WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Петро Калнишевський – останній кошовий отаман Запорізької Січі - Реферат

Петро Калнишевський – останній кошовий отаман Запорізької Січі - Реферат


Реферат на тему:
Петро Калнишевський - останній кошовий отаман Запорізької Січі
Видатний козацький отаман Січі Запорозької Петро Калнишевський набув неабиякого авторитету серед козаків і популярності в народі. Не так уже й багато в нашій історії видатних діячів, які органічно поєднували б у собі талант полководця, дипломата, мудрого господаря і будівничого.
Його отаманування було надміру важким, адже воно співпало з найтрагічнішими сторінками історії січового товариства. На той час українсько-російські стосунки різко погіршилися. Жорстока розправа після поразки у Полтавській битві стали для України символом національної трагедії. Петро І вогнем і мечем викорінював свободолюбний дух українського народу. Батурин, столиця гетьманської держави, був вщент зруйнований, а люд витятий до ноги. "Город здобутий, - хвалився Петру І князь Меньшиков. - Всі люди мечу віддані, як у фортеці, так і в передмісті, без останку, з дітьми, а скарби у здобич взято. Будинки повержені і вогню віддані, а фортеця знищена [3, с.12]. Захоплених оборонців страчували люто: розтинали, вішали. Плоти з шибеницями пускали на пострах Україні по Сейму до Десни і Дніпра.
Та не зумів кривавий Петро остаточно вбити волелюбний дух народу. Ще була сила, яка відстоювала інтереси українського народу - Запорозька Січ. Після ліквідації гетьманщини козацька Рада обрала кошовим отаманом Петра Калнишевського, обрала всупереч волі імператриці Катерини II. Калнишевський пройшов довгий шлях козакування: від підлітка до похідного полковника у 1752 р. та кошового отамана у 1764 р. На посаді кошового він пробув 10 років аж до ліквідації Запорозької Січі.
Новий отаман розгорнув бурхливу діяльність і незабаром набув незаперечного авторитету серед козацької вольниці. На цей час територія Запорозької Січі займала великий простір, її 7 паланок розкинулось на південь від річок Тясмина та Орелі, в межах сучасної Запорозької, Дніпропетровської, Донецької, Кіровоградської, Луганської, Херсонської та Миколаївської областей. Це майже третина території сучасної України. Вона адміністративне була підпорядкована Запорозькій Січі і мала назву "Вольностей війська Запорозького", що означало: царський уряд визнає її автономію, самостійність, адміністративно-політичний та соціально-економічний лад. Звичайно, для деспотичного режиму Катерини II такий статус був неприйнятний. Адже запорозька Січ з узвичаєним століттями республіканським ладом, місцевим самоврядуванням, існуванням Рад, виборністю старшин, виборним судом стала антитезою до російського самодержавства. Тому в планах московських правителів зріла ідея ліквідації Запорозької Січі.
Для Калнишевського імперські плани не були таємницею. Козацька старшина їх розгадала.
"Росіяни нині вже військо Запорозьке дорешти вигубити хотять... І уже військо Запорозьке в мішок убрать" - писали на Запоріжжя Федір Мирович і Федір Нахимовський [1, с.259].
Саме в обстановці наступу царизму на землі Запорозької Січі отаман Петро Калнишевський розгорнув подиву гідну господарську, культурну, освітню діяльність. За короткий час на "Вольностях війська Запорозького" виникають села, хутори, зимівники. До 1775 р. на освоєних землях побудовано 45 сіл, 4000 зимівників, в якій було поселено 50000 хліборобів. Але освоєння степу отаманом зіткнулося з колонізаторською політикою російської влади. Поява на козацьких землях небажаних сусідів призводила до гострих конфліктів, адже російські офіцери поводили себе як завойовники. Непорозуміння і зіткнення з російськими поселенцями не зупинили кошового отамана в організації багатогалузевих господарств фермерського типу.
За всю історію Запорозької Січі ніхто з її отаманів не зрівнявся з Калнишевським у державному підході до важливих проблем утвердження українських селян на обжитих землях. Це не подобалося імператриці. В Маніфесті приводу ліквідації Січі Катерина II проникливе розкрила задум козацького ватажка: "Впроваджуючи власне хліборобство, руйнували вони саму основу залежності її від престолу царського нашого і мислили звичайно утворити в себе посеред вітчизни власну область повністю незалежну під своїм власним несамовитим управлінням". Цариця "гідно" оцінила організаторський талант отамана Калнишевського, його загрозу для імперії - ліквідація Січі й арешт її керівника з огляду на імперські інтереси були неминучі.
Його універсалізм, - я б сказав, наукове розуміння потреб народу в ділянці освіти, статистики, релігійного житія - висвітлює перед нами постать одного з найвидатніших діячів другої половини XVIII ст. Організація шкільництва у "Вольностях війська Запорозького" викликає захоплення і сьогодні. Педагогічна система козацького шкільництва випередила в часі педагогічні нововведення у Швейцарії, Англії, США [І, с.267]. Тільки на Запоріжжі існувало три спеціальних і 16 загальноосвітніх шкіл. В них навчалися діти 12 - 17 років писати, закону Божого, української та старослов'янської мов. Юнаки та джури засвоювали суворий курс фізичного і військового виховання. Діяла школа талановитих старшин, яка готувала писарів полкових канцелярій. Навчання скрізь велося рідною мовою. У семи гетьманських полках діяло 866 шкіл, зокрема, у Чернігівському полку - 143 школи. До речі, вже через сто років Московського "господарювання" в Україні одна школа припадала в середньому на 6730 мешканців.
Всенародну популярність здобув Калнишевський як талановитий полководець. За участь у російсько-турецькій війні 1768 - 1774 рр. він нагороджений Золотою медаллю з діамантами, Орденом Андрія Первозванного з присвоєнням звання генерал-лейтенанта [2]. Його козацький корпус відіграв вирішальну роль у розвідувальних операціях та штурмах оборонних споруд.
Проте на озолоченого нагородами українського полководця вже чигала зла доля. Катерина II таємно готувала план ліквідації Запорозької Січі. Хоча лукавий Потьомкін запевняв козаків, що не пропустить жодного випадку, аби принести вигоду запорожцям, 23 квітня 1775 року той же Потьомкін виступив на засіданні царського уряду з проектом ліквідації Січі. Його реалізував генерал Петро Текелій. Військова операція була здійснена, коли на Січі було всього кількасот козаків. Отамана Петра Калнишевського арештували. Засланий навічно у Соловецький монастир, він пробув у кам'яному мішку 25 років.
Трагічна доля популярного в Україні отамана оспівана в народних піснях, про нього складені легенди. Народ не вірив, що легендарний полководець опинився в царських застінках. Поширювалися чутки, начебто він перебуває в Туреччині чи на Дону [1, с.61]:
Ой лети ти, чорная галко,
Та на Дон рибу їсті.
Ой принеси нам, чорная галко,
От Калниша вісті.
Про умови його утримання у Соловецькому монастирі пише історик М.Колчан: "перед нами маленькі, аршини в два двері з крихітним віконечком посередині: двері ці ведуть до житла в'язня. Висота при вході три аршини, в кінці півтора". Видатний український історик Дмитро Яворницький доповнив цю гнітючу картину: в камері отамана після його звільненнязалишилось два аршини нечистот. Від нього тхнуло землею. Одяг на ньому розсипався, але розуму він не втратив. І перед царською деспотією на коліна не став. Відбувши в неволі чверть століття, Калнишевський на 113-му році свого земного буття помер.
Література:
1. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. К.: Либідь, 1993. - 288 с.
2. Горобець В.М. Історія України в особах. Козаччина. - К.,2000. - 260 с.
3. Кулинек Д.І. Соловецький в'язень: останній кошовий Січі Запорозької. Історичний нарис про Петра Калнишевського. - К., 1991. - 70 с.
Loading...

 
 

Цікаве