назві руси". Як не дивно, але це чи не єдине в історичній традиції свідчення, яке прямо (!) й недвозначно вказує на зміст слова русь, чомусь лишилося поза увагою істориків. А між тим виняткова важливість його очевидна. Коли зважити, що назва таври означає "бики" або "ті, що шанують бика", то чи не те ж саме означає й назва русь! І чи не саме русь - справжня назва, самоназва загадкового народу, що його греки означували таврії і чи не тут розгадка взаємозв'язків русі й таврів?
Суть проблеми зводиться до того, щоб знайти мову, у якій слово бик було б фонетичне близьким до етноніма руси, русь. Оскільки йдеться про Північне Причорномор'я, то логічно було б шукати її серед
Loading...

 
 

Цікаве