WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Поетичне слово Ліни Костенко - Реферат

Поетичне слово Ліни Костенко - Реферат

синтетики.
Ближчий мені старий Гайявата,
Ніж всі досягнення кібернетики.
("Син білявого дня і чорнявої ночі")
Від метонімії "Іде епоха моя головата" поетеса легко переходить до конкретно-зорового образу, в якому всі слова вжито в їх первинному реальному значенні:
Старесенька, іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Конкретний образок-спогад про бабусю, "старшу маму" - знову ж таки загострює ідею незворотного часу і втрати тих вартостей, які назавжди відходять з дорогими людьми. Але йдеться не лише про особисті втрати, а про ціннісні орієнтири нації, людства:
Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни.
А ті казки, те слово, ті сади,
І так по крихті, крихті Україна -
Іде з тобою, Боже мій, куди?!
("Старесенька, іде по тій дорозі")
Із різних контекстів складається багатозначний зміст не лише іменника час, а й семантично пов'язаних із цим ключовим словом дієслів іти, минати, проминати. Асоціативні зв'язки цих дієслів здатні оновлювати усталені звороти, повертати їм втрачену внутрішню форму, первісну образність. Показова трансформація семи "час" в індивідуальному словесному символі "над берегами вічної ріки", де і прикметник вічна, і іменник ріка мають спільні семи - "час" і "плинність".
Образ невпинного, невблаганного часу постає у звукових і зорових картинах.Сивий лірник (так названо ліс) перебирає струни; шум лісу нагадує, як бринять голоси, блукають луни:
Це сивий лірник. Він багато знає.
Його послухать сходяться віки.
Усе іде, але не все минає
Над берегами вічної ріки.
("Сосновий ліс перебирає струни")
Звертаючись до початкових слів Шевченкової поеми "Гайдамаки" (Все йде, все минає - і краю немає), Ліна Костенко ніби вступає в діалог із цим твердженням, заперечуючи його: Усе іде, але не все минає. Не все минає, тому що залишається сивий лірник - ліс, який зберігає пам'ять:
І знову тиша. Лиш блукають луни.
Крізь день, крізь мить, крізь душу, крізь віки.
Не випадково в одному ряду з часовими поняттями (день, мить, віки) названо й поняття душа. Невблаганний, невпинний плин часу не може стерти з пам'яті збережених звуків-лун, серед них - і відлуння голосів друзів. Знову-таки йдеться про реальний, об'єктивний час, що минає, і про цінності духовні - етичні орієнтири, які мають непроминальне значення для людини.
Мить і вічність, мить і віки -таке поєднання слів-понять характерне для стилю Ліни Костенко, що засвідчують і початкові рядки двох ліричних творів, наприклад:
І день, і ніч, і мить, і вічність,
І тиша, і дев'ятий вал…
Порівняймо:
Маю день, маю мить,
маю вічність собі на остачу.
Логічно взаємозаперечні поняття виявляються взаємозамінними, тотожними з погляду емоційно-суб'єктивного сприймання дійсності, надто тоді, коли до емоційної оцінки додається глибоке філософське розуміння часу, в якому живе і який сприймає людина.
Виокремлюючи сему "час" як наскрізний мотив поетичних текстів Ліни Костенко, звертаємо увагу на експліцитно виражений мотив часу у творі "Старий годинникар". До речі, і в прикметнику старий, і в назві годинникар повторюється та сама сема "час". Конкретно-чуттєвий образ - майстерня годинникаря, де "цокали, ішли" дзигарики, стає основою поетичного узагальнення:
Навколо нього час лежав навалом.
Але від цієї зорово-предметної картини авторська пам'ять переходить до характеристики часу як певного суспільного історичного явища:
Був тридцять сьомий. Він вслухався: кроки.
Якийсь замовник знову не прийшов.
Вихоплені з минулого, дитячі враження переплітаються із сучасним осмисленням подій:
Мені стояло в пам'яті роками,
Як ми тоді не відали про те,
Чого старий тремтячими руками
Ловив секунди крильце золоте.
У поетичному тексті зміщено семантичні межі конкретного часу, тобто годин, хвилин, секунд, які показує годинник, часу як об'єктивної категорії буття і часу, в якому живе людина, тобто епохи, порівняймо:
Ми розминулись в часі і у просторі.
Йому було, мабуть, уже віки.
Поняття "стара людина" в дитячій уяві перетворюється на поняття "той, хто живе віки (вічно)".
Традиційне опредметнювання часу, його персоніфікація знаходить також конкретне словесне вираження в поезії "Три принцеси": годинник з зозулькою відлічує не тільки години. У ньому живе "страшний безжалісний чаклун" - час, який зачаклував трьох принцес "у сивих зморщених бабусь". Однак це не лише дитяче бачення, це й поетична уява, яка дозволяє повертати минуле й надавати йому конкретних чуттєвих рис. І хоч спогад - то лише мить, в образній уяві він здатен постати як картина, точніше, як відбиток зображеного, або естамп:
Лишає мить у пам'яті естампи
("У Корчуватому, під Києвом")
Який печальний в пам'яті естамп!
("Дорогий мій, сонячний, озвися")
Асоціативний зв'язок між спогадами-пам'яттю і малярським мистецтвом відбито в самих назвах творів, наприклад: "Акварелі дитинства", "Українське альфреско".
Спогади часто кличуть поетесу в найкращу пору - дитинство. У часовому вимірі тоді - тепер вимальовуються образи дитячого сприймання. Тоді - це гномик, цвіркун, хатка, як біла мушля, бабуся, що тепер оцінюється зовсім по-іншому:
Таке все тоді звичайне,
Таке все тепер дороге!
("У запічку гномик плямка")
Дитячі роки - це все дуже особисте, і той особистий, інтимний час Ліна Костенко вміє перетворити в час свого, і не тільки свого, покоління. Бо за кожною миттю спомину оживають для небайдужого читача картини української природи, рідної землі, осяяної вічною красою, і землі, що переживала лихоліття. Прихиливши, за її словами, голову "в душі свого народу", поетеса проектує кожну мить життя на вічність, перевіряє все пережите мірилом вічності. До таких мірил вічності належить рідне слово. "Мого народу гілочка тернова" - у цьому вислові Ліни Костенко сконденсована думка і про непросту долю українського слова, і про терновий шлях людини-творця. Один епітет, один вислів здатен умістити глибокий філософський зміст поетичної думки. Щоб відчути цей зміст, треба сягнути глибин народного слова, тримати в пам'яті часові видозміни семантики загальновживаних слів, пізнавати скарби літературної мови, в якій зберігаються мовно-естетичні знаки національної культури.
Loading...

 
 

Цікаве