WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Предмет та завдання історико-філософського українознавства (до питання про теорію науки) - Реферат

Предмет та завдання історико-філософського українознавства (до питання про теорію науки) - Реферат

загальною логікою історико-філософського процесу;
б) спроба побудови національної характерології в контексті відношень "філософія і національність", що відкрило можливості дослідження національної філософської культури;
в) наголос на унікальності національної філософії як предмета вивчення історії української філософії;
г) намагання відтворити діалектику світового і національного в історико-філософському процесі тощо.
3. До цього періоду умовно можна віднести ті розвідки з історії української філософії, що здійснювались в період після Д.Чижевського та до появи сучасного проекту історико-філософського українознавства, якому і присвячена дана стаття. Це і праця М.Сумцова "Історія української філософської думки", фрагменти якої були надруковані у Харкові в 1926 - 1927 роках. Слід згадати спроби І.Мірчука, зокрема його статтю для "Енциклопедії українознавства", яку він назвав "Історія української філософії", та розділ з навчального підручника "Історія української культури" під назвою "Філософія в Україні", де автор ставив за мету розглянути появу філософських праць на території України. Вагомим внеском у розвиток історії історико-філософського українознавства були: колективна праця "З історії філософської думки на Україні" [9], робота Ю. Вільчинського "Розвиток філософської думки в Україні" (К., 1994) та ін.
4. Період становлення сучасного історико-філософського українознавства, який відзначається діяльністю фундатора цього напрямку В.С.Горського.
Період між дослідженнями Д.Чижевського ("Історія філософії на Україні") та першими роботами В.Горського, в яких формулювалося цілісне уявлення про українську історико-філософську науку [4], можна розглядати як підготовку до філософського пошуку методологічних засад вивчення історії філософії в контексті культури. З того моменту, коли В.Горський сміливо вводить та обґрунтовує культурологічний аспект поняття "історія української філософії", розпочинаються теоретико-методологічні студії в межах української історико-філософської науки. Виявлений ним філософський феномен у складі української культури закладає основи боротьби з "провінціалізмом" як із хворобою нашої національної філософії та історії філософії.
2. Історико-філософське українознавство у контексті суміжних дисциплін. Одним з пріоритетних напрямів розробки та вдосконалення методології української історико-філософської науки є залучення до сфери її практики теоретичного досвіду суміжних дисциплін - історії, філософії історії, філософії, історії літератури, історіографії, історії науки і техніки, історії культури і т.д. Якщо мова йде про історію української філософії, то слід врахувати підходи до розробки теорії та методології історико-філософського пізнання, які були запропоновані світовою інтелектуальною спільнотою, а також досвід вивчення всесвітнього та національного історико-філософських процесів та їх співвідношення і взаємовпливу [11, 8-9].
Закономірно постає питання, що ж є переважаючим в історії філософії: історія чи філософія? Але чи правомірне таке питання? Виникає враження, що той, хто його ставить, уникає відповідальності або взагалі не уявляє, про що йдеться. Безсумнівним є той факт, що історик філософії у своїх дослідженнях застосовує досвід як історичного методу, так і філософських дисциплін. Метод історизму - невід'ємна складова історико-філософського дослідження. "Сполучення історичного і філософського начал в науці історії філософії зумовлює ту вихідну напругу, що рухає процес історико-філософського пізнання. Й позитивних результатів у такому процесі неможливо досягти, якщо будувати співвідношення антиномічних засад згідно з альтернативним (або… або) чи навіть ієрархічним принципом" [5, 12].
3. Історико-філософське джерелознавство. Це емпіричний рівень історико-філософської науки. Первинною і об'єктивною реальністю для історика філософії є текст. Діалоги Платона, трактати Арістотеля, "Велике відновлення наук" Бекона, "Етика" Спінози, "Критика чистого розуму" І.Канта, "Феноменологія духу" Гегеля - ось той вектор руху філософського знання, що документально зафіксований і утворює об'єктивний історико-філософський процес. Вміння орієнтуватись у текстуальному масиві цієї реальності - важлива ознака історико-філософської культури роботи з текстом.
У межах теорії історико-філософської науки слід виокремити декілька рівнів позиціонування історика філософії (як дослідника) до тексту. Перший - опосередкований. Це вміння знаходити потрібне джерело, стратегія його пошуку, що, в першу чергу, передбачає відвідування бібліотек та роботу з каталогами (алфавітним, систематичним тощо), вміння орієнтуватись у бібліографічному описі і т.д. Це не дрібниці, як може видатися на перший погляд. Культура роботи з науковим текстом починається тоді, коли відома лише його назва. Історико-філософське джерелознавство передбачає одну з перших вимог - набувати вміння знайти джерело. Пошук - це не втрачений час, а досвід. На жаль, сучасне історико-філософське джерелознавство не приділяє йому належної уваги. Другий - безпосередній контакт з текстом tet-a-tet. Успішність цього діалогу залежить від чітко визначеної мети, з якою історик філософії підходить до вивчення і розуміння змісту джерела, від певних вимог. В історико-філософському українознавстві набір таких вимог постає у вигляді контекстуального аналізу, який можна представити наступним чином:
1. Контекст мови дослідника.
2. Контекст мови спільноти, до якої зараховує себе автор досліджуваного тексту:
2.1. контекст мови групи, до якої адресується текст;
2.2. контекст мови філософського напрямку, представником якого є автор;
2.3. контекст мови філософської школи, до якої належить автор.
3. Контекст мови автора та його твору [6].
Зазначені ступені аналізу в історико-філософському українознавстві актуалізують питання побудови "розмови" дослідника з текстом. Характер її може бути представлений у двох вимірах: монологу і діалогу.
Перший підхід є сцієнтичним, за роз'ясненням якого можна звернутися до думки І. Канта: "Дослідник, як слідчий, повинен опитувати природу". Дане "опитування" вимагає від дослідника послідовності встановлених протокольних O, де S - історик філософії, З - засоби опитування, З запитань. Його схема - S O - текст. У свою чергу, "засоби" повинні мати чітку послідовність: постановка ступінь розробленості даної проблеми (що відомо, а що проблеми як ціль вибір предмета визначення об'єкта дослідження потребує дослідження) методів відповідно до мети (що?) і завдання (як?).
Другий - гуманістичний. S2. Для роз'яснення можна вдатися до думки Канта, яку УР Його схема: S1 наводить В.Татаркевич у передмові до своєї "Історії філософії": "Головні ідеї в деяких творах буває так важко вловити, що часто-густо сам автор не може їх віднайти і деколи хтось інший може йому ліпше сказати, яка була ота головна ідея… Отой, хтось інший - то передусім історик…" [14, 7].Автор свій текст завжди комусь адресує. Але кожний зміст є дуальний - як витвір автора і, в якійсь мірі, читача. Читач, у свою чергу, причетний до
Loading...

 
 

Цікаве