WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Політика російського царизму відносно України в другій половині XVIII ст. - Реферат

Політика російського царизму відносно України в другій половині XVIII ст. - Реферат


Реферат на тему:
Політика російського царизму відносно України в другій половині XVIII ст.
Як відомо, Лівобережна Україна, за "Березневими статтями", ввійшла до складу Московської держави на правах політичної і правової автономії.
Проте протягом наступних десятиліть йшов поступовий курс на обмеження цієї автономії з боку російського царизму.
На початку 60-х рр. XVIII ст. Гетьманщина все ще зберігала деякі особливості свого внутрішнього устрою (адміністративно-військовий устрій на чолі з гетьманом; генеральна, полкова та сотенна адміністрація; адміністративно-територіальний поділ на полки і сотні; власна система судочинства і міського управління).
Ситуація почала кардинально змінюватися після 1762 р., коли під час двірцевого перевороту російський престол посіла Катерина II, яка ліквідувала залишки автономії протягом наступних 20 років.
Наголосимо: певний час нібито ніщо не передбачало загрози Гетьманщині. Навпаки, сам гетьман К.Розумовський командував Ізмайлівським полком, що відіграв вирішальну роль під час скинення імператора Петра III. І саме гетьман як президент Академії наук використав її друкований орган для негайної публікації маніфесту про вступ Катерини II на трон (чернетку маніфесту склав ад'ютант гетьмана Г.Теплов). Звичайно, гетьман очікував "ходу у відповідь." І дійсно, як дощ з ясного неба, на гетьмана посипалися різні нагороди. Мабуть, він і сам цього не сподівався. Але так тривало недовго.
Залишивши влітку 1763 р. Росію, К.Розумовський повертається в Україну з метою скликати Генеральну раду старшини і обговорити широке коло питань щодо становища Гетьманщини. У ході обговорювання рада склала петицію, в якій містилися вимоги щодо розширення прав Гетьманщини.
На думку З.Когута, ця петиція містила найбільш самостійницькі погляди з усіх публічно висловлених в Гетьманщині з часів І.Мазепи.
Скориставшись сприятливою ситуацією, яка склалася тоді в Петербурзі, гетьман вирішив піти ще далі. Його прибічники почали серед старшини агітацію за те, щоб запровадити спадкове гетьманство для родини К.Розумовського, і склали нову петицію.
Реакція царського уряду на чолобитні виявилася різко негативною. Це ставлення підігрівав і Григорій Теплов - колишній наставник К.Розумовського, який свого часу керував його маєтком. Однак після перевороту він залишив службу у гетьмана і став одним із трьох секретарів Катерини II. Саме він подав цариці записку "О непорядках, которые происходят от злоупотребления прав и обыкновений, грамотами подтвержденных, в Малороссии"4. На думку Г.Теплова, необхідно було провести адміністративну реформу з метою скасування автономії України.
Та й сама Катерина II, як і багато інших правителів доби освіченого абсолютизму, була переконана, що найбільш розумним і виправданим є уряд, заснований на абсолютистських засадах і позбавлений таких "феодальних реліктів", як особливий статус окремих земель. Ці переконання були нею висловлені у таємній інструкції генерал-прокуророві Сенату князеві В'яземському: "Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія є провінціями, якими управляють на основі конфірмованих їм привілеїв, порушити ж їх, раптом відмовившись від них, було б дуже непристойно, але й називати їх чужоземними і поводитись з ними на такій же основі було б більше ніж помилкою. Ці провінції... треба найлегшим способом привести до того, щоб вони обрусіли і перестали б дивитись, неначе вовки в лісі". Усі подальші кроки Катерини II здійснювалися саме в цьому руслі...
Згідно з донесенням пруського посланця Віктора Фрідріха фон Сольмса, українські петиції так розпалили Катерину II, що вона хотіла віддати гетьмана під суд за зраду. Однак прибічники Кирила Розумовського зуміли вплинути на імператрицю і врятувати графа від її гніву. В січні 1764 р. Катерина II викликала гетьмана до Петербурга, де поставила йому через М.Паніна вимогу не з'являтися до двору, поки він "не випросить собі увільнення від Гетьманства". Одночасно вислано було в Україну три нові полки.
Спочатку К.Розумовський відмовлявся, однак потім під сильним тиском з боку царського уряду попросив звільнити його.
10 листопада 1764 р. вийшов царський указ, за яким скасовувався політичний інститут гетьманства.
Таким чином, Катерина II здійснила план, про який писала генерал-прокуророві В'яземському: "Чтоб век и имя гетманов исчезло, не токмо б персона какая была произведена в оное достоинство".
Замість інституту гетьманства в Україні поновлювала діяльність Малоросійська колегія на чолі з графом П.Рум'янцевим, який водночас був і головнокомандуючим усіх військ, розміщених на її території.
На відміну від вищої верхівки адміністративної піраміди, нижча - на рівні полків та сотень - залишалася без змін.
Однак російська влада після скасування гетьманства збиралася не стільки руйнувати механізми управління Гетьманщиною, скільки підпорядкувати її. Першим актом цього процесу стало поглинання Колегією Генеральної Військової канцелярії. Усе відбулося настільки непомітно для українського суспільства, що сучасник - автор "Історії Русів" - змушений був визнати, що рум'янцівська колегія "увійшла в правління, як роса на пасовище і як паморозь на руно".
Наступним кроком стало підпорядкування Генерального військового суду, який з 1767 р. було реорганізовано в департамент Малоросійської колегії. Змінювалася і система комплектування судів - замість виборів, П.Рум'янцев став призначати нових постійних його членів.
Як відомо, до складу вищого ешелону влади в Гетьманщині входили також Генеральна лічильна комісія, Канцелярія малоросійського скарбу і Канцелярія генеральної артилерії. Усі вони до осені 1767 р. перетворилися в департаменти Колегії і перебували, звичайно, під пильним оком прокурора й щомісяця зобов'язувалися подавати йому відомості про всі справи, які ними вирішувались".
Згідно із загальною інструкцією, П.Рум'янцев змушений був пильнувати, щоб не відчувалося різниці між росіянами та українцями і взагалі, вживати всіх заходів, щоб затерти між ними різницю, а також обережно, але систематично нищити українські права та вольності і підготовляти населення до загальноросійського ладу12. При цьому імператриця радила "не всегда силой вверенной ему власти" діяти, а "искусно изворачиваться" та "иметь и волчьи зубы, и лисий хвост".
Централізаторська політика царизму в другій половині XVIII століття призвела до суттєвих змін і в адміністративно-територіальному устрої України.
У 1764 р. за розпорядженням уряду території ліквідованих Нової Сербії, Слов'яносербії і Новослобідського полку, а також 2 сотні Миргородського і 13 сотень Полтавського полків включено в Новоросійську губернію. Козаки, які жили тут, були перетворені на пікінерів, втрачаючи при цьому свої козацькі права і виконували загальнодержавні повинності нарівні з селянами.
Наступного року Катерина II провела величезний перелом і в житті слобідсько-українського козацтва.
Маніфестом від 28 липня 1765 р. імператриця розформувала слобідськікозацькі полки. Замість них створювалися регулярні - Харківський уланський, Сумський, Острозький, Охтирський та Ізюмський гусарські полки. Для переформування колишніх козацьких полків на регулярні була створена "Експедиція учрежденія Слобідських полков". Рядові козаки були записані на 25-річну військову службу, а козацькій старшині надано право йти у відставку дворянами та займатися своїм поміщицьким господарством або залишатись на офіцерській службі в новоутворених регулярних полках.
Зміни були проведені і в територіально-адміністративному плані. На території п'яти полків утворено Слобідсько-Українську губернію (з 1780 р. - Харківське намісництво), яка поділялась, відповідно до колишніх полків, на п'ять провінцій, кожна з яких у свою чергу поділялась на шість комісарств.
Нових змін адміністративний та військовий устрій Лівобережжя зазнав на початку 80-х років XVIII ст.
З 1775 р. в Російській імперії почав діяти новий губернський статус "Установлення про губернії", який стандартизував розміри губерній. Спочатку він почав діяти власне в Росії, а потім і в автономних одиницях.
Фактично
Loading...

 
 

Цікаве