WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблема національної своєрідності українського письменства у працях дослідників діаспори - Реферат

Проблема національної своєрідності українського письменства у працях дослідників діаспори - Реферат

даного народу". Можна стверджувати, що в "Історії української літератури" найповніше зреалізовано саме другий шлях дослідження, що, очевидно, насамперед пояснюється підручниковою стислістю роботи.
Чи не найважливішим здобутком Д.Чижевського стало ґрунтовне дослідження бароко в його українському різновиді, який за всієї спорідненості із зарубіжними аналогами мав власну національну своєрідність. Ця специфіка проявилась, зокрема, у "поміркованому" характері українського бароко, підвищеній декоративності, "надзвичайної сміливості нових думок та устремлінь з тяжінням до традиції, та ще часто традиції "прастарої". Д.Чижевський також накреслив ті проблеми, що ще чекають своїх дослідників: бароковий національний рух, барокова національна свідомість, ідеологічні підвалини бароко, релігійні та національні мотиви у свідомості барокової людини тощо.
Безпосередньо проблеми національної своєрідності літератури стосується питання "неповноти" вітчизняного літературного процесу, яке Д.Чижевський вперше увів до наукового обігу. Неповнота української літератури, виявлена вченим у кінці XVIII ст., зумовлена драматичним процесом денаціоналізації культурно активних верств суспільства в умовах бездержавності, внаслідок чого нація стала неповною. "Весь сенс і зміст українського національного руху протягом XIX ст. складається з "доповнення" національного організму до певного культурно-самостійного стану. Це нелегке завдання в сфері літератури полягало між іншим у тому, щоб утворити повну систему літературних форм". За Чижевським створення повної літератури, тобто такої, що може задовольнити духовні потреби усіх суспільних груп, відбулося лише на початку XX ст. і стало заслугою модерної літератури з її різноманітністю напрямів, течій та стилів. "Але тут на перешкоді стала політика, - російський більшовицький уряд навмисне утримує національні літератури, крім російської, на рівні "неповних" літератур". Сьогодні ця проблема не менш актуальна і для української постколоніальної літератури та культури в цілому.
Не можна обминути важливих для нас у методологічному плані робіт В.Державіна, який, до речі, у період МУРу виступав опонентом Ю.Шереха, скептично ставлячись до перспектив створення національно-органічного стилю. Разом з тим В.Державін вказав на дефінітивнурозмитість терміна "національна література". У своїй роботі "Національна література як мистецтво" він наводить три основні значення цього поняття: національна література як література певної нації; національна література як література національною мовою; національна література як специфічно національне у літературі певної нації, те, що формує націю духовно, тривало позначаючись на її ментальності. Власне, національній літературі в останньому трактуванні і присвячена розвідка вченого, її представниками В.Державін вважав Т.Шевченка, П.Куліша, діячів "Руської трійці", І.Франка, Лесю Українку, неокласиків, пражан. Мовний чинник не може бути вирішальним при визначенні національної приналежності митця чи твору - доводить В.Державін. Неврахування упродовж тривалого часу цього фактора призвело до штучного відсікання від української літератури багатьох письменників, творів і навіть цілих літературних явищ (наприклад - українська, латино- чи польськомовна література), а відтак - збіднення і спотворення духовно-культурної скарбниці українського народу. В.Державін наголошував на необхідності враховувати дослідниками той фактор, що українська національна література є явищем естетичним і водночас ідеологічним. "Тому рівнобіжне з естетичним аналізом національної літератури як мистецтва повинен постати (і, сподіваємось, невдовзі постане) філософічний аналіз національної літератури як ідеї". Іншими словами, йдеться про необхідність вкрай актуального нині комплексного, системного підходу до українського письменства як багатогранної реальності.
Немає можливості у межах однієї статті зупинитися на всіх здобутках учених діаспори, важливих для вироблення методологічного інструментарію сучасного українознавця. До того ж, сьогодні триває розпочатий ще з кінця 80-х рр. XX ст. процес повернення до єдиного лона української науки досягнень учених усіх країн і континентів, їх критична рецепція та переосмислення. А тому багато імен і творів ще належить відкрити й проаналізувати. Однак уже сьогодні можна з певністю стверджувати, що подальший прогрес українознавства можливий лише за умови синтезування кращих традицій вітчизняної з сучасними пошуками світової науки.
Література:
1. Див. напр.: Мороз Л. Триєдність як основа універсалізму (національне - загальнолюдське - духове) // Слово і час (далі Січ). - 2002. - №3. - С.22 - 32; Шумило Н. Ідея національного розвитку // Там само. - С.33 - 39; Дончик В. Про історію літератури, якої досі не було // Січ. - 2002. - №4. - С.6 - 12; Моторнюк І. То якою ж має були "Історія української літератури" // Січ. - 2003. - №4. - С. 15 - 33.
2. Білецький О. Зібрання праць. - К., 1965. - Т.З. - С.61.
3. Білецький О. Українська література серед інших слов'янських літератур. - К., 1958. - С.37.
4. Маланюк Є. Гоголь в літературознавстві // Вежа. - 1997. - №6 - 7. - С.214.
5. Маланюк Є. Книга спостережень. - 1962. - Т.1. - С.344.
6. Там само. - С.195.
7. Шерех Ю. Стилі сучасної української літератури на еміграції // Пороги і Запоріжжя. - X., 1998. - Т.3. - С.168.
8. Чижевський Д. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956. - С.13.
9. Там само. - С.200.
10. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. - К., 1992. - С.18.
11. Чижевський Д. Сімнадцяте сторіччя в духовній історії України // Арка. - 1948. - №3 - 4. - С.9.
12. Чижевський Д. Історія української літератури. - С. 323.
13. Там само.
14. Державін В. Національна література як мистецтво // Українське слово. - К., 2001. - Кн. З. - С.601.
Loading...

 
 

Цікаве