WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Писанка з Канади - Реферат

Писанка з Канади - Реферат

багато молодих канадців українського походження, які раніше ніколи не цікавилися своєю мовою, традиціями, сьогодні сприймають внесене сучасними емігрантами як дійсно українську культуру. Вони ж не знають і не відчувають різниці! Це дуже непокоїть...
Коли пані Ярослава вчителювала, то постійно намагалася показати друзям, колегам, учням найкращі набутки української культури. В одній школі зорганізувала "Український день". Сімсот учнів і вчителів провели весь день на різних уроках з української мови, кулінарного мистецтва, музики, танців, вишивання, виготовлення писанок. По закінченні - вчителі-неукраїнці заспівали своїм учням українську пісню. В інших школах пані Ярослава вчила учнів писати писанки, що набуло великої популярності й зацікавило дітей. Як учитель-бібліотекар, закуповувала для шкільних бібліотек книжки (хоч англійською мовою, але з українською тематикою); часто читала учням, пояснюючи різні культурні нюанси.
Ще з часів студентства вона вишивала український одяг для танцювальних ансамблів. Продовжує цю роботу й зараз. А одного разу шкільний інспектор доручив їй пошити полтавський чоловічий і жіночий одяг для ляльок, щоб кожна з 30 шкіл міста отримала по такій парі.
Щорічно в Різдвяну пору вона готує на Святвечір вечерю з дванадцяти радиційних страв і запрошує до себе неукраїнських друзів і знайомих.
Її дім переповнений українським народним мистецтвом. Це здебільшого подарунки друзів, які здавна відвідують дім майстрині. Їм тут завжди раді. Пригадує пані Ярослава, як її чоловік зустрівся з балетним імпресаріо з Києва, що саме гастролював у Саскатуні, і домовився, що кілька членів балетної трупи завітають до них "на каву". "Кілька" - це вісімдесят артистів, яких Юрій запросив додому. Невелика домівка вмістила всіх, усім вистачило чашок з кавою і "до кави".
Упродовж одного тижня 1993 р. сумні новини заполонили оселю пані Ярослави: її мама захворіла на хворобу Альцгеймера, а єдина сестра - на рак. Журба заливала. Єдиний спосіб зарадити собі у цій біді, витримати удари долі - чимось зайнятися. Якраз наближався Великдень. Розклала необхідне начиння, взялася до писанки, - і душа наповнилася блаженним спокоєм, надією на магічне зцілення близьких. З того дня у неї на робочому столі - віск, пензлики і спеціальні фарби.
Навчилася цьому виду народного мистецтва від материної бабусі. З мамою і сестрою писала писанки впродовж всього посту. І зараз кожного року до Великодня готує великий кошик різних писанок, який несе на посвяту до церкви. І жодна з них не схожа одна на одну.
Пам'ятає, як молодою дівчиною впадала у відчай, намагаючись зробити дублікат заплутаних знаків і символів тих писанок, які бачила на світлинах, але при всьому старанні не могла повторити жодну свою роботу. Згодом зрозуміла, що різноманітність можливих комбінацій - безмежна і щоразу породжує неповторну писанку.
Минали місяці. Крім захоплення писанками, пані Ярослава поринула в історію цього дива, почала вивчати символіку візерунків, їх міфологічний зміст, зацікавилася перенесенням дохристиянських знаків у християнську релігійну символіку, поєднанням, здавалось би, несумісного. У цьому процесі вона знаходила споріднення символів сучасної писанки з поведінкою українців у Канаді, які плекали стародавнє, пристосовували, об'єднували його із сьогоденням, збагачуючи візуальну українську культуру.
Ось хоча б така, на перший погляд, дрібниця. В усіх книжках, де пояснюється, як писати писанки, наголошується, що слід вибирати ідеально сформовані яйця. Вона ж купує їх у звичайній бакалійній крамниці, бо знає, що часом неідеальна, навіть неправильна форма яйця пробуджує мистецьке натхнення, спонукає створити новий цікавий візерунок.
Після 32 років учителювання, вивільнилася енергія для занять своїми захопленнями. Почала шити дитячі стьобані ковдри, сукні, піджаки, вигадувати різні лялечки і, звичайно, писати писанки.
Її вправність писанкарки зростала з роками. Спочатку віддавала перевагу традиційним, багатоколірним композиціям з квітковими та геометричними візерунками. Згодом спробувала робити дряпанки (шкрябанки): яйце фарбується в один колір і гострим предметом (голкою чи шилом) видряпується візерунок, часто - квітковий. Прийшло до неї відчуття й трипільського малюнка, коли писанка має білий, чорний і теракотовий кольори, а головною є хвиляста безкінечна лінія, ритмічна і спіральна - як ознака безкінечності й циклічності людського життя. Потім виконувала писанки, характерні для Лемківщини: розтоплений віск наноситься малим цвяшком або голівкою шпильки і тягнеться, утворюючи різні візерунки - квіти, доріжки. На писанці - наче сльози застигають.
Останнім часом пані Ярослава творить різні нетрадиційні писанки. Так, сині, різних відтінків - дарує хворим: на здоров'я. Інші писанки мають переплетення чорних і білих мотивів; часом замість темного тла застосовує білий. Її писанки розійшлися світом, живуть у багатьох країнах як подарунки від щирого, нелукавого серця. Вони гріють душу і звеселяють око людей в Україні, Латвії, Франції, Швейцарії, Шотландії, Росії, Японії, Мексиці, США, Індії, Великобританії, Данії, на Філіппінах...
Цінителька народної творчості вважає, що творення писанок - це мистецтво, і, як будь-яке інше, воно не залишається статичним, а змінюється, адаптується, розвивається, але, за її глибоким переконанням, ці зміни мають відбуватися з дотриманням традиційної основи, якою є символічна знакова система світотворення українського етносу. На її думку, введення (інклюзія) зображень світського характеру, візерунків і стилів з інших культур є порушенням правил, руйнуванням української писанки. "Радше такі роботи називати декорованими яйцями, а не писанками", - каже вона.
1999 р. знову трапилося лихо в родині: у брата Давида було діагностовано незвичайну форму лейкемії. На початку 2003 р. стала очевидною гостра необхідність пересадки кісткового мозку. За тестуванням її та сестри було визначено, що лише пані Ярослава може бути потенційним донором. На превеликий жаль, у той самий період було встановлено, що у неї рак молочної залози. Була спустошена, бо саме в той момент її улюбленому братові лише вона могла допомогти. Та не змогла його рятувати. Чужа людина дала йому свій кістковий мозок, і це дуже мучило її, нервувало.Лише писанки давали хоч якийсь спокій.
Одного дня вона писала писанки за мотивами книжки "Дванадцять кіп писанок". Чомусь згадалася історія японської дівчинки, яка хворіла на лейкемію після бомбардування Хіросіми. Вона хотіла одужати, але знала, що може вмерти, і тому поспішала зробити тисячу паперових журавликів. Вона вірила, що ангел подарує їй те, чого вона забажає. А вона так хотіла одужати!
Пригадавши цю історію, пані Ярослава вирішила, що зможе допомогти братові, написавши дванадцять кіп писанок. А це - 1200 маленьких див. Її бажання - здоров'я усієї родини. Цей подарунок любові вона почала робити у вересні 2003 р. Вона вирішила, що до Великодня 2006 р. закінчить усі дванадцять кіп. Та не встигла, бо змогла створити лише 841 писанку: 11 вересня 2005 р. брата не стало. Багато розписаних уже роздала людям в пам'ять про брата.
Для неї писанкарство - це три рівні самовираження: культурне, мистецьке й особистісне. Тисячолітні символи, візерунки - це зв'язок з культурним, релігійним корінням з прадавніх часів, у яких і містика, і побут. Робота над писанкою заспокоює душу, а часом - діє, як гарячковий вибух захоплення, запалу, пристрасті. І все це відбивається в кольорах і сміливих, несподіваних візерунках. Для неї писанкарство є водночас і освяченням своїх коренів, і творчим заняттям, і самовираженням своєї особистості. А ще писанками Ярослава Жеребецька розповідає історію свого життя.
Loading...

 
 

Цікаве