WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Поняття національного виховання у філософсько-освітньому вченні С.Русової - Реферат

Поняття національного виховання у філософсько-освітньому вченні С.Русової - Реферат

обов'язків" [14, 163]. Всяке "усуспільнення дітей" без їх національного виховання було б лише абстрактною, відірваною від реального ґрунту метою, висіло б у повітрі, якби воно не здійснювалося на національній основі. Вважаючи, що національний елемент у вихованні є основним, найважливішим, С. Русова доводила, що ґрунтом для виховання кожного народу "є культ своєї Нації і Батьківщини, бо кожна Нація може тим більше бути корисною для Всесвіту, оскільки інтенсивно вона може реалізувати свої власні етнічні вартості" [14, 163]. Разом з тим, життя вимагає й інших, нових більш складних завдань школи, зокрема, "знайти найкращі засоби, щоб у сучасної молоді плекати почуття і розуміння необхідності дружніх відносин між народами всього світу" [13], "замість зненависті та страшного національного егоїзму треба виплекати в собі таку людяність, виробити такі дружні взаємні відносини, одного народу до другого, при яких війна стала би неможливим пережитком і поступ міг би скрізь вільно ширитися в умовах забезпеченого всіма народами миру" [13]. Тому С.Русова завданням школи вбачала "дати людству молодь цінну, чулу, творчу, захоплену духом героїзму, піонерства, щоб можна було передати в руки такої молоді долю майбутнього, щоб вона могла вести далі усі завоювання науки, усі соціально-політичні проблеми шляхом правди і взаємної пошани як між окремими членами, так і народами" [11].
Національне виховання, за переконанням вченої, є вирішальним і найважливішим ґрунтом у справі зміцнення моральних, духовних, естетичних і національних сил народу, відродження його духовності, утвердження серед інших народів світу, бо, як показує історичний досвід, "міцнішою нацією в наші часи виявляє себе та, яка краще інших вичерпала у своєму вихованні свої глибокі національні скарби й національній психології дала вільний розвиток - Германія, Англія, Японія" [3, 12]. "Мусимо виховувати дітей в повній національній свідомості, відданості до свого народу, бо хто не вміє кохати рідний край, той не зможе стати щирим горожанином усесвіту. І не так потрібні ці космополіти, як бажано виховувати чуло-гуманних дітей, які з пошаною і симпатією ставляться до всіх народів, працюють над визволенням свого і чужого народу" [13].
Таким чином, С.Русова проголосила ідею народності виховання, яка є ядром їїпедагогічної системи. Ця ідея пронизує практично всі педагогічні твори вченої, яка вважала, що всі ступені освіти, все виховання є будуватися у відповідності з особливостями і потребами свого народу, на основі його історичного минулого, культури, побуту, мови, звичаїв, традицій, обрядів, психології.
Ідея національної спрямованості виховання, зокрема виховання дошкільників, була обґрунтована С.Русовою ще на початку ХХ ст., а її думки про те, що лише національне виховання є надзвичайною впливовою силою у формуванні національного характеру, національної психології людини набули значної актуальності у наші дні.
У 40 - 50 рр. минулого століття К.Ушинський висунув принцип народності у вихованні підростаючого покоління, обґрунтував його та намагався впровадити у практику виховання. Народне виховання, побудоване на народних традиціях, на думку Ушинського, має такий позитивний виховний потенціал, якого не мають навіть найкращі педагогічні системи. На його думку, тільки народне виховання, що відбиває психологічні, соціально-економічні, ідеологічні й культурні особливості народу, його життя і прагнення, може мати справжню розвиваючу силу, лише таке виховання формує національний характер, національну психологію людини [15, 268 - 284]. Поділяючи погляди К.Ушинського, С.Русова принцип народності, який полягає в органічному поєднанні виховання з національною історією і традиціями, поклала в основу своєї концепції національного виховання.
Нині в час реорганізації навчально-виховного процесу, педагоги, науковці особливу увагу акцентують на народності як провідному чиннику виховного процесу. Проблемам відродження виховних традицій народної національної педагогіки присвячують свої дослідження такі науковці, як А.Богуш, Н.Міщенко, М.Стельмахович, Є.Сявавко та інші. Їх погляди суголосні філософсько-освітнім поглядам С.Русової, яка переконливо доводила, що правильно поставлене національне виховання дозволить глибоко проникнути в духовні скарбниці народу, і, кохаючись у своїй національній культурі, шануючи і поважаючи її, дитина цікавитиметься і поважатиме культурні й національні здобутки інших народів та націй А це приводитиме не до націоналізму й шовінізму, а до єднання і порозуміння між народами і націями світу, бо "тільки та людина може симпатично ставитися до долі чужого народу, яка цілим серцем своїм кохає свій рідний край, яка свідомо працює для свого власного народу" [3, 89]. С.Русова наголошувала, що нова українська школа мусить бути цілком демократичною, україномовною, безстановою. У новій український школі учнів має оточувати все рідне, близьке, знайоме, а "на стіні нашої майбутньої колись рідної школи хай висить портрет великого апостола правди й науки Тараса Шевченко, на вікнах стоять квіти, на стінах висять рушники з рідними вишиваннями, хай сама школа нагадує колишні історичні українські будівлі, хай у вікна лізуть з садка красоля і бузок" [9, 218]. У такій гуманній, активно-творчій школі, твердо вірила Софія Федорівна, виростуть справді добре виховані, розумні й корисні громадяни своєї рідної Батьківщини - України.
Розкриваючи основні засади і шляхи українізації школи і освіти в Україні, С.Русова відмічала, що "підвалинами націоналізації школи бувають завше два начала: безпосередньо націоналізація педагогічних засобів виховання і навчання, цебто - рідна мова викладу і зміна програми з тенденцією внести ті науки, які дають найбільш громадської національної свідомості, - історію і географію рідного краю і народне мистецтво - музика, співи, орнаментика; другапідвалина національної школи - це єднання її з людом, бо школа вже не стоїть самітньо, мов острів, серед села - це центр освіти на селі, центр не тільки морального, а і політично-громадського виховання, без якого не розвиватиметься нове життя" [9, 296]. Як бачимо, центральне місце тут займає положення про необхідність навчання українських дітей, громадян рідною, материнською мовою, як "самое законное й целесообразное орудие первоначального обучения" [12, 5]. "Це ж перша психологічна вимога - приймати знання на тій мові, яку я найкраще розумію, з якою зв'язана уся мої духовна істота"[9, 294]. Рідна мова в усіх школах, навчально-виховних закладах, державних, громадських установах, повинна зайняти чільне місце. За рідну треба вважати ту мову, якою учні розмовляють у своїй родині. "На Вкраїні рідна мова є українська; нею й мусить провадитися вся наука" [9, 209], - підкреслювала С. Русова.
Мовні проблеми набувають у С.Русової широкомасштабного плану і багатогранного змісту. В її розумінні, мова - це індивідуальний інтелектуальний процес, що нерозривно пов'язаний із загальним інтелектуальним розвитком дитини, це універсальний засіб навчання та виховання, першооснова людського досвіду, накопичення культурних цінностей, енциклопедичності знань.
У поглядах С.Русової на проблеми мови, її ролі, місця і значення у навчально-виховному процесі органічно і творчо поєднувався принцип, висловлений М.Драгомановим: "Через національне - до інтернаціонального" (суть якого полягає в тому, що рідна мова розглядається як один із засобів виведення безпросвітного українського народу на широкий простір людської цивілізації, піднесення його культури, освіти, школи до найвищого рівня світового розвитку), а також з принципом, обґрунтованим О.Потебнею і його прихильниками, які розглядали мову не лише як важливий чинник піднесення загальної культури свого народу, а, в першу чергу, як невичерпне джерело можливостей духу і творчості самого народу. Спираючись на наукову спадщину О.Потебні, вчена розглядає рідне слово як джерело неповторного національного світобачення, як систему, в якій фіксуються особливості сприймання і відображення дійсності, зокрема, специфіка її художньо-образного мислення.
Проблеми розвитку рідної мови, навчання нею в школі виступають у вченні С.Русової як складові глибинних і багатогранних
Loading...

 
 

Цікаве