WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Поняття національного виховання у філософсько-освітньому вченні С.Русової - Реферат

Поняття національного виховання у філософсько-освітньому вченні С.Русової - Реферат


Реферат на тему:
Поняття національного виховання у філософсько-освітньому вченні С.Русової
Освіта в нашій державі проголошена пріоритетною сферою суспільного життя. Водночас постає питання, на чому вона має базуватися? Якій бути освіті саме в Україні? Адже проблема освіти - це не тільки проблема виховання і навчання поколінь, це проблема майбутнього держави. Історично склалося так, що освітнє життя українського народу протягом сторіч було обмежене і контрольоване тими державними системами, до складу яких входила Україна, тому невипадково, що воно не набуло самостійного вираження в науковій і філософській літературі. Це і сприяло посиленню інтересу до питань розробки національної системи освіти, бо історія переконує, що держава розвивається там, де є національна система освіти.
Питання розвитку української національної освіти, яка врахувала б інтереси народу, традиції, поєднувала народну й академічну, вітчизняну й зарубіжну педагогіку, постало на початку минулого століття, коли в Україні склалася сприятлива атмосфера щодо боротьби за встановлення її державної незалежності. Оскільки встановлення української державності певним чином було пов'язане з вирішенням проблеми української національної школи, то в цьому процесі активну участь взяли фактично всі прогресивні сили держави. Тому не випадково всі, хто відстоював українську державність, боролися за українську національну школу. Найактивнішу позицію тут займала С.Русова, яка наполегливо й цілеспрямовано працювала над розробкою концепції національної системи освіти, національної школи та національного дошкільного виховання. Її активна діяльність припадає на той час, коли стрижневими ідеями її філософсько-освітніх поглядів стали гуманізм, демократизм, відродження і утвердження високих духовних цінностей українського народу, його культури, національної системи освіти і школи. Вони формувалися на основі глибокого вивчення і критичного осмислення праць видатних представників української (Г.Сковорода, М.Драгоманов, Т.Шевченко, К.Ушинський, І.Франко та ін.) і світової філософської, педагогічної думки (І.Кант, Я.Коменський, Дж.Локк, Й.Песталоцці, Й.Гербарт, Ф.Фребель, М.Монтессорі, Д.Дьюї). На основі аналізу історичного досвіду різних країн С.Русовою сформульовані наукові положення про значення національної системи виховання та навчання, доведено, що міцною є та нація, яка краще за інших використовує глибокі національні скарби.
Питанню, як можна зберегти історичну, національну традицію і не втратити минулих здобутків, а водночас усю творчу енергію спрямувати на розвиток освіти, приділяють значну увагу сучасні українські науковці В.Андрущенко, І.Зязюн, П.Кононенко, П.Кравченко, В.Лутай, М.Михальченко, В.Шевченко та інші вітчизняні дослідники. Досвід аналізу історії української філософії освіти, нагромаджений у роботах цих учених, є також і методологічною основою нашого дослідження. Спираючись на їхні праці, намагаємося досягти поставленої мети: з'ясувати особливості тлумачення поняття національне виховання у філософсько-освітньому вченні С.Русової. Об'єктом дослідження є філософсько-освітні ідеї С.Русової, предметом дослідження виступає концепція національної системи освіти, національної школи, обґрунтована і розвинута вченою.
Аналіз літератури, дає можливість констатувати, що ідея національного виховання, принцип народності виховання, освіти, школи - головні, центральні й визначальні чинники в педагогічній концепції С.Русової, які в методологічному плані виступають як основна закономірність розвитку освіти, навчання й виховання. Згідно філософсько-освітнього вчення С.Русової, система освіти, виховання повинні будуватися, насамперед, у відповідності з особливостями і потребами свого народу, з урахуванням, критичним осмисленням і творчим використанням кращого досвіду інших народів.
За глибоким переконанням С.Русової, школа - "це скарб найкращий для кожного народу, це ключ золотий, що розмикає пута несвідомості, це шлях до волі, до науки, до добробуту. На вселюдному життю тільки той народ і бере перемогу, який має найкращу школу, в якому найбільше є грамотних" [9, 207]. На жаль, сучасний С.Русовій український народ не мав своєї національної школи, "йому замкнено двері до пишного розвитку своїх культурних сил, він засуджений на пригноблене становище, на постійне вживання чужого хліба; живе він не по своїй живій думці, а чужим розумом. Такому народові, який не має своєї школи й не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні" [9, 207]. Характеризуючи школу в Україні XVIII - початку XX ст., С. Русова підкреслювала, що то "була школа політичного рабського виховання, де однаково нівечилась і особа учителя, і увесь духовний склад учнів" [9, 296]. Раби-вчителі були в полоні чужої, нав'язуваної їм мови викладання, мети, завдань, змісту освіти, методів навчання й виховання тощо. Раби-учні мусили зрікатися всього свого, рідного, близького, забувати материнську мову, ставати перевертнями. С.Русова закликала негайно ліквідувати таку школу і збудувати нову, гуманну й демократичну, "де б діти почували себе так добре, як вдома, де б учитель жив у товариській згоді з учнями" [9, 294].
З огляду на таку освітню ситуацію в Україні, вчена подала багато конкретних цінних порад про те, як здійснювати національне виховання, будувати національну школу, систему освіти.
Педагог вважала, що національна самосвідомість закладається в людині з перших років життя, тому не випадково значну увагу у національно-патріотичному вихованні С.Русова, відводила родині, бо перші уяви і моральні почуття у дитини викликають її батьки, що підходять до колиски, бавлять, пестують, купають дитину, граються з нею. Турбота, ласка з боку рідних та близьких, радість, яка оточує дитину в здоровій, згуртованій сім'ї, виховують у дітей перші почуття симпатії, любові до батьків, дідусів і бабусь, братів, сестер, породжують прагнення спілкуватися з ними, а згодом і піклуватися про них. Приклад батьків, старших членів сім'ї стає для дитини тим животворним джерелом, з якого виростає поступово почуття любові до людей, до свого рідного краю, народу, своєї Батьківщини. Через естетичне сприймання природи поглиблюються і збагачується почуття патріотизму, любові до рідного краю, свого народу, Батьківщини. Це почуття потрібно плекати систематично, в усіх дитячих навчальних закладах з дітьми різних вікових категорій, причому ми матимемо позитивні результати тоді, коли виховання буде "поставлено на національний ґрунт" [3, 66]. Адже ми, наголошувала С.Русова, можемо любити тільки те, що ми знаємо, а тому необхідно ознайомити дітей зі своєю місцевістю - річкою, лісом, озером, найближчим селом, містом; рослинним і тваринним світом свого краю, чим живе і займається населення краю тощо.
Таким чином, перші основи національно-патріотичного виховання закладаються в родині, а їх продовження, безумовно, має відбуватися в дошкільнихустановах, а потім у школі. С.Русова наголошувала, що в кожному навчально-виховному закладі України має бути добре продумана й чітко спланована система національного виховання, щоб "свідомо розвивати кожну дитину як бажаного майбутнього громадянина своєї країни, свого народу" [3, 68]. В дошкільних дитячих установах з перших днів оченята дитини повинні кохатися в національних кольорах та орнаментах, дитяча уява має формуватися на основі національних оповідань, казок, легенд, національної пісні. Це сприятиме усвідомленню дитиною належності до свого народу, а в подальшому - і своїх обов'язків перед ним.
С.Русова переконана, що "школа існує для конкретного народу, повинна бути пройнята його духом, її учні мають виховуватися, вчитися на елементах національної творчості, повинні ознайомитися з світоглядом нації, як він виявився в її народній творчості, звичаєвому праві, в давніх громадських звичаях та установах. Учні повинні добре знати природу рідного краю, історію та літературу рідного народу, знати промисел, працю, професійні нахили і господарські умови життя цього народу і завжди через усе своє шкільне навчання свідомо ставитися до своїх національних
Loading...

 
 

Цікаве