WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Основні форми рецепції української літератури в Китаї - Реферат

Основні форми рецепції української літератури в Китаї - Реферат

Діаспору приваблюють праці, які гостро критикують згубний комуністичний режим в Україні й проголошують ідеї національного визволення. А китайців приваблює нагода розвінчати могутнього суперника - СРСР і довести постулат власної першості у соціалістичному будівництві, правильності ідеї обраного політико-економічного курсу. І в цьому китайці отримували ідеологічну підтримку Заходу й української західної діаспори.
Не можна оминути увагою і той факт, що 1974 р., через два роки після виходу в Китаї праці "Інтернаціоналізм чи русифікація?", там виходить і книга П.Ю.Шелеста "Україно наша Радянська". Сама назва свідчить про декларативність праці, її автор не бачить жодних проблем у розвитку Радянської України. І це стосується усіх сфер життя без винятку - політики, економіки, культури, мистецтва. Що ж до національної політики, то тут виголошуються ідеї, що їх якраз і піддавав нищівній критиці І.Дзюба: "При єдності дії пролетарів великоруських і українських вільна Україна можлива, без такої єдності про неї не може бути й мови" ?16, 8?.
Чому стало можливиммайже одночасне зацікавлення в Китаї взаємовиключаючими публіцистичними творами українських авторів? Очевидно, причина - в суперечності українсько-китайських взаємин 70-х рр. Образ України, висвітлений у зазначених працях, якнайточніше відповідав ідеям "культурної революції". З одного боку, критикується могутній сусід - СРСР, у національній політиці якого виявляються вразливі місця, а з іншого - Україна постає завуальованою комуністичними цитатами напівміфічною країною, тобто наочним підтвердженням таких ідей Мао Цзедуна, як необхідність сильного керівництва в царині духовного життя народу (найперше - в літературі), виконання настанов вождя як гаранта майбутнього щасливого життя тощо. Але головним для китайців лишалося те, що Україна зуміла побудувати соціалістичне суспільство всупереч утискам, яких зазнавала від Росії. Таким чином, пріоритет ідеологічного чинника у сприйнятті української культури в Китаї періоду "культурної революції" призвів до того, що художній переклад тимчасово поступився місцем публіцистиці.
Поновлення літературних взаємин Китаю і України починається в середині 80-х рр, після того, як набув чинності політичний курс "відкритості й реформ" у Китаї. Багатосторонньою і за змістом, і за формами стає і рецепція української літератури в цій країні. Перш за все, це відбилося на художньому перекладі, який з початку 90-х рр., завдяки творчій діяльності Ге Баоцюаня, починає здійснюватися безпосередньо з українського оригіналу. На вибір творів для перекладу дедалі більшою мірою впливають художні чинники. У перекладах китайською мовою виходить українська класика ("Слово о полку Ігоревім", "Кобзар" Т.Шевченка, лірика І.Франка й Л.Українки, новели М.Коцюбинського), а також твори письменників ХХ ст. (О.Гончара, Г.Тютюнника, П.Загребельного, Ю.Щербака, І.Драча, Б.Олійника та ін.).
Часткова відмова від ідеологічної мотивації оцінки літературних творів спричинює і позитивні зміни в китайській літературній критиці. Найбільш промовистими є розвідки, присвячені творчості Олеся Гончара. Так, Лю Нін у статті "Зоря української літератури" оприлюднює свою бесіду з О.Гончаром під час візиту до Києва. Лю Нін намагається з'ясувати джерела творчих відкриттів О.Гончара й особливості його бачення природи мистецтва. Промовистим є запитання про те, який зміст вкладає О.Гончар у поняття романтизм, коли обстоює необхідність присутності романтичного настрою в тогочасній літературі. У відповіді український письменник пояснює, що "мистецво є не безпристрасним дзеркальним відображенням життя, а своєрідним узагальненням поетизму і високих почуттів, які присутні в ньому, до того ж мистецтво повинно надихати людей і дарувати їм насолоду від прекрасного" ?20, 82?.
Ознайомлення китайських критиків з поглядами О.Гончара мало свій резонанс в оцінці його творчості. Так, Цзен Тянь у розвідці "Про красу внутрішню й вагому" досліджує унікальну властивість О.Гончара розкривати актуальні проблеми життя, знаходячи в ньому витоки істинної краси. Проаналізувавши ряд новел, дослідник доходить висновку, що "О.Гончар - це письменник, який розуміє і глибоко відчуває найменші прояви естетичної сутності мистецтва. У створених ним типових образах майстерно відображене естетичне єство людей і речей, а також повною мірою розкриті найтонші порухи краси, прихованої за складними й заплутаними зовнішніми обставинами життя" ?23, 97?. Істотно, що Цзен Тянь прагне зіставити концепцію літератури О.Гончара з подібними теоріями світової критичної думки, а відтак і схарактеризувати творчу манеру українського письменника в ряді типологічних явищ в історії світового письменства. Так, він наводить вислів Жи Яньчжая про особливості естетичного світобачення у класичному романі Цао Сюеціня "Сон у червоному теремі", а саме: "Істинна краса в людині і природі виявляє деяку спільність". Про це мовиться і в теорії Дідро про естетичну природу мистецтва. Отож ідеї французької літератури ХV, китайської ХVШ і української ХХ століть (в особі О.Гончара) дослідник ставить в один типологічний ряд на основі єдиного розуміння природи мистецтва - виявляти красу реального життя. Це, як на нашу думку, сутнісно нове у сприйнятті української літератури в Китаї ХХ ст.
З проголошенням державної незалежності України (1991) і встановленням дипломатичних відносин України з Китаєм, значно розширилися перспективи літературних взаємин між обома країнами. Вже 1993 р. у Китаї виходить енциклопедичний збірник "Культура слов'ян" ?21?, куди входили й український матеріал. Хоча статті цього збірника мають оглядовий характер, проте важливою є сама концепція української культури, яка розглядається як своєрідна й самобутня, починаючи з ХШ ст. Водночас у Китаї зростає інтерес до українознавчих студій, який проявився, насамперед, в активізації роботи Центру вивчення України при Уханському університеті. Результатом одного з напрямів його розвідок стала ґрунтовна праця Лю Дун, де розглядається розвиток наукових, освітніх і культурних відносин України з Китаєм у період 1949-1993 рр. Літературні взаємини займають значне місце в дослідженні. Лю Дун робить спробу описати процес входження української літератури в китайську і навпаки. Дослідниця констатує факт вияву уваги китайців до української літератури не тільки як до "важливої складової частини багатонаціональної радянської літератури", але і як до "оригінальної літератури, що має багаті традиції і давні культурні витоки" ?21, 42?. Водночас Лю Дун розглядає українсько-китайські літературні взаємини як частину радянсько-китайських. Тому їх початок вона ототожнює з утворенням
Loading...

 
 

Цікаве